Що заважає Донбасові стати другим Руром?

Невеличкі міста на Донбасі, зокрема в Луганської області, здобули «славу» депресивних районів. Це пов’язано з виробничим минулим регіону, а саме з тим, що на сьогодні це минуле дедалі частіше стає незапитаним. Молоді люди не хочуть працювати на виробництві, оскільки не бачать в цьому ні романтики, ні перспективи, та й куди йти, якщо самі заводи чи припиняють своє виробництво, чи скорочують штат. У такому разі невеличкі міста опиняються там, де «починається смерть і закінчується література» (за С. Жаданом). Чи є вихід з цієї ситуації?

Сьогодні одна з больових «точок» області — місто Стаханов. Тут до кінця цього року 1595 працівників феросплавного заводу можуть втратити роботу і залишитися ні з чим. Що про це все думають самі стахановці, здогадатися нескладно. Хтось звинувачує владу, хтось господаря, хтось саму систему. Але той факт, що це спричинить колосальні зміни в суспільстві, вже майже неспростовний.

«Це не єдине виробництво в Стаханові. Але в таких містах, як це, зупинка будь-якого виробництва — дуже важкий удар по місту загалом. І це ще одна з причин, чому державі необхідно звертати увагу на економічні процеси. Україна може просто втратити цей сегмент економіки. У принципі, звичайно, варто займатися і переорієнтацією. Наприклад, у сферу інформації. Але це абсолютно не означає, що потрібно позбуватися іншого виробництва, тим паче такого, яке могло б конкурувати», — вважає Ілля КОНОНОВ, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри філософії і соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

У Стаханові мешкає 95,855 тис. осіб. За даними державної служби зайнятості, кількість незайнятих громадян, що перебувають на обліку цієї установи, на 1 серпня 2012 р. становила 17,4 тис. осіб, що на 1,8% менше, ніж на 1 липня 2012 р. Із зазначеної кількості громадян дві третини (65,2%) становили жінки, понад третину (!) — молодь у віці до 35 років. Проте на офіційному сайті міської ради Стаханова така кількість безробітних пояснюється кількістю мігрантів і випускників середніх і вищих навчальних закладів. «З урахуванням міграції населення, досягнення робітниками пенсійного віку, розвитку малого підприємництва і самостійного працевлаштування людей можна вважати, що в місті дефіцит становить понад 10 тис. робочих місць. Таким чином, у місті Стаханові впродовж 5 років можливе створення 10 тис. робочих місць», — повідомляють на сайті SGS.GOV.UA.

На думку Іллі КОНОНОВА, наразі у Луганській області не спостерігається масових скорочень, це радше окремі випадки. «Щодо переорієнтації, то ці зміни вже відбулися. І ми як соціологи це вивчали. 2010 року ми спеціально проводили дослідження структури робочої сили в місті, і з’ясували, що найхарактерніші напрями переорієнтації — це сфера торгівлі, обслуговування і самозайнятість. Є думка, що тут ми маємо справу з переходом постнотаріального суспільства. Хоча це дійсно збігається із загальносвітовими тенденціями, але у нас ця переорієнтація не пов’язана з проявом великого сектора, який породжує нові професії, пов’язані з виробництвом і обробкою інформації. У розвинених країнах теж відбулася переорієнтація на сервісні професії, але там з’явилася провідна група спеціальностей. А в нас це швидше пов’язано з умовами периферійного капіталізму», — розповідає соціолог.

У новому Законі України «Про зайнятість населення», який набере чинності з 2013 року, передбачені додаткові заходи захисту для громадян старших 45 років. Так, якщо страховий стаж таких громадян становить не менш як 15 років, вони мають право на одноразовое отримання ваучера на навчання. Про це нас повідомили в Донецькому центрі зайнятості. «Цей захід спрямований на підтримку конкурентоспроможності цієї категорії громадян на ринку праці шляхом перепідготовки, підвищення кваліфікації, стажування за професіями і спеціальностями, які є пріоритетними в сучасних економічних умовах. Перелік цих професій і спеціальностей для навчання затверджується Кабінетом Міністрів України. Безробітний має право самостійно обрати професію чи спеціальність з цього переліку, а також форму і місце навчання. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання, але при цьому не може перевищувати десятиразовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом. Оплата ваучера здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, — повідомила Ольга КОСАРИЧ, начальник відділу зв’язків з громадськістю Донецького регіонального центру зайнятості. Але якщо для зазначеної категорії громадян запровадять хоч якийсь захисний механізм, то що все ж таки залишається робити молодим людям?

