Село майбутнього

Про важке, а за деякими авторами — катастрофічне становище українського села написано немало, не лише у формі прози чи «що душу рве» поезії, але й серйозних публіцистичних чи наукових досліджень. Чого лише варті глибокі розвідки з цієї теми академіка Володимира Юрчишина! Загалом ситуація на селі справді складна, хоча в багатьох місцях ми можемо бачити справжні оази розвитку. Колись, працюючи на Волині з органами самоорганізації населення, побачив десятки прикладів справді плідної звитяги звичайних сільських лідерів, які могли підняти громаду на вирішення проблем розвитку. Однак, як казали стародавні латиняни, «приклади лише ілюструють і нічого не доводять». Насправді село потребує розвитку, а цей розвиток — фінансової, організаційної та інших форм підтримки. Тобто існує потреба цілісної та системної політики розвитку села, або, як називають її європейські науковці, політики розвитку сільських територій.

МОДЕЛЬ СЕЛА

Важливою проблемою розвитку сільських територій є відсутність цілісного уявлення майбутньої моделі села. Волею природи й економіки село навічно пов’язане із сільським господарством. Але якщо придивитися уважніше, цей зв’язок поступово слабне. Звичайно, в більшості сіл однозначна аграрна орієнтація, але вже чимало з них мають зовсім іншу природу зайнятості та орієнтації: приміські села тяжіють до міст, відпочинкові зони — до рекреації, прикордонні — це взагалі школи бізнесу з елементами контрабандизму. Яким буде майбутнє село, навіть немає серйозних досліджень! А те, що воно вже не буде таким, яким уявляли його собі не лише М. Хрущов чи В. Щербицький, але й І. Плющ чи Л. Кучма, — це точно! Село майбутнього втратить чимало з того, що ми звично вважаємо «сільським».

Але поки що в усіх селах чи не однакові проблеми: вода, каналізація, звалище, дорога, соціальна інфраструктура та вкрай незадовільний менеджмент земельними ресурсами. Десь додаються демографічні, транспортні чи навіть правові проблеми. І усе це не в законсервованому вигляді, а наростає, як снігова куля. Чи не пора взятися за проблеми розвитку села?

Не можна сказати, що нічого у цій царині не зроблено. Прийнято навіть Національну програму розвитку українського села. А ще 2005 року було обіцяно «...сформувати систему управління сільськими територіями, наближену до стандартів ЄС». Але реально програма без грошей і в такому розмитому вигляді — це скоріше «збірник найкращих побажань для села», а ось із системою управління таки стало ще гірше, бо місцеве самоврядування втратило чи не останні ресурси та самодостатність. Можливо, варто приглянутися до Європи? Адже ж зуміли європейці докорінно змінити не лише села «Старої Європи», де завжди панували мир і благодать, але й сільські поселення нових країн — учасниць ЄС: Польщі, Румунії, Болгарії, Словаччини...

Одразу зазначимо, що політика розвитку сільських територій, як і всі інші заходи, на які витрачаються кошти спільного бюджету, має докладне методичне, теоретичне і організаційне обѓрунтування. Відомий нам принцип «сім раз відмір, а раз відріж» європейці використовують на практиці. В теоретичній суперечці економістів ліберального та кейнсіанського (прихильників впливу держави) спрямування сформувалися такі важливі підходи до політики розвитку сільських теорій: а) чітке окреслення поняття сільської території; б) право сільських жителів на доступ до суспільних благ; в) рівні соціальні права сільських та міських жителів; г) орієнтація на багатофункціональний розвиток села; д) зміна суспільних функцій села. Відтак сформовано підхід, за яким державна підтримка спрямовується не стільки на підтримку бізнесу, хоча би й агробізнесу, скільки на сприяння соціальному розвитку села та сільських громад. Зауважте, що такий підхід чудово поєднується з вимогами СОТ/ГАТТ.

