Сергій МОРГУНОВ: «Нам треба змінювати і змінюватися...»

Коли Володимир Гройсман у 2014-му пішов працювати в уряд, виконувати обов’язки мера у Вінниці залишився секретар Вінницької міської ради Сергій Моргунов. Понад півтора року йому довелося працювати з приставкою «в.о.», утримуючи ситуацію від політичних спекуляцій і провокаторів. А їх вистачало. Діючі особи багатьох політичних ігор намагалися вплинути на життя обласного центру, який так чи інакше асоціювався з екс-мером Гройсманом. Ще тоді дехто закидав, що Моргунов не впорається, не утримає «планку», яку підняв Гройсман, і зійде з дистанції під час виборів. Але він переміг — і опонентів, і скептиків. Цього року Вінниця втретє отримала перше місце у рейтингу найкомфортніших міст України.

«ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ — НЕ «ЗАКОНСЕРВУВАТИСЯ»

— Мені як вінничанці приємно, що Вінниця третій рік поспіль отримує титул найкомфортнішого міста України. Що є основною ознакою цього комфорту? Як мер, як ви вважаєте, що є нашим основним капіталом, а що ми маємо розвинути і зберегти?

— У дослідженні, яке проводила соціологічна група «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту, визначалася задоволеність жителів міст якістю надання послуг у 22 сферах — міська інфраструктура, безпека, медицина, освіта, задоволеність місцевою владою тощо. Вінничани найкраще оцінили громадський транспорт і транспортну інфраструктуру, якість доріг та тротуарів, роботу медичних закладів, установ освіти і культури. І це приємно, але головне завдання не законсервуватися на одному місці, а розвиватися і йти далі.

Ми бачимо, що вінничани, порівняно з минулим роком, відчувають зміни у кращий бік щодо водопостачання і водовідведення. Це завдяки тому, що з 2010 року триває програма каналізування приватного сектору на основі співфінансування — коштів мешканців і міського бюджету. Якщо говорити про освітлення вулиць, то з 2016-го ми почали працювали над облаштуванням світлодіодного освітлення, зокрема в приватній забудові. Тобто уже кілька років поспіль ми намагаємося працювати так, щоб вінничанам, незалежно від місця їхнього проживання, було комфортно, і це стосується усіх сфер життя.

Але водночас вінничани вказують і на проблеми. Наприклад, ми бачимо, що у місті погіршилася якість води. І хоча підприємство «Вінницяводоканал» — обласного підпорядкування, на цей рік ми передбачили суму орієнтовно 10 мільйонів гривень на реконструкцію і заміну водопровідних труб. Ще одне важливе питання — створення нових промислових підприємств. А це — нові робочі місця, інвестиції, наповнення місцевого бюджету. Зараз почали процес створення малого індустріального парку «Вінницький кластер холодильного машинобудування» спільно з «Українською пивною компанією» (UBC Group). Йдеться про 30 млн євро інвестицій та створення до 3 тисяч робочих місць впродовж наступних 5 років. Працюємо і з іншими потенційними інвесторами щодо будівництва у Вінниці заводів потужних торговельних марок, які виготовляють комплектуючі для автомобілів. Та якщо враховувати той факт, що Вінниччина — аграрний регіон, то у нас є всі можливості розвивати, наприклад, середній бізнес саме в цьому сегменті економіки. Одним словом — є над чим працювати.

І якщо повернутися до вашого питання, то, звичайно, здобути рейтинг — це одне, а от — зберегти й утримати його — це інше. І тут не треба вигадувати велосипед: потрібно слухати людей, які живуть у місті, орієнтуватися на їхні думки та ідеї. На цій філософії ми побудували стратегію розвитку міста «Вінниця-2020». В її основі лежить формування відчуття любові до свого міста, до вулиці та двору, де ти живеш, до своїх сусідів, людей, з якими ти їдеш у транспорті. Від доброти і поваги один до одного залежить комфортність нашого спільного проживання. І коли хтось дозволяє собі викинути недопалок на підметену вулицю або на світлофорі відчинити двері машини і поставити на тротуар стаканчик від кави, — то це неповага, насамперед, до себе, по-друге, до людей, які довкола, і по-третє, до комунальників, яким доведеться прибрати. Ми орієнтуємося на активних і свідомих вінничан, які роблять місто кращим. І їх стає дедалі більше. Вони ініціативні, роблять гарні справи разом, залучаючи до громадських проектів інших. Завдяки програмам співфінансування люди можуть утеплити будинок, встановити дитячий майданчик, заасфальтувати вулицю та багато іншого. І це також виховний момент, бо коли людина вносить хоча б малий відсоток від загальної суми, то потім вона не дозволить зруйнувати те, що зроблено спільно. Наше завдання перенести ці локальні ініціативи у ширший формат і донести до людей, зокрема, що площі, вулиці, школи ремонтуються завдяки податкам, які сплачуть вінничани. А отже, все це наша спільна власність, яку ми повинні берегти.