Звичайно, переорієнтація регіону — дуже хворобливий процес. Люди використовуватимуть будь-яку можливість, аби створювати економіку сім’ї, але ж потрібна ще й продумана економіка невеликчих міст, соціальних кластерів. Адже тут не завжди розвивалася шахтна справа і не завжди видобували вугілля. Наприклад, на початку ХVII століття інше місто Луганської області, Свердловськ, перебувало в стані формування. Заселяли місто козаки. У ХVII тут на одному з хуторів було розвинене гончарство. Цим займалося кілька сімей, і невдовзі цей хутір почали називати в народі Гончарівка. І лише 1870 року почали з’являтися перші шахти. Нині Свердловськ — одне з тих міст, які не мають сильних промислових підприємств, та й гончарство тут не таке розвинене, як століття тому. Як розвивати Свердловськ сьогодні — питання для дискусії.

Позитивний приклад переорієнтації знайшовся в іншому регіоні — це хутір Острів Обирок у Чернігівській області, який ще зовсім недавно міг перетворитися на пустище. Але ситуація змінилася, коли туди разом з дружиною і дітьми переїхав режисер і мандрівник киянин Леонід Кантер. Він став ініціатором «нового життя» хутора. На місці звичайного населеного пункту він створив хмистецький хутір, відомий нині своїм екологічним фестивалем «Хліб», в якому може взяти участь кожен охочий. Про такий спосіб надати населеному пунктові «свіже дихання» автори проекту «Велика ідея» Ірина СОЛОВЕЙ і Олександр СУПРУНЕЦЬ розповіли на конференції TEDx City 2.0, яка нещодавно відбулуся в Києві. На їхню думку, сучасне суспільство відійшло від старого формату свого існування, коли воно функціонувало за принципом «I can» (я можу). Зараз потрібно говорити про те, що суспільство живе за формулою «I care» (мені це важливо). Саме цей принцип породжує такі акції, як «відкриті долоні» — «підвішена» кава чи чай у кав’ярні, залишені в дар незнайомцеві; краудфайдинг (спільне фінансування нових бізнес-проектів) — новий принцип збору коштів організаціями і структурами. «Для того щоб підсилити економіку, треба її переосмислити. Кожен дар — прояв взаємної симпатії і довіри. Краудфайдинг можливий лише за умови довіри», — переконані Соловей і Супрунець.

Аби сформувати спільне бачення того, як невеличким містам жити далі, слід вивчати не лише проблему зайнятості населення і його утворення, потрібен комплексний підхід. У зв’язку з цим «День» запрошує до діалогу експертів — соціологів, філософів, істориків, а також читачів «Дня», аби спільно виробити відповіді на запитання: чи можлива переорієнтація маленьких міст і сіл України? Яким чином можна дати нове життя промисловим містам, що занепадають?

Пропонуємо до уваги читачів перші думки.

«МАЄ З’ЯВИТИСЯ ЛЮДИНА, ЯКА ВІЗЬМЕ ІНІЦІАТИВУ В СВОЇ РУКИ»

Костянтин КРАВЧЕНКО, краєзнавець, кандидат економічних наук, почесний громадянин міста Ровеньки (Луганська обл.):

— Існує думка, що вугілля тут видобуватимуть ще сто років, тому ця тема, за великим рахунком, нікого не хвилює. Але вугілля закінчиться через декілька десятиліть. Тому сьогодні потрібно вирішувати, чим житиме місто. Питання переорієнтації звучить в даному випадку правильно. Але для того, щоб його вирішити, необхідно створювати нове виробництво, будувати електронну, медичну, переробну, енергозберігаючу промисловість тощо, потрібні інвестори і велике бажання. Адже тут могла б бути електростанція, цілком реально поставити вітряки. Але це скоріше з області фантастики. Для того щоб щось створити, тут має з’явитися людина, яка візьме ініціативу в свої руки і скаже: «Я хочу тут зробити ось це». Наприклад, у нас було два телезаводи, які зачинилися. Людей було втрачено. Адже вони могли б робити все, що ми беремо з експорту, наприклад, пластик для комп’ютерів, який нам постачають китайці. Але для цього потрібна добра воля і капітал. Сьогодні ведуться розмови і розглядаються питання про те, що вугільне підприємство ТОВ «ДТЕК Ровеньки-антрацит» відповідно до певної програми співпраці інвестуватиме в соціальну сферу міста для поліпшення інфраструктури: ремонтуватимуть дороги, будуватимуть чудові готелі, водопостачання буде цілодобовим і в перспективі буде створено можливість для приходу нового інвестора. Реінкарнувати старі заводи ніхто не буде, залишилися тільки торговельні центри. Працює лише пивзавод. Ровеньки — це моноекономічне місто, яке орієнтоване винятково на вугільну промисловість. 90% прибуткового податку, які йдуть до місцевого бюджету, надходять з вугільної сфери. Але до «вугільної» діяльності тут займалися багато чим. Виробляли все в рамках культурного виробництва, виробляли посуд, а в основному в Ровеньках розводили баранів. Це роблять і сьогодні, але це знову-таки, приватна ініціатива.

«МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ПЕРЕОРІЄНТАЦІЇ Є...»

Сергій СТУКАНОВ, історик, філософ (Донецьк):

— Основна проблема маленьких промислових міст з незатребуваними шахтами і заводами пов’язана з тим, що там ніде працювати. Але, безумовно, в даному випадку треба сказати ширше: у таких містечках взагалі нічого робити, окрім як (скажімо без купюр) спиватися. На даному етапі вони не можуть забезпечити якість життя, яка б задовольнила людей, які працюють в галузі виробництва, знань і здатні принести економічний успіх. У пошуках самореалізації такі люди, природно, вирушають у великі міста. Виходить своєрідне зачароване коло, вийти з якого можливо, але тільки за наявності відповідної волі, і краще за все — раніше за місцеву владу.

Насправді з аналогічними проблемами свого часу стикався німецький Рур, англійський Шеффілд тощо. Останній вибрався з «ями», переорієнтувавши структуру своєї економіки з металургії на цифрову індустрію. Було зроблено необхідні інвестиції в університети, інновації. Це залучило фахівців. Рур відродився, перетворюючи промислові об’єкти на культурні (музеї, галереї, концертні майданчики). Тепер там прокладено 200-кілометровий культурний маршрут, проходять фестивалі. Щось подібне було розпочате в Донецьку проектом «Ізоляція». Тому можливості для переорієнтації є, але вони ѓрунтуються на бажанні й волі еліт. Зазвичай у нас ставлення суто споживацьке — вибрати все вугілля і закинути шахту (а разом із ним і місто), і піти далі. Тому економічні успіхи залежать від складу думок. Втім, є ще одна небезпека. Коли влада створить декілька «потьомкінських сіл» і, заспокоївшись, спочиватиме на лаврах.

«СПЕРШУ — ПРОСТО УПОРЯДКУВАТИ ВУЛИЦІ»

Олексій ЧУПА, письменник, співробітник ПАТ Ясиновський коксохімічний завод (Макіївка):

— Немає нічого неможливого. Тільки для того щоб дати нове життя промисловим містам, що «згасають», слід було б випалити зі свідомості їхніх мешканців саме словосполучення «згасаючий промисловий». В першу чергу це має бути Місто — твій дім, твоя мала Батьківщина, таке місце, в якому тобі спокійно і радісно. Що робити для цього? Спершу, просто упорядкувати вулиці, посадити дерева, розбити сади, — витягнути людей з гнилизни і декорацій до фільмів жахів, й у них з’явиться шанобливе ставлення і до себе, і до свого міста. Тільки тоді, коли вони вже побачать, що можна жити по-іншому, можливі зміни.

ДО РЕЧІ

Питання розвитку промислових міст обговорюватимуть сьогодні під час V Міжнародного інвестиційного саміту DIIS, який стартував 17 жовтня в Донецьку. Серед тем, що їх винесено на обговорення, — «Соціальна відповідальність як частина інвестиційних стратегій підприємств», «Перспективи інвестиційного розвитку. Біржа інвестиційних проектів», «Інвестиції в АПК», «Інвестиції в інновації», «Маркетинг територій як ефективний інструмент економічного розвитку регіону». В інтерв’ю порталу «Ура-Інформ.Донбас» начальник Головного управління регіонального розвитку, залучення інвестицій і зовнішньоекономічних відносин Донецької облдержадміністрації Андрій АНІСІМОВ зазначив, що сьогодні є кілька полів для залучення інвестицій. «Дуже цікава тема — сільське господарство. Вважається, що Донецька область — це лише промисловий регіон, але це не так. Потенціал сільського господарства в регіоні дуже високий. Другий напрям — наукові розробки та інноваційні проекти. У нас працює велика кількість академічних і галузевих інститутів, і хоча деякі з них не на найвищому рівні розвитку, ми вже готові запропонувати низку проектів у сфері нано- і біотехнологій. За наявності інвестиційних ресурсів їх можна буде реалізувати в регіоні. Ще один момент — це альтернативна енергетика, енергозберігаючі технології. У нас є розвинута промисловість, проте, якщо ми поглянемо на світову статистику, ми побачимо, що витрати на одиницю виготовленої продукції умовного палива у нас досить високі — удвічі перевищують європейські. Відповідно, потенціал зниження енерговитрат і енергоспоживання у нас величезний. Тому тут нам потрібні нові проекти», — повідомив він.