Щеплення проти вірусу забуття
«ЙОГО ОТРИМУЮТЬ ЧИТАЧІ КНИЖОК З БІБЛІОТЕКИ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» ТА САЙТА «УКРАЇНА INCOGNITA»
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України:
— 10 років тому у Волинському державному університеті імені Лесі Українки відбулася презентація книжки «Україна Incognita». Першу книжку з наступної бібліотеки — це збірка статей (за загальною редакцією Лариси Івшиної) було видано 2002 року у Києві видавництвом «Факт». За нею з’явилися томи «Війни і мир», «Українці — поляки: брати/вороги, сусіди» (2004 р.), «День і вічність Джеймса Мейса» та «Дві Русі» (обидва 2005 р.).
З нагоди ювілею я взяв всі ці прочитані мною свого часу книжки, щоб їх переглянути. І тут сталося неочікуване. Відкривши першу книжку цієї серії в довільному місці (на статті про Євгена Чикаленка), я прочитав її всю і далі, не відриваючись, все до палітурки, а потім вже від початку — до статті про Чикаленка. Всі матеріали дуже захоплюючі, а в цілому цей том — чудова хрестоматія для тих, хто вивчає історію України.
Том про Джеймса Мейса — надзвичайний, як і сама особистість цього журналіста, пристрасного борця за Україну. Його енергія і наполегливість перевершують найбуйнішу уяву. Джеймс Мейс присвятив своє життя доведенню загалом байдужому, а часом і лицемірному світові того факту, що голод в Україні 1932—1933 рр. був свідомо організований комуністичною владою для того, щоб знищити на українських землях значну частину населення, передусім селян, підірвати генофонд української нації, зламати її морально і — як наслідок — звільнити життєвий простір для переселенців з Росії. Таким чином, як довів Мейс, це був акт геноциду українського народу. Подвижництво Мейса, його боротьба за правду не мають аналогів в історії. Тому читання цього має виховувати справжніх патріотів України.
Том «Дві Русі» також насичений вельми цікавими статтями. З позицій сьогоднішнього дня відчувається, звичайно, що він вимагав продовження і подальшої розробки порушених у ньому проблем. Адже сама назва «Дві Русі» потребувала певної ревізії. Ця ревізія і була зроблена Ларисою Івшиною разом з великим колективом авторів у недавньому (2011 р.) томі «Сила м’якого знаку», в якому було піддано критиці правочинність застосування самого поняття «Русь» до того утворення, яке з певного часу і до сьогодення виступає під брутально привласненою назвою «Росія». Тому доцільно поєднати вивчення томів «Дві Русі» та «Сила м’якого знаку». Тим не менш «Дві Русі» є, можливо, найцікавішим томом серії, оскільки в ньому представлено широке розмаїття блискучих статей, присвячених співвідношенням України та Росії. А увінчує цей том надзвичайно глибока, прямо кажучи, геніальна стаття знаменитого українського філософа Сергія Кримського «Принципи духовності ХХІ століття». Щоправда, його філігранний текст потребує не одного прочитання: над ним слід грунтовно попрацювати. Як шкода, що цього мудрого філософа вже немає серед нас! Його стаття — запис лекції, яку він прочитав у Києво-Могилянській академії, залишається заповітом як Україні, так і всьому світові в якості дороговказу до створення нового, здорового суспільства майбутнього.
У томі «Дві Русі» обговорюється ще одна проблема, яка, мабуть, вимагає глибших аналітичних досліджень порівняно з виконаними нині. Вона, власне, стосується соціальної психології, аналізу ментальної структури будь-якого людського суспільства з метою виявлення різних рівнів його духовної організації. Психологи лише зараз починають досліджувати проблему в цілому. Окремим її випадком є питання про те, чому деспоти типу Сталіна і Гітлера мали підтримку народу під час їхньої діяльності та чому, наприклад, на теренах сучасної Росії, а якоюсь мірою і в Україні, імідж Сталіна, що свого часу значно знизився, зараз почав зростати (за деякими даними, в Росії позитивно оцінюють діяльність Сталіна вже близько 30% населення). Це загадкова і водночас дуже загрозлива тенденція, яка потребує глибоких досліджень.
Том, присвячений українсько-польським відносинам, вражає своєю неупередженістю, доброзичливістю, грунтовністю та глибиною аналізу складної і застарілої проблеми. В ньому вміщено багато змістовних статей. Особливо слід відзначити матеріали круглих столів, проведених Ларисою Івшиною за участю авторитетних українських істориків, а також першого Президента України Леоніда Кравчука та колишнього посла України в Польщі Дмитра Павличка. До речі стаття Павличка про те, як за його ініціативи у Варшаві було встановлено пам’ятник Тарасові Шевченкові, є шедевром як за змістом, так і за формою. Це й не дивно, оскільки її автор поєднує талант дипломата з талантом поета.
Душею бібліотеки «Дня» була і є головний редактор газети Лариса Івшина — людина глибокого розуму, великого патріотичного почуття і дивовижної енергії. Пишу «є», оскільки, коли складав ці рядки, надійшло повідомлення, що газета «День» завершила роботу над новою серією «Бронебійна публіцистика», яка задумана як поповнення бібліотеки «Україна Incognita». Нову серію буде представлено на форумі видавців у Львові 14 вересня цього року, і я сподіваюся, що на цій презентації обов’язково побуваю.
«ЦЕ НАЙКРАЩІ ПІДРУЧНИКИ»
Олена МАЛАНІЙ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
— Ювілей — це свідчення пройдених доріг, набутого досвіду. Але це досвід не лише колективу газети «День», а й ваших читачів. Це наш спільний досвід проходження нелегкого шляху теренами «України incognita». Сайт і бібліотека газети «День» — це не просто намагання позбутися клейма безбатченків-безхатченків, це вдала спроба щеплення від руйнівного вірусу, що спричинив впродовж останніх десятиліть появу нових «хвороб» у суспільстві. Хвороб, що сприяли виникненню ускладнень на кшталт національної депресії, часткової історичної амнезії. Це своєрідна протиотрута, імунітет, що дає сили і змогу хворому організмові одужати і зміцніти. Саме завдяки сайту і книжкам «Дві Русі», «Війни і мир», «Сила м’якого знака» наше суспільство починає одужувати і відчувати прилив нових сил. І — головне — відроджується сила у себе, в «завтра» свого народу, впевненість у своїх позиціях і переконаннях. І гордість за те, що ти українець.
Нещодавно знайомі з невеликого прикарпатського містечка попрохали мене привезти книжки з історії України та історії журналістики для своєї доньки, яка мріє бути журналістом і писати про історію. Я довго думала, які книжки їй порадити. Мій вибір впав на підшивку «Дня» та бібліотеку газети. Це і є, на мою думку, найкращі підручники, що завжди під руками, для тих, хто цікавиться минулим, сучасним і прагне будувати майбутнє України, хто буде творити якісну журналістику.
