Що наше життя? «Розбірки»
Продюсери розбираються: скільки й кому потрібно заплатити, аби зробити естрадну зірку.
— Чи я на світі від усіх зоряніша, від усіх прикольніша й блакитніша? — запитує новоспечена естрадна зірка глядача.
— Авжеж, ти, — погоджується глядач і з легким серцем іде додому слухати Deep Purple.
— Треба ж, який розбірливий глядач пішов, — обурюються зірки.
Учені розбираються: хто з них гідний отримувати гроші від держави, а хто ні.
— Хлопці, говорить їм держава, — бракує грошей навіть на ліки для хворих дітей і пенсії для літніх!
— Ми, ж не діти, — ображаються вони, — і не літні, ми вчені!
Наші найбільш талановиті та пробивні вчені вже отримують гроші (правда, не в нашій державі). А решта? «Нехай борються за гранти», — пропонують дилетанти, далекі від наукових проблем. Проте грантів кіт наплакав, а вчених багато. Тож пропоную державі (читай платникам податків, себто нам із вами) оплатити спеціальну програму для Академії наук на кшталт складеної для нерентабельних шахт.
У парламенті комуністи розбираються з Рухом, Рух — із Громадою, Громада — з Зеленими, Зелені — з комуністами. Все, коло замкнулося!
Герой Мягкова з кінофільму «Іронія долі» як уявив собі, що дружина все життя мигтітиме перед очима: сюди-туди, сюди-туди, утік у Ленінград, аби не одружуватися. Хоча депутатам і доведеться мигтіти одне перед одним лише чотири роки, але й у Ленінград утекти не вдасться. Тож доведеться домовлятися (прошу не плутати з «продаватися»!). Бо вельми бентежать чутки про нечувані хабарі в десятки тисяч доларів. Уявляю собі моральні страждання бідного депутата, котрий живе на одну зарплату! Хлопці, ви всі пройшли в парламент під гаслом: «постраждати за народ». Ми, звісно, розуміли, що ви страждатимете, але не до такої ж міри!
Розбираються політики й бізнесмени. Розбирайтеся, лише кілерів не залучайте! Ви либонь лідери нації, еліта! Коли вже ви не в змозі цивілізовано домовитися, то чого тоді вимагати від стрижених хлопчаків, котрі захоплено калічать один одного.
— Ну, просто Чикаго якийсь! — дивується обиватель.
— Хлопці, Господь із вами, це не Чикаго тридцятих років, це Донецьк і Київ дев’яностих!
Організована злочинність розбирається сама з собою. Аби уникнути цих ганджів фаху, пропоную серед лідерів угруповань влаштувати відкритий конкурс на знання книжки Маріо П’юзо «Хрещений батько» (перегляд кінофільму не зараховується!). Переможцеві надається титул «Пахан року». Крім того, протягом усього року спонсори з МВС залучають його до боротьби з неорганізованою злочинністю.
Населення, махнувши рукою на Верховну Раду, починає розбирати стан справ із кандидатами в президенти.
— Кравчук був, Кучма був. Куме, як ви гадаєте: хто наступний?
— КЛ... КЛ...
— Не зрозумів!
— КЛ... КЛ...
— От, куме, ну ви й заїка, прости Господи! К, Л, М. Що, наступний на «М» буде?
— Кл... Клінтон точно не схоче!
Жінки розбираються з чоловіками. Проте вони з нами за всіх віків розбиралися, а досі так і не придумали, що з нами робити. Себто ночами й на 23 лютого нібито ясно, а решту часу?! Отакі ми, мужики, загадкові створіння! Як чемодан без ручки: і нести важко і викинути шкода.
№173 11.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