«В УКРАЇНІ НА ПИТАННІ СМІТТЯ ЗАБАГАТО ПОЛІТИКИ»

— «День» давно обстоює тезу, що нам потрібна стратегія подолання сміттєвого колапсу, приділив цій темі чимало матеріалів. У Вінниці є власний досвід вирішення проблеми сортування і переробки сміття. Чи є проблеми, які неможливо вирішити на місцевому рівні?

— Сьогодні це не просто необхідність, а обов’язок кожного керівника громади. Поки Володимир Гройсман у 2006 році не став міським головою, до питання переробки сміття ніхто не наважувався підійти. Що в першу чергу необхідно було зробити? По-перше, прибрати сміття з міста, по-друге, прищепити людям, особливо у приватному секторі, що за вивезення побутових відходів треба платити, і по-третє, навчитися переробляти відходи.

Коли 10 років тому в нас постало питання переповнення сміттєзвалища у Стадниці, то ми передусім почали шукати діалог із громадою села. І хоча різні політичні сили розхитували ситуацію, ми зуміли переконати людей, що міська влада Вінниці готова взяти на себе зобов’язання впорядкувати полігон. При тому, що тоді ми мали дуже обмежені фінансові ресурси. Але наш досвід за ці роки доводить, що проблему можна вирішити навіть у таких умовах.

Чого ми досягли? Зараз полігон експлуатується комунальним підприємством «ЕкоВін», на його території діє жорстка система контролю щодо в’їзду та виїзду, організовано постійну охорону. У такий спосіб ми забрали сторонніх «ділків». Щоб знизити негативний вплив на навколишнє середовище, проводиться постійна пересипка ґрунту, відкачка фільтрату, заходи з дератизації, дезінсекції та дезінфекції звалища. Відповідно до угоди із інвестором, спільним українсько-німецьким підприємством ТОВ «АЕУ Енерго», на полігоні пробурено 22 газодобувних свердловини, прокладено 1,3 км колекторів з відкачки газу та встановлено газозбірну станцію зі станцією по збору конденсату. Більше того, встановлено блочно-модульну теплоелектростанцію, яка генерує до 1 МВт електроенергії на годину, що продається у загальну електромережу за «зеленим» тарифом. Завдяки спалюванню полігонного газу значно зменшився негативний вплив на навколишнє природне середовище. Із 2013-го на міському сміттєзвалищі ми запустили сміттєсортувальну станцію. А два роки тому і в самій Вінниці ми запровадили проект з роздільного збору відходів.

До того ж, ми не забуваємо про громаду села. Щороку з міського бюджету виділяється субвенція Стадниці — на ті проекти, які громада вважає необхідними. На сортувальній станції працюють 16 робітників, більшість з яких є мешканцями села. А діти Стадниці щорічно оздоровлюються за рахунок міського бюджету.

На жаль, в Україні на питанні сміття забагато політики. Враховуючи наповнення бюджету деяких міст, я переконаний, що ситуацію можна було б залагодити і не показувати на всю країну свою безпорадність. У 2006—2007 роках, коли Вінниця потопала у смітті, ми не кричали по телевізору і не просили чи змушувати уряд допомоги. Усе зробили власними силами. Працювати з людьми і для людей. Загалом з міського бюджету і завдяки коштам інвестора вирішення «сміттєвого» питання для Вінниці коштувало близько 3 млн євро. В сьогоднішніх умовах фінансової децентралізації — це посильна сума для будь-якого великого міста.

Але ми не збираємось зупинятись. Сміттєве питання комплексне і потребує часу, усвідомлення та, якщо хочете, агітації людей, що сортувати сміття — це вимога часу, а не забаганка. Тим більш, що на сьогодні є законопроект, який регламентує порядок сортування сміття, як ці процеси повинні відбуватися в державі і який вплив вони мають на екологію.

