Що спільного між Атлантидою та розщепленням атома?
«В один день і тяжку ніч», — такі слова використав Платон для опису катастрофи, що поглинула Атлантиду. Це скороминуча катастрофа, що протікала як гострий процес. Хвороба, що виникла немовби раптово, тому що в неї існує прихований (латентний) період, події, що нібито нічого не значать і не мають відношення до самої катастрофи. Вона звалюється як сніг на голову, виявляє себе подібно до вибуху, що часто супроводжується численними жертвами.
Раптовість такого роду катастроф змушує думати, що вони викликаються якоюсь однією причиною: падінням астероїда, торнадо, повінню, ураганом тощо. При цьому зовсім не враховується, що виникнення, наприклад, повеней часто- густо обумовлене вирубкою лісів і навіть такою «дрібницею», як знищення поселень бобрів на малих ріках.
Платон, описуючи історію півострова Пелопоннес, говорить наступне: «Одна надмірно дощова ніч, розчинивши навкруги ґрунт, зовсім оголила його від землі, причому одночасно стався землетрус і вперше сталося третє перед Девкаліоновим нещастям страшне розлиття води». Змив ґрунту був настільки великий, що він призвів до скорочення загальної площі півострова: «I от теперішнє, у порівнянні з тодішнім, як це буває на малих островах, являє собою начебто кiстяк великого тіла, тому що з землею все, що було в ній гладкого і м’якого, сплило і залишилося одне худе тіло». Як це схоже на те, що відбувається в Карпатському регіоні!
У греків не було слова «революція». Його їм заміняло — «катастрофа». Але воно у них несло подвійний зміст: поворот, переворот та кінець, загибель. Французи, які «ощасливили» людство кількома революціями, подарували йому й відповідне слово. Вважається, що остаточному поділу цих понять людство зобов’язане французькому натуралісту Жоржу Кюв’є. На початку ХIХ ст. він запропонував пояснення переривчастості геологічного літопису. При дослідженні земних шарів в околицях Парижа йому упало в око, що в кожному з них маються раковини й інші залишки організмів, що не зустрічаються в інших і по яких можна визначити послідовне залягання та відносний вік шарів. На цій підставі він зробив висновок, що в кожен геологічний період існували зовсім відмінні фауни і флори, наприклад, сухопутна переміняла морську. Це дало підставу вважати, що їхня зміна в часі, що має вид дискретного процесу, повинна бути обумовлена надзвичайними обставинами — катастрофами, що у його розумінні означали кінець і загибель однієї фауни і флори і звільнення ними життєвої арени для інших. З огляду на ту обставину, що між ними не було видимого зв’язку, Кюв’є використовує поняття «катастрофа». Зрештою, склалося сучасне уявлення, відповідно до якого вони є природними явищами, що виникають в результаті дії якоїсь однієї сили, здатної викликати великі руйнування і навіть вимирання протягом малих інтервалів часу.
Сьогодні саме з таких позицій найчастіше пояснюють причини вимирання динозаврів. Американський палеонтолог Д.Е. Рассел з цього приводу писав: «... я хочу вибачитися за свою власну схильність вважати вимирання результатом короткочасної катастрофічної зміни умов навколишнього середовища і за моє небажання (при сучасному стані знань) відкинути спалах близької наднової (зірки. — В.М. ) як можливу причину катастрофи». Щоправда, зараз віддають перевагу іншій гіпотезі, пов’язуючи вимирання динозаврів iз падінням астероїда в районі Мексиканської затоки.
Вважається, що загибель Атлантиди викликав гіпотетичний «астероїд А», котрий під впливом чотирьох небесних тіл — Сонця, Венери, Місяця і Землі, що знаходилися на одній прямій, — скривив свою траєкторію та зіштовхнувся iз Землею в районі Мексиканської затоки. Це створило хвилю величезної висоти, що накрила узбережжя Америки, а пройшовши через Атлантичний океан, обрушилася на Атлантиду; одночасно з цим стався землетрус.
Образно кажучи, обидві гіпотези стверджують, що «два снаряди потрапили в одну воронку», що, на думку артилеристів, неможливо. До того ж, за всіма розрахунками астероїд діаметром близько 10 км (саме таким повинний бути «астероїд А») може зіштовхуватися iз Землею не частіше одного разу на мільярд років, а отут часовий розрив між двома зіткненнями не перевищує 66 млн. років. З такою частотою падають астероїди, котрі здатні викликати великі руйнування на площі, що відповідає Піренейському півострову. Виходить, усі динозаври від такої катастрофи загинути не могли, тому що зустрічалися на різних континентах. Крім того, з цих позицій неможливо пояснити вибiрну загибель динозаврів. Чому вижили інші рептилії, не кажучи вже про численні групи тварин і рослин?
Хочу звернути увагу на наступне. Жертви і вимирання — різні речі. Скільки б не падало каменів з небес, до вимирання людства це призвести не може: «усіх не перевішаєш». Це добре розуміли древні. Тому в «Біблії» описаний порятунок Ноя та членів його родини від «Всесвітнього потопу», а в «Одкровенні Святого Іоанна Богослова» апокаліпсис описується як триваючий процес, у якому знищення людей відбувається «голодом і мором», у результаті землетрусів, граду і вогню, котрі вибивають і спалюють дерева й траву, поїдання їх сараною, отруєння питних джерел і висихання їх, тобто руйнування систем життєзабезпечення.
Впродовж тисячоріч людство схилялося перед мудрістю стародавніх греків, хоча і не слухало її порад. Сьогодні воно вже забуло про неї. Давньогрецький «синдром» був переборений разом iз розщепленням атома, котрий греки вважали неподільним. Його «скорення» стало тією підставою, що дозволила виявити їхнє «неуцтво». Голову підкорювачів атома, що тріумфували, навіть не відвідала думка, що «неподільний» означає не стан, а заборону, ту нижню границю, через яку не можна переступити, не поставивши під загрозу існування не тільки людини, але й органічного життя на Землі.
Використання атома в мирних і військових цілях створило ситуацію неминучості катастроф, тому що в основі їх виникнення одразу лежать два сценарії: повільно і скороминучого процесу. Перший сценарій реалізується в зв’язку з тим, що в практику було впроваджено незакінчене наукове дослідження. Виробництво матеріалів, що розщеплюються, почали здійснювати до того, як було знайдене рішення для «поховання» радіоактивних відходів. З огляду на те, що мирне та військове використання атома йдуть пліч- о-пліч, нагромадження відходів буде рости в геометричній прогресії. Їхнє складування не вирішує проблему, тому що радіоактивні відходи як правило є «довгоживучими», а природа Землі перебуває в постійному русі, що раніше чи пізніше випустить «джина з пляшки». Реалізація цього сценарію неминуче приводить до руйнування систем життєзабезпечення, за яким слідує вимирання.
Реалізація другого сценарію обумовлена тим, що в малому просторі і протягом короткого часу концентрується величезна кількість енергії, що має тенденцію вивільнятися у вигляді вибуху. Він спричиняє велику кількість жертв, але відрізняється від інших скороминучих катастроф тим, що підстьобує катастрофу першого роду, забруднюючи навколишнє середовище продуктами розпаду. Тому кожна така катастрофа наближає момент вимирання. У зв’язку з аварією на ЧАЕС ми більше вiд інших знайомі з нею, хоча далекі від того, щоб розуміти суть, того що відбувається. Закриття ЧАЕС, можливо, зробить стимулюючий вплив, і ми зробимо ще одну спробу в усьому розібратися.
