Ризики... самозахисту

Ще рік тому фахівці з Асоціації власників зброї почали працювати над законопроектом про легалізацію зброї в Україні. Після Революції Гідності, анексії Криму, правки вносили до законопроекту таким чином, щоб прорахувати всі можливі проблеми з обігом законних і незаконних боєприпасів. Коли справа дійшла до реєстрації законодавчого акта у Верховній Раді, процес загальмувався: чомусь чиновники відмовляються реєструвати законопроект від громадськості. І так уже сім місяців поспіль. А іншого закону, який регулював би відносини між власниками зброї та державою, в Україні немає.

У військовий час це тягне за собою неабиякі ризики. Лише у Києві міліція звітує, що рівень злочинності за останні місяці зріс на 30%. Грабежі й розбірки із застосування стрілецького спорядження стали звичним явищем для Донбасу. І ніхто не рахує, скільки нелегальної зброї із зони АТО потрапляє до рук цивільних громадян. Експерти з Асоціації розповідають, що почастішали розбійні напади на інкасаторські машини в Харкові. Скільки ж зараз у населення на руках нелегальної зброї — ніхто не знає. Якщо 2012 року її кількість була в межах від двох до шести мільйонів, то зрозуміло, що нині ця цифра збільшилася в рази.

Що робити, щоб убезпечити суспільство від імовірного сплеску злочинності? Думка фахівців — хоча б ухвалити їхній законопроект «Про цивільну зброю та боєприпаси». Звісно, це не панацея, але дає хоч якісь гарантії українцям на самозахист саме за допомогою зброї та виводить із тіні нелегальне спорядження.

«Законопроект передбачає демонополізацію ринку обігу цивільної зброї. Треба забрати у МВС функції, які вони зосередили в себе монопольно, всі ліцензії у зброярській сфері має надавати Міністерство юстиції, а Міністерство внутрішніх справ — лише наглядати за дотриманням умов цих ліцензій, — зауважує голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін. — По-друге, має бути створено єдиний державний реєстр власників зброї, має бути ретельна підготовка її власників, це і розгалужена система курсів та навчань, яка повинна вийти з-під юрисдикції МВС. Алгоритм отримання дозволу носити зброю повинен бути аналогічним до процесу отримання водійських прав: людина проходить перевірку, що психічно здорова, не має судимості, здає практичні й теоретичні курси і реєструється в єдиному реєстрі власників зброї, аж тоді її отримує на руки. А також українці повинні повернути собі право захищати своє життя за допомогою короткоствольної нарізної вогнепальної зброї, тобто пістолетів або револьверів».

Чи треба давати в руки українцям пістолети й автомати — питання неоднозначне, нове для українського суспільства, тому й одноголосної думки — так чи ні — тут немає. Але з огляду на військові події, з огляду на те, що за прогнозами фахівців, із настанням холодів дехто з бойовиків почне переміщуватись углиб країни, стає тривожно. Бо коли біда буде близько, кожен захоче убезпечити себе та родину будь-яким способом, у тому числі й маючи пістолет удома. Разом з тим експерти радять не вірити всім чуткам, що коли цивільне населення отримає зброю, то це обернеться трагедією для країни. Навпаки, наводять дані, що рівень злочинності тоді знижується. Так було, приміром, у Молдові. Через рік після ухвалення подібного закону рівень злочинності знизився там утричі. І запевняють, що тут не йдеться про вільний обіг зброї, коли автомат чи гвинтівку можна буде купити ледь не в супермаркетах. Ідеться про те, щоб певна категорія населення пройшла відповідну перевірку та підготовку, щоб зброя потрапляла в руки свідомим людям і щоб нею користувались для самооборони.

На думку експерта Асоціації власників зброї Олександра Ольшанського, сьогодні громадяни України опиняються перед вибором — стати беззахисними жертвами чи отримати право на самозахист. І додає, що в законопроекті передбачено систему, за якої законослухняні громадяни будуть у кращих умовах, аніж злочинці, бо останні сьогодні купують зброю, зберігають та використовують її на власний розсуд, і жодні вказівки МВС їм для цього не треба.

