«Серце болить»

Щорічно у вітчизняних закладах системи охорони здоров’я реєструють близько 2,4 млн. нових випадків захворювань серцево-судинної системи. Протягом останнього часу поширеність «серцевих хвороб» збільшилася в півтора разу, і щорічно від них помирають 450 тис. українців.

За оцінкою фахівців Інституту серцево-судинної хірургії АМН України, контингент хворих, які потребують хірургічного втручання, становить сьогодні 35 тис. чоловік. До них належать пацієнти з природженими та набутими пороками серця, з ішемічною хворобою та порушенням ритму. Щорічно шістьом тисячам українських дітей лікарі ставлять діагноз «природжений порок серця». А всього на обліку перебувають близько 40 тисяч дітей у віці до 14 років.

Причини настільки високих показників захворюваності — у способі життя українців, неуважному ставленні до власного здоров’я, невчасної діагностики і, звичайно ж, у соціально-економічному аспекті життя. Іншими словами, зростання серцево-судинних патологій у нашій країні пов’язане з постійними психоемоційними навантаженнями українців, шкідливими звичками та зловживанням продуктами харчування з високим вмістом солі, жирів і холестерину.

Щоправда, слід сказати, що останнім часом окреслилися позитивні тенденції щодо надання медичної допомоги «сердечникам». Спеціалізована стаціонарна допомога сільському населенню стає доступнішою, з’являються нові ефективні препарати. Крім того, в Україні створено необхідну нормативно- правову базу, що забезпечує профілактику та лікування серцево-судинних захворювань, запроваджують Програму профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. Щорічно на базі Інституту серцево-судинної хірургії та регіональних центрів виконують до 6000 операцій на серці, летальність яких становить усього 3,6%, що цілком відповідає європейським нормам. Проте факт залишається фактом: оперують лише 6 тисяч із 35 тисяч потребуючих, а 29 тисяч помирають, так і не отримавши необхідної допомоги.

Із запитаннями: що необхідно зробити Україні, щоб зменшити поширення серцево-судинних захворювань, які проблеми стоять сьогодні перед лікарями та яких успіхів уже вдалося досягти — «День» звернувся до експертів.

КОМЕНТАРI

Андрій ПІДАЄВ, міністр охорони здоров’я:

— Проблема високого рівня захворювань серцево-судинної системи сьогодні існує у всьому світі. Проте Україна характеризується більш високими показниками рівня поширення, інвалідності та смертності пацієнтів у досить молодому віці. Масштаби значні: щодня від захворювань системи кровообігу помирають близько 130 чоловік у працездатному віці. Закономірно, що це призводить до значних втрат людського, а отже, і економічного потенціалу країни, робить свій внесок в очікувану тривалість життя. Викликають тривогу і прогнози, які не дають можливості сподіватися на покращання ситуації, якщо, звісно, не робити науково-обґрунтованих заходів, підкріплених належним фінансуванням і державною підтримкою.

На сьогодні основними причинами поширення серцево-судинної патології є недостатня фізична активність та надмірна маса тіла. До того ж, як відомо, велика частина населення України живе в стані постійного психоемоційного стресу. Боротьба з серцево-судинними захворюваннями в Україні належить до рівня загальнодержавних завдань, про що свідчать прийняття і реалізація цілої низки загальнодержавних і національних програм — «Здоров’я нації», Програма профілактики і лікування артеріальної гіпертензії, Комплексні заходи розвитку кардіохірургічної служби...

Економічно розвиненим країнам протягом останнього часу вдалося впровадити в практичну охорону здоров’я систему профілактики, діагностики і лікування, що дало можливість значно зменшити смертність. Але механічне копіювання досвіду недоцільне, оскільки в нашій країні існує ціла низка соціально-економічних і медико-демографічних особливостей. Нині перед Україною стоїть завдання розробки власних, орієнтованих на наші національні ресурси заходів. Останні слід реалізувати в трьох основних напрямах: освітньо-профілактичному, удосконаленню медичної допомоги та матеріально- технічному.

