Сама собі й солдат, і генерал
Якби зима була вразливою, вона давно б із нами посварилася. Адже всі кому не лінь постійно бурчать: то скупа на світло, то товста на сніг, то нудна, то похмура, то надто холодна, то соплива. Все не так, та зимі не звикати. Вона сама собі й солдат, і генерал, сама віддає накази, сама їх і виконує. Не заважали б люди, напевно, їй би жилося легше. І, якщо чесно, взимку найкраще мріється: кому про дачу, кому про літній сарафан, кому про подорож, кому про гроші. Кому й не світить, мріє все одно, малюючи подумки на засніжених просторах своє бажання. Зараз не буду зациклюватися на тому, як ми здолали ці самі, далеко не чисті, міські вибоїсто-льодові простори вулиць, зведені в кращому разі до стежинки між машинами й стрічками, що нагадують про бурульки на дахах. Хороша справа цей винахід — різнокольорові стрічкові маячки. Натягнув і живи спокійно — ми ні до чого. Пішохід — особа вправна, і в вушко від голки пролізе, якщо треба. Він теж сам собі й солдат, і генерал. І оптимісти давно собі підказали: трояндою краще насолоджуватися, ніж розглядати постійно її корінь під мікроскопом.
Ось що помітила цього сезону, до речі, абсолютно не погоджуючи свою думку з вищою математикою дизайнерів. Узяли ситуацію щодо пробудження вулиці в свої руки, як завжди, жінки, і підбадьорили око перехожих винахідливими в’язаними шапочками й беретами. Просто голова йде обертом. Утім, такі маленькі шапочки були в моді й 30 років тому. Більше того, хто не схильний викидати улюблені речі, і сьогодні може їх носити. Звичайно, за умови, що вони натуральні й акуратно, без переобтяжених деталей, вив’язані. Та все ж, нинішні шапочки зуміли вирізнитись. Начебто круглі чохли, але злегка змістившись убік, спадаючи вільною вовняною хвилею, вони дозволили багатьом, хто не загубився серед зими, надати того шарму, який не приховує, а виділяє його власницю з натовпу. Начебто скромні берети і не тягнуть на німб, але чому тоді на особливо вдалі задивляєшся. Мабуть, просто скучила зимова вулиця за жіночністю, втомившись і від переважної кількості панянок у брюках, адже в спідниці у жінок зовсім інша хода.
І все ж таки сезонно сонним чоловікам, серед тих, хто в метро пересувається містом, є на що ліниво око покласти. Ті, хто пролітає вулицями в машинах, багато чого втрачають. У них одна турбота — щоб ніхто раптово не вискочив перед склом. Натомість у міському транспорті, де зовсім не до жартів, а комфорт вельми умовний, яка-небудь юна шапочка, що увійшла, може змінити всю тональність нудного пересування. Жінки одним поглядом визначать вік, якщо є сумніви — кинуть ще пару контрольних поглядів і готовий висновок: швидше за все — молодиться, але як вдало, мені теж потрібна така штучка. Чоловіки, зручно влаштувавшись на сидінні, теж не проти наблизитися до чужої весни. Дивитися ж ніхто не заборонить, а настрій відразу покращується.
Жінка у вдалій шапочці — сама собі подарунок, причому, нині це характерно і для вулиць європейських країн, де раніше волосся взимку взагалі не закутували в зайве тепло. Так і стало воно найкращою прикрасою зими і провідником до весни. Майже непомітно минув місяць від дня зимового сонцестояння, вже, якщо хочете, інколи й пахне весною. Раптово в порив колючого вітру вплететься пронизлива нотка чогось весняного, чому й назви немає, а пам’ять підкаже — лови, якщо вже розрізнила подихи — це найкращий природний захисник від аптек. Смак, колір, світло ранньої весни, яка народжується, потрібно навіть у мікродозах відкладати й зберігати, як хороші господині консервують літо в банках. У місті є місця, де особливо красива зима — кожен може знайти собі за смаком. Вечірній зимовий парк просто чудовий: тих, хто прогулюються, зазвичай — один-два, лижня останніми роками взагалі майже завжди одна: хто собі проклав, той і користується. І «прикид» дорогий не потрібен, і лижі нехай скромненькі, з солідним пробігом, і якщо більшість друзів щойно повернулися з різних чужоземних гір, то й сам собі не промах. Зробиш кіл п’ять із задоволенням, без жодних подвигів і ще на передостанні телевізійні новини встигнеш. Правда, невідомо навіщо.
Не перестаю дивуватися, чому ж у парках з таким дивним снігом вечорами так безлюдно. Якщо сплять бажання, то варто скаржитися на брак часу, кризу, курс в обмінниках, що знов ображає. У простому парку всі прогулянки безкоштовні. Накрила галявину сама зима: не вкрала м’який сніг, не перекинула своє чаклунство через фальшиві канали в зручні країни, де киселеві береги та молочні ріки. Все під рукою, лише допоможи собі поліпшити настрій, зітри землистий колір обличчя, пригадай, що можна не лише сидіти чи стояти на роботі, а ще й побігати по найдоступнішій лижні неподалік від будинку. Нібито прості інгредієнти, зовсім не унікальні формули, жодної чужої екзотики. Після такої прогулянки — маска з грамотно заквашеної капусти — і ти красуня, і гаманець посміхається. Якщо є й кокетлива шапочка-шарманка, то все зовсім не так погано. Отже, зимова абетка не складна, щоправда, варто поквапитись скористатися.
Адже скільки її там залишилося, тієї зими...