«Питання легалізації зброї в будь-якій державі — це індикатор довіри влади до своїх громадян, — вважає Владислав Збаранський, керівник юридичної групи з розробки законопроекту «Про цивільну зброю та боєприпаси». — У нашому законопроекті ми використали досвід європейських країн та США, зокрема консультувалися з найліберальнішим штатом Техас, і його фахівці вносили свої пропозиції, наприклад, щоб була обов’язкова перекваліфікація власників зброї кожних три-п’ять років. Законопроект мусить встановити єдині правила гри для всіх. Бо є ветеран війни на Донбасі, котрий там тримав зброю в руках, а тепер не може отримати вогнепальну зброю навіть для самозахисту. Зараз багато говорять про швейцарську модель армії в Україні. Для цього має бути велика кількість стрільбищ, де можна людей навчити, а потім передавати автомати цивільному населенню. Якщо сьогодні держава не дозволяє мати навіть пістолети, які є безпечнішими, аніж автомати, то це профанація. Та навіть якби завтра ухвалили закон, придбати зброю у спеціалізованому магазині можна буде лише через шість-сім місяців».

Зараз експерти з Асоціації чекають на початок діалогу з Президентом. Оскільки Верховна Рада це питання ігнорує, сподіваються, що через ЗМІ та суспільний розголос ця проблема дійде до глави держави. А вже він вплине чи на нинішніх депутатів, чи на майбутніх, щоб не зволікали з розглядом законопроекту. Перший лист надіслали в Адміністрацію Президента ще у червні, реакції — нуль. Тепер готують інший лист, який підписали кілька сотень фахівців сфери, про яку йдеться. І радять не відкладати це питання глибоко в шухляду, бо як-не-як війна відкладає свій відбиток на психіку, а від людей з незаконно отриманою зброєю можна очікувати чого завгодно...

КОМЕНТАР

«ЦЕ БУДЕ СПЛЕСК ЗЛОЧИННОСТІ ТА НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ, АЛЕ КОРОТКОЧАСНИЙ»

 Олег МАРТИНЕНКО, доктор юридичних наук, директор Центру досліджень правоохоронної діяльності:

— Ризики завжди бувають на першій стадії легалізації зброї, коли люди ще не вміють з нею поводитись, відчуваючи певну безкарність. Але це звичайний етап в усіх державах, де існував вільний обіг зброї. Потім усі розуміли, що абсолютна свобода — це не те, чого ти бажаєш, а те, що кожна людина може робити стосовно тебе. Треба дійти до етапу, коли населення зрозуміє: у тебе є гвинтівка, а в мене автомат — давай домовимось, що не стрілятимемо один в одного без особливих причин. Потім іде етап цивілізованого поводження зі зброєю, так було і в США. Але наше суспільство поки до цього не готове. Після того як ми на це зважимось, нам потрібно бути готовими до численних резонансних випадків, коли людина придбає вогнепальну зброю і застосує її, порушуючи закон. Це буде сплеск злочинності та нещасних випадків, але короткочасний. Після цього буде стабільна ситуація у сфері поводження зі зброєю. Ризики на першому етапі — це як вітрянка, на яку треба перехворіти, а далі розвиватися й бути до цього готовим. У нас природної потреби мати в кожного вдома пістолет немає, за винятком тих прикордонних із Донбасом областей, які очікують агресії. Це не наскільки актуальна та очевидна проблема для суспільства. Навіть якщо ми на це зважимось, то суспільство все одно до цього не дозріє ні зараз, ні через 15 років. Тому що просто відсутня культура поведінки зі зброєю, бо у населення зброя всякими способами відбиралась. За радянських часів суспільство навіть не знало, які види зброї є у військових. Це було своєрідною військовою таємницею. А культуру поведінки можна набути тільки тоді, коли ця зброя буде на руках, тобто крім інформаційних роз’яснень, буде практичний досвід.