ЯК РЯТУВАТИ ДЕПРЕСИВНІ ТЕРИТОРІЇ

А починали європейці з формування Європейської робочої групи з питань розвитку сільських територій та відновлення села (ARGE), яка мала на меті активізувати співпрацю інституцій, держав та осіб, які працюють над питаннями розвитку села. Група поклала своєрідний місток між економічним розвитком сільськогосподарських суб’єктів господарювання та розвитком сільських територій, однак одразу зазначила, що на певний період політика розвитку сільських територій має бути самостійною і відокремленою від аграрної політики. Два інші важливі підходи: а) в центрі уваги людина; б) переважний розвиток депресивних територій. Відтак все видається простим: 1) виділяються ресурси на певні цілі; 2) оголошується конкурс проектів; 3) формуються ініціативні групи; 4) пріоритетними визнаються проекти з депресивних територій; 5) відбувається конкурс; 6) проекти втілюються в життя; 7) відстежується ефективність проектів. Десь за межами спрощеного опису цього алгоритму велика роз’яснювальна робота, навчання, тренінги, навчальні поїздки, формування партнерських груп.

Особливу роль у розвитку сільських територій мають поняття людський капітал, потенціал території та неформальні лідери. Це практичне відображення концепції постіндустріального розвитку, за якої людські можливості, ініціатива, регіональний потенціал вважаються такими ж важливими, як гроші, матеріальні ресурси чи інші принади капіталізму. Для неформальних лідерів та їхніх ініціатив ЄС навіть сформував багаторічну спеціальну програму LEADER+. Кожний такий лідер після навчання та практичної перевірки на одному-двох проектах стає лідером місцевої групи дій. Це своєрідне ядро далі ділиться, поширюючи ініціативу. Аби люди проявляли свій ентузіазм, ініціативу та дію — а кошти знайдуться. І це дає справді чудові плоди. І думаєте, було б інакше, якщо б державна машина у нас переключилась з гноблення ініціатив на їхню підтримку?

Після Лісабонського самміту ЄС (2005 р.) пріоритети та цілі політики розвитку сільських територій значно змінилися. Відтепер політика розвитку сільських територій та спільна сільськогосподарська політика інтегруються. В основу розвитку покладено концепцію стійкого розвитку (англ. — sustainability development), яка передбачає: збереження природних ресурсів і середовища в доброму стані; ефективну трансформацію та використання ресурсів та засобів; забезпечення рівного та справедливого доступу різних поколінь до ресурсів. Посилюється увага до створення умов формування «багатофункціонального сільського господарства» та «багатофункціонального села». На майбутній період визначено три пріоритетні осі дій, єдині для всіх країн ЄС: 1) конкурентоспроможність; 2) середовище та управління земельними ресурсами; 3) багатофункціональне село та якість життя. Кожна така вісь має перелік затверджених програм, способів дій або фінансування, критерії оцінки та алгоритм відстеження ефективності. Уявіть собі, що загальна кількість інструментів підтримки становить 37 найменувань. Загальне фінансування програм перевищує 52 млрд. евро. І це лише шляхом конкурсу, без ходіння по кабінетах чиновників, затвердження на сесіях, погодження в комітетах та інших наших домашніх процедур. Ось де можливості вибору, відбору та реальних дій!

ВІД ХУТОРА — ДО МІСТЕЧКА

І знову ж таки, європейці добре продумали інституційну складову. З тим, щоб національні державні інституції типу міністерств та комітетів не мали впливу на процедури та їхнє викривлення, створили Європейський фонд розвитку сільських територій (ЄФРСТ) та його національні представництва.

Очевидно, що при опрацюванні вітчизняної політики розвитку сільських територій необхідно використати не лише основні принципи та методологічні підходи, прийняті у ЄС, але й засади формування цієї політики, окремі пріоритетні положення та навіть інструменти. Чітка класифікація і кодифікація заходів аграрної політики і політики РСТ дозволить уніфікувати цю важливу частину економічної політики, придати їй ознаки системності та програмності. Складним, але надзвичайно важливим завданням є інституційне забезпечення політики РСТ. Вітчизняна політика розвитку сільських територій не може бути «полем для імпровізацій».

Можливим відправним пунктом РСТ в Україні має стати розробка стандартів рівнів розвитку сільських поселень (хутір, село, селище, містечко) та формування, відповідно до них, нормативів фінансування.

З другого боку, використання досвіду, теоретичних і емпіричних напрацювань країн ЄС, особливо — колишніх постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, дозволить наблизити вітчизняну політику РСТ до європейських норм і вимог. А це відповідає стратегічним завданням економічної політики нашої країни. Порівняльний аналіз дозволяє зробити висновок про необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи на найнижчих місцевих щаблях та ѓрунтовного посилення ролі та економічного потенціалу місцевого самоврядування на селі.