Шевченко у сучасній «обгортці»

Тарас Шевченко буває надзвичайно різним. Є, наприклад забронзовілі традиції святкування шевченківських днів, за пафосом своїм схожі на актові зали у радянських «будинках культури». Ось наприклад, Міністерство культури організовує радіомарафон «Шевченко мобілізує», що стартує в день народження поета 9 березня. Вчитайтеся у цей стиль і розстановку пріоритетних позицій у переліку учасників: «З 6.00 до 24.00 твори Шевченка читатимуть урядовці, політики, діячі науки, культури, волонтери, представники громадськості, командири та бійці підрозділів Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Державної прикордонної служби, МВС, які забезпечують виконання завдань з відновлення територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції». Але ми також знаємо іншого Шевченка, якого читав Сергій Нігоян на Майдані, вірші якого пишуть зараз наші бійці на бронежилетах. Усі знають зображення старого Кобзаря у смушевій шапці, але мало хто бачив рідкісний плакат до фільму «Тарас Шевченко» (1926) роботи тепер незаслужено забутого українського художника-плакатиста Костянтина Болотова, виконаний у авангардному стилі.

Шевченко — перш за все народний поет, бунтар, тому його твори так легко вписалися у сьогоднішню революційно-визвольну українську історію і... осучаснилися. Український музичний гурт «Апокриф» випустив свій новий альбом «Вічний Шевченко» у стилі реп. Це вже не вперше група використовує твори українських класиків — ще раніше музиканти записали диск «ПоРЕПані вірші» із текстами того ж Тараса Шевченка, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Франка, Ліни Костенко... Бо вірші класиків не тільки і не стільки можна читати на зборах спілки письменників, їх тексти — живі, що цінує молодь.

За минулий рік Шевченко по новому ожив у стріт-арті. Так наприклад, харківська арт-група «Kailas-V» до 200-ліття українського письменника і художника намалювала у своєму рідному місті гігантський портрет Тараса Шевченка на 17-поверховому житловому будинку! Площа настінного малюнка складає більше 500 кв. м. Тоді керівник творчої групи Яна Вовк зазначала, що троє художників, які працювали над графіті, готові на все, щоб перевершити людські можливості. І їм це вдалося. А у столиці тим часом киян із творчістю Шевченка знайомив у досить нестандартній та інноваційній формі стріт-арт художник Єжи Коноп’є. Він зашифрував у к’ю-ар коди (QR-code) 14 цитат поета і розвішав із ними 888 аркушів на дошках оголошень у Києві. «Хлопець молодший за мене підійшов і запитав, що це таке. Я відсканував код своїм телефоном, дав прочитати цитату — йому дуже сподобалась ідея. QR-код це частина сучасного життя, для споживацького суспільства ці коди звичні й знайомі, тому у мене — Шевченко у сучасній обгортці», — розповідав художник про свій проект інтернет-ресурсу Gazeta.ua.

«НАРЕШТІ ШЕВЧЕНКО ПОВЕРНУВСЯ, НЕ НА КАЗЕННІ ЗАХОДИ, НЕ НА ФУРШЕТ В МУЗЕЙ... А ДО ТИХ, КОМУ СПРАВДІ ПОТРІБЕН!» — ПРОКОМЕНТУВАЛА ЗНІМОК НА СВОЇЙ ФЕЙСБУК-СТОРІНЦІ ЛАРИСА ІВШИНА / ФОТО З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ GIA BERAIA

І от з усім цим народним, бунтарським, символічно-історичним, та навіть «майданним» Шевченком абсолютно не в’яжеться та презентація книги Соні Кошкіної «Майдан» (яка іронія!), що проводилася у Національному музеї Тараса Шевченка. Багато хто із медіаспільноти тоді написав, що Соня «не зрозуміла, про що був Майдан». На що перетворилася кривава визвольна боротьба? На гламур, на світський захід. Чи для того вмирали люди, щоб у роковини їх пам’яті із їхньої смерті зробили фуршет для старорежимних політиків, проти системи яких вони і боролися?...

«Я розумію ситуацію так: якщо в музеї Шевченка провели презентацію — добре, але якщо хотіли продовження у вигляді фуршету — для цього є безліч інших місць, — коментує «Дню» Анатолій КИЧИНСЬКИЙ, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. — Все-таки треба розуміти роль тої постаті, чиїм ім’ям названо музей і ситуацію в країні. Є грані, які не можна переступати. В даному випадку якраз це і відбулося. Це все до питання нашого справжнього ставлення до цінностей. Люди часто не бачать відтінків і здавалося б простих речей. І неприємно те, що суспільство якось «ковтає» це лицемірство, не помічає. Ми часто дозволяємо собі бути вище цього, не надавати значення. Зараз усі говорять про патріотизм, але давайте не забувати, з чого він починається. З поваги до свого, до символів. А хто, як не Шевченко, був і є для нас таким символом?»

«ШЕВЧЕНКІВСЬКА ВИСОТА». У ХАРКОВІ ХУДОЖНИКИ НАМАЛЮВАЛИ ПОРТРЕТ ПОЕТА НА 17-ПОВЕРХОВОМУ БУДИНКУ / ФОТО СВІТЛАНИ РИНКЕВИЧ

«Дискусія навколо презентації книги Соні Кошкіної, на мою думку, зосереджена не на тих акцентах, — вважає Леся ГАСИДЖАК, редактор веб-порталу «Музейний простір». — Фуршет вінчає кожну презентацію, бувають навіть і закриті корпоративи у вишуканих шляхетних інтер’єрах... Фуршет чи келих вина — це межа між маркетинговим ходом із залучення гостей заходу та традицією, адже богема завжди шукала мистецьку істину у вині. Ця традиція є в музеях багатьох країн світу, і дискусія навколо неї вже давно закрита. На мою думку, проблема конкретної ситуації в іншому. Чи був сенс у вині, коли на сході йде війна? Чи помітили гості, в якому саме місці вони були? Чи виявив бажання хоч один з гостей, що вважає себе політичною елітою, купити квиток і піднятися поверхом вище, щоб оглянути експозицію Національного музею Тараса Шевченка, оновлену і доповнену, в рік ювілею Кобзаря? Чи виникло бажання покласти якісь кошти у скриньку для пожертв, щоб підтримати музей?..»

...У мене є інша історія про «майданного» Шевченка. 20 лютого я дивилася інформаційні канали і різноманітні стріми із центра Києва. Один із каналів показував картинку з міської вуличної камери. У кадрі з’явилися силовики, що тягнули закривавленого хлопця під руки. За ними йшла жінка. Коли спецпризначенці зупинилися, вона змогла підійти впритул і обійняти хлопця. Це була його остання надія. Вони вже не розімкнули обіймів, хоч як їх намагалися розчепити силовики. До цього гурту помаленьку йшов дідусь із паличкою. Жінка і старий таки «відвоювали» хлопця — вони втрьох стали повільно відділятися від «охоронців режиму». І тут в кадр потрапив плакат молодого Шевченка, яким тоді вже було завішане все місто, до його 200-ліття. Я дуже боялася, щоб людям не вистрілили у спину. Навколо нікого не було. Тільки розстріляний Шевченко...