«ПРО ТАКІ МОЖЛИВОСТІ МИ НЕ МОГЛИ НАВІТЬ МРІЯТИ»

— Ви розповідає про багато проектів, реалізація яких вимагає значного ресурсу. Чи виграла Вінниця від процесу децентралізації? Наповнення бюджету збільшилося? Грошей вистачає?

— Якщо говорити про бюджет розвитку міста, то він збільшився утричі. У 2014 році складав 175 мільйонів гривень, а в минулому — вже 570. В цьому році прогнозуємо 800 мільйонів. Про такі можливості ми не могли навіть мріяти! Завдяки децентралізації з міського бюджету, приміром, було виділено 44 мільйони гривень на створення сучасної реанімації із першокласним обладнанням в 1-й міській лікарні. Зараз працюємо над виготовлення проектно-кошторисної документації з реконструкції реанімації лікарні швидкої медичної допомоги за такими ж стандартами. Ще один приклад — 45 мільйонів в 2016-му направили на освіту: утеплення шкіл та садочків, заміна обладнання у харчоблоках, ремонт дахів, облаштування спортивних майданчиків тощо. Спільно з держбюджетом проводимо капітальний ремонт Київського мосту і продовжуємо реконструкцію проспекту Космонавтів. Та що там говорити! Раніше ми навіть не уявляли, що за власні кошти зможемо протягом року виготовити чотири трамваї VinWay. І все це завдяки децентралізації! Це була мрія Володимира Гройсмана — розширити повноваження на місцях і залишити гроші у громадах. Процес тривалий, але результати ми вже відчуваємо.

«ІСТОРІЯ МІСТА — ЦЕ ДОРОГОВКАЗ РОЗВИТКУ»

— Ви історик за фахом і багато уваги приділяєте поверненню історичної пам’яті Вінниці. З цією метою був нещодавно створений комунальний заклад Центр історії Вінниці. Що ще у планах? Яку загалом гуманітарну стратегію має місто?

— Є загальна стратегія розвитку міста «Вінниця -2020» і виділяти із неї історію міста, як окрему сферу, ми не стали, бо Вінниця — це цілісний організм, який має розвиватися повноцінно. Але дійсно до питання історичного минулого ми наблизилися не так давно. Воно назріло як результат декомунізації. Коли історична спільнота працювала з топонімами, виявилося чимало білих плям в історії міста. Ми зрозуміли, що прийшов час для самоідентифікації, створення вінницької системи координат, бо історія міста — це не просто наше минуле, це дороговказ нинішнього й майбутнього розвитку Вінниці.

У процесі декомунізації в місті забрали все, що було пов’язано з «радянщиною». Тепер прагнемо повернути вінничанам історичну пам’ять, яку знищив Сталін, коли він провадив колективізацію і голодомор в Україні. Він розумів, що в основі України стоїть український селянин, який у 1917—1921 рр. під проводом різних лідерів боровся одразу з кількома ворогами — більшовиками, білогвардійцями, німцями і поляками. Українське село за кілька днів могло зібрати військо з кількадесят тисяч людей. І Сталін це знав. Він знав, що знищивши селянство, він знищить Україну, вб’є родини, бо у селах всі знали свої родоводи, як мінімум, до сьомого коліна. Він забрав у нас внутрішнє відчуття впевненості, гордості і приналежності до нашої нації. Велике щастя, що ми зберегли рідну мову. Тепер час відродити націю. І цю потребу ми відчуваємо від вінничан. Тому історична спільнота Вінниці починає по-новому досліджувати минуле рідного міста. У нас багато білих плям у періоді визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Ми мало знаємо і про те, що було на території Вінниці до її заснування у 1363 році. Для цього треба проводити археологічні дослідження і ми їх ініціюємо. Усе, що вдасться дослідити, знайти, відродити — буде поміщене у музей історії Вінниці, який ми обов’язково відкриємо.

«КНИЖКИ «Дня» ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНОГО ЗМІСТУ»

— Трагедія на сході України, крім путінської агресії, виникла ще й тому, що люди в цих регіонах штучно перебували «у темряві», були позбавлені необхідних культурних зв’язків. Це стало стратегічною проблемою. Тому дуже важливо, що ви підтримали акцію газети «День» «Подаруй Бібліотеку «Дня» рідній школі». Чи є підстави, що це було не разовим кроком, а стане частиною системної роботи з «історичного перенавчання» громадян?

