Сестри Тельнюк: музика еліти?
Нинішня попса (термін «естрада», що мала колись зневажливий відтінок, тепер уже не підходить як занадто інтелігентний) — навіть у тих поодиноких випадках, коли вона виконана професіонально, є явищем суто прикладного порядку, яке не має стосунку до мистецтва. Тобто естетичні категорії для її аналізу непридатні. Де вже тут говорити про «прекрасне», коли українська легка музика розділена ніби навпіл. Один потік — це отруєні безпринципністю й конформізмом залишки могутнього в минулому русла традиційної української пісенної естради, біля витоків якої стояли П. Майборода, А. Кос- Анатольський, В. Верменич та інші, і на якій тепер паразитують їхні бездарні епігони. Другий потік — набір різної якості (переважно від «посередньо» до «дуже погано») копій сучасної — не російської, ні — російськомовної (читай: безпородної) попси і псевдороку. Спроби вийти за межі цих двох напрямків робилися в Україні ще до їх остаточного розподілу — починаючи з 70-х років (пригадаємо хоча б київську групу «Еней» і одного з її батьків-фундаторів К. Стеценка-молодшого), та лишилися тільки спробами... І от сьогодні враження таке, що жанр пісні як такої помер остаточно. Чи так це?
Вокальний дует сестер Тельнюк відомий досить давно. Їхнiй новий альбом «Тиша і грім», як і однойменна концертна програма — це, по-моєму, нове слово. І нова, цілком оригінальна музика. Почнемо з того, що це, строго кажучи, не легка музика. Манера, в якій працюють тепер Леся й Галя, поєднує міцний, грамотний, академічний у своїй основі вокал із переважно роковою музичною стилістикою, котра допускає включення будь-яких інших, зумовлених образним змістом елементів (джазу, класики, романсу). Автору всієї музики Лесі Тельнюк вдалося поєднати, здавалося б, непоєднуване: властиві саме українській пісні мелодійність і співучість та цілком сучасні, часом навіть радикальні засоби інтонаційної виразності. І при цьому уникнути тієї прямолінійної «шароварної» етнографічності, котра безповоротно дискредитувала себе, від якої прямий шлях до вульгарності.
І тут саме час згадати про те, що композиції, які увійшли до програми «Тиша і грім», написані не на так звані «пісенні тексти», а на вірші. Твори Л. Костенко, І. Драча, В. Стуса, В. Симоненка, С. Тельнюка, Б.-І. Антонича принципово самодостатні. А отже, музика, яку створено на їхній основі, неодмінно повинна мати одну якість: бути гідною цих віршів. Слава Богу, це вийшло!
Так сталося, що протягом приблизно трьох останніх років я був свідком усього процесу народження нового стилю дуету сестер Тельнюк загалом і альбому «Тиша і грім» зокрема, слухаючи все нові й нові варіанти фонограм, знаючи, що метою всієї цієї роботи є — ні багато, ні мало — створення нової сучасної української музики європейського рівня.
Якщо відродження і розвиток української національної культури для нас із вами — не порожній звук і не привід для політичних спекуляцій, а усвідомлена необхідність, то стає зрозумілою актуальність будь-яких спроб опору тому, що в прес-релізі сестер Тельнюк дуже точно визначено як «космополітична профанація». Увесь вітчизняний шоу-бізнес зайнятий єдиною справою: добуванням грошей. Жодних інших завдань він перед собою, на жаль, не ставить... Адже в таких країнах як Польща й Німеччина музика, подібна тій, яку виконують сестри Тельнюк, становить вагому, у Франції — велику частину поп-культури. І тільки в Росії та Україні її чомусь називають елітарною... Тут не місце для суперечки про те, хто є елітою, — але два концерти, які пройшли з повним аншлагом, красномовно свідчать про те, що інтерес до сестер Тельнюк — значний.