Що стосується освітньо-профілактичного напрямку, то його масштаби повинні бути значними, оскільки велика частина українців — у групі ризику. Необхідно чітко усвідомлювати, що боротьба з хворобами системи кровообігу — прерогатива не тільки медиків, адже рання діагностика й ефективність лікування залежать і від освітньо-інформаційної роботи з населенням.

Якщо ж говорити про удосконалення медичної допомоги, то на даний момент необхідно «працювати» з амбулаторною ланкою, оскільки її нормальне функціонування може скоротити смертність від серцево-судинних патологій.

Стосовно матеріально-технічного аспекту, то нам насамперед слід забезпечити зареєстрованим хворим не менше одного разу на рік проведення ЕКГ та ЕхоКГ, а також аналізи крові на вміст ліпідів та цукру. Крім того, наше завдання — налагодити виробництво вітчизняних препаратів із доведеною можливістю зменшувати смертність і кількість ускладнень.

Геннадій КНИШОВ, директор Iнституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова, академік АМН України:

— Попри доступність української кардіохірургії та професійний рівень наших медиків, ми розуміємо, що настав час реструктуризації наявних механізмів. Звичайно, нам необхідна фінансова допомога з боку держави: вимагає оновлення парк обладнання, який за деякими параметрами вже не витримує критики, потрібні додаткові ставки, підвищення заробітної плати хірургам та обслуговуючому персоналу. Але навіть за умови повного фінансування наших потреб, нам вдасться лише покращити рівень надання кардіохірургічної допомоги, проте не вирішити проблему. Щогодини ми нарощуємо кількість операцій, ставимо перед собою цілі і досягаємо результатів, які за багатьма показниками вже прирівнюються до рівня європейських. За такої величезної кількості патологій в Україні ми вимушені констатувати той факт, що черг на операції ні до нас, ні до регіональних центрів немає: усіх хворих, які надходять, оперують. Причин кілька, одна з них — низька активність населення. Люди вважають, що серцевий біль та підвищений тиск — це терапевтична проблема. Багато лікарів-кардіологів їх «підтримують», намагаються лікувати медикаментозним шляхом, спостерігаючи за клінічною картиною в той момент, коли потрібні кардинальні заходи. Інститут може провести щонайбільше близько 5 тис. операцій на рік, і це наша межа. Далі стоїть питання в необхідності розширення регіональних центрів: це Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Львів, Харків, Одеса, сьогодні мають намір відкривати подібний центр у Черкасах. Саме ці структурні підрозділи повинні взяти на себе функції виконання простих операцій, тоді як Інститут займатиметься науковими розробками, впровадженням нових методів, складною патологією.

Iлля ЄМЕЦЬ, директор науково- практичного медичного Центру дитячої кардіології і кардіохірургії:

— Питанням, пов’язаним із дитячою кардіохірургією, Верховна Рада та уряд приділяють особливу увагу. Це дало можливість створити окремий Центр дитячої кардіології і кардіохірургії, а також значно покращити фінансування цього напряму. На сьогодні для Центру закупили обладнання на суму понад 10 млн. грн., переобладнали реанімаційний зал, діагностичне відділення, лабораторію штучного кровообігу. Завдяки новим можливостям, які відкрилися перед службою дитячої кардіохірургії, істотно покращилася лікувально- практична діяльність Центру: з 1 вересня 2003 року обстежили та проконсультували 392 пацієнти, провели 92 операції. Природжені пороки серця — серйозна патологія, яка останнім часом має тенденцію до збільшення, і до створення Центру потребу в хірургічній допомозі дітям у віці до одного року задовольняли всього на 20-30%. На сьогодні нам вдалося вирішити лише частину питань, на черзі — реалізація не менш масштабних планів, які нададуть можливість істотно знизити відсоток смертності й інвалідизації дітей із природженими пороками серця. У перспективі хотілося б розвивати кардіологічну службу по всій Україні, поглиблювати наукові розробки в галузі лікування подібних патологій, впроваджувати скринінг для вагітних, будувати великі стаціонарні відділення, де можна було б спостерігати за прооперованими дітьми.