— Мені сподобалася ідея подарувати школам книжки: вразило їхнє наповнення. Вони філософсько-історичного змісту. Хіба міг я, як історик, оминути їх увагою?! Крім того, я дізнався, що Борис Філатов, мій товариш і мер Дніпра, підтримав цю ініціативу, і я також вирішив приєднатися. У нас із Борисом гарні стосунки. Це взаємопідтримка, обмін ідеями, досвідом і практиками. Я багато бачив міських голів, але по духу Борис найближчий, бо ми маємо одну мету — зробити наші міста успішними! І сподіваюся, що як до Дніпра приїхала міжнародна фотовиставка газети «День», так і до Вінниці завітає. Ми готові провести дні «Дня» у нашому місті. А знаючи про те, що в Бібліотеці газети є майже 30 позицій книг, гадаю, акція «Подаруй Бібліотеку «Дня» рідній школі» продовжиться. Вінниця — «за», якщо на це буде згода газети «День» і її головного редактора та натхненника Лариси Івшиної.

«УКРАЇНЦІ РОЗУМНІШАЮТЬ, ПРАГНУТЬ ПОРІВНЯННЯ І АНАЛІЗУ»

— Часто, навіть у найбільш культурно розвинених містах, можна побачити, що замість книг і газет повсюдно продаються, умовно кажучи, шкарпетки. Чи відчуваєте ви запит на те, щоб у Вінниці було інакше? Чи стане місто територією розумного читання?

— Думаю, до цього дійде. Я нещодавно читав одне цікаве дослідження про те, що активність соціальних мереж падає. Це означає, що люди шукають якісну заміну, і, переконаний, це буде книга, бо, на щастя, українське книговидавництво активно розвивається. Є якісні продукти, які хочеться почитати. Але в Україні треба розвивати і кіноіндустрію. Сьогодні спостерігається така тенденція, що спершу людина дивиться кіно, а потім читає книгу, за якою знімався фільм. А все тому, що українці розумнішають, прагнуть порівняння і аналізу. Головне не втратити цей момент зацікавленості. Людей треба постійно мотивувати. Тримати в інтелектуальній напрузі. Це вимога часу.

— А ви читаєте книги? Що зараз на полиці?

— Звичайно. Зараз перечитую книгу Лі Куан Ю «Сінгапурська історія: із третього світу в перший». Читаю у вільний час, як правило, це кілька годин перед сном. Це мемуари людини, яка побудували державу, організувала націю фактично з емігрантів, створила одну з найкращих держав для проживання. У ній багато корисних речей, які актуальні для України. Ми також маємо великий потенціал для розвитку, але не хочемо самоорганізуватися. Не всі розуміють, що ті зміни на краще залежать не тільки від реформ, а більше від нас самих. Нам треба змінювати і змінюватися, а не чекати, поки хтось зробить це за нас.

— Цього року громада Вінниці вдесяте відзначатиме День Європи. За ці роки це свято полюбилося вінничанам так само, як і День міста. Багато вінничан називають Вінницю європейським містом. Така любов до європейськості — що за цим стоїть? Це просто назва чи щось більше?

— У першу чергу це свідчення того, що вінничани поділяють європейські цінності і прагнуть жити за стандартами та свободами європейського суспільства. Саме ці прагнення були початком Революції Гідності у 2013-му, коли люди вийшли на Євромайдани по всій країні. Крім того, для багатьох українців і вінничан, зокрема, Європа асоціюється з комфортом. Коли ми кажемо європейське місто — це комфортне місто, де зручно і де хочеться жити з родиною. І правильно було зроблено у 2008 році, коли ми почали святкувати День Європи (не всі європейські міста відзначають це свято). Але вінничани його сприйняли і нині люблять не менше за День міста. Якби так не відбулося, ми б цю ідею не розвивали. Фактично це психологічне повернення українців до Європи, бо Магдебурзьке право Вінниця та інші українські міста отримали ще у XVI столітті. Тоді як, даруйте, дехто ще кочував чи у лаптях ходив, українці вже мали каналізацію у містах і читали книги. Ми нічим не гірші, ніж поляки чи італійці. Українці жили у Європі й рятували Європу від тих самих кочівників. Ми аж ніяк не «молодший брат», а нація, яка має велику і глибоку історію, яка взяла найактивнішу участь у становленні європейської спільноти.