Шведський стрибок: тиск на політиків, «чистий» PR плюс підтримка громадськості
ВІД «СТРАТЕГІЇ КІНЦЯ ТРУБИ» — ДО ЧИСТОГО ВИРОБНИЦТВА
Усвідомлення страхітливих проблем, що загрожують країні і планеті, пов’язаних з індустріальним забрудненням навколишнього середовища, прийшло до шведської громадськості у 50-і роки. По брудних отруйних речовинах було вирішено «ударити» методом розведення — зниженням їхньої концентрації перед викидом у довкілля. Малоефективний спосіб замінила концепція, названа «кінцем труби». Рідкі, газоподібні та тверді відходи на виході фільтрують, конденсують, стискають і відправляють на звалища. Метод прижився, популярний досі, однак він досить дорогий і витратний. Та й проблему вдалося лише зрушити в кінець труби — сировина, тобто відходи, при цьому втрачаються безповоротно. А що, якщо замість того, щоб битися із забруднювачами, що виникають у процесі виробництва, заздалегідь запобігати їм, інакше кажучи — позбутися проблеми до її появи? Ідею названо стратегією більш чистого виробництва (БЧВ), і її взяли на озброєння країни ЄС.
Безперечно, бар’єрів для впровадження превентивної стратегії чимало: брак інформації про БЧВ, фінансових ресурсів, опір новим ідеям і підходам, урядова політика і застаріла нормативна база. Однак переваги нової концепції, яка полягає у впровадженні у виробництво прогресивних технологій, — більш ніж очевидні. Зусилля повністю окупаються економією сировини та енерговитрат, зменшенням відходів, підвищенням престижу підприємств та довірою до них громадськості. Наприклад, американська багатопрофільна компанія «3М», яка однією з перших повірила в БЧВ, розробила у 1975 році програму «Запобігати забрудненню — вигідно!» і впровадила її у своїх філіалах по всьому світові. За 15 років це дозволило компанії скоротити відходи виробництва на 50% (щорічно запобігається 126 тисячам тонн викидів повітряних забруднювачів, 409 — твердих, 16600 — викидів у воду, 6600 тис. літрів стічних вод) і заощадити понад $ 506 млн.
«Ми одна з мурашок у цьому «екологічному мурашнику» — так розцінює діяльність Міжнародного інституту промислової екологічної економіки при Лундському університеті інженер-хімік пан Хонан Роде. За його словами, колектив інституту наполегливо створює у суспільстві передумови для поширення стратегії екологічної чистоти. Ще десять років тому вся робота щодо захисту довкілля, як розказав він, ініціювалася органами влади (!). Тут виходили з простого розуміння, що шукати чисті місця у незнаних краях безглуздо, їх потрібно створювати у своїй країні, а в глобальному розумінні — на планеті Земля, оскільки екологія не має кордонів. «Екологічно ідеологічне щеплення» не відразу, але подіяло і тепер під тиском шведських споживачів, які голосують за чисте виробництво та продукти споживання, перебудовуються самі виробничники. На заході дуже популярний сертифікат ISO-14000, що підтверджує міжнародний стандарт екологічної відповідності. Це свого роду «посвідка водія» підприємця, зелене світло для просування товару на ринок. Від Хонана Роде ми дізналися про те, що на осінь заплановано провести науковий семінар, присвячений проектові БЧВ, у Києві.
50 РОКІВ «ЧИСТОГО ПОВІТРЯ»
Зразок сертифіката ISO- 14000 в ошатній рамці прикрашає муніципальне управління захисту навколишнього середовища міста Гетеборга. Поряд зворушлива галерея портретів усіх директорів управління, починаючи з 1880 року. Цікаво, що всі вони були професійними лікарями. Адже головне завдання управління — охорона здоров’я співгромадян.
Як у Гетеборзі вдалося зробити те, про що мріють у Києві та інших великих містах України? Наприклад, знизити рівень забруднення повітря діоксидами сірки, азоту, вуглеводню. Секрет виявився «простим». За 50-літній період існування шведської операції «Чисте повітря» місто перейшло на центральне опалювання, термін експлуатації автомобілів рідко перевищує 8 років, дизельне паливо унікальне за чистотою, підприємства перейшли на безпечні технології та сировину, встановили фільтри, близько 400 автобусів перейшли на газове пальне, багато шведів пересіли на велосипеди.
Ще одна гаряча для нас тема — недоброякісні продукти харчування, які систематично приводять українців на лікарняні ліжка. У Гетеборзі під наглядом спеціального відділу перебуває близько 3 тисяч об’єктів, які виробляють всілякі наїдки, торгують і харчують ними народ. Про спалахи харчових отруєнь тут давно забули. І все ж за рік, здебільшого — через погану якість майонезних салатів та інших ресторанних страв, потерпають близько 50 чоловік. Прискіпливі екологи з управління п’ять років відстежували тенденції ресторанного бізнесу і з’ясували, що в нього дедалі частіше приходять люди, які не мають достатніх санітарно-гігієнічних знань.
До найжорсткішого екологічного покарання — позбавлення волі на два роки — у Швеції вдаються дуже рідко. Зате неякісну партію продуктів тут цілком законно можуть вилучити. Всю екологічну інформацію муніципалітет доводить до громадськості через Інтернет, ЗМІ та популярну літературу. Співробітники управління не засиджуються у кабінетах (деякі чиновники їх просто не мають), а «йдуть у люди». Один з найпроблемніших і найнеблагополучніших у соціально-екологічному плані районів на північному сході міста населений 6 тис. іммігрантів, що розмовляють 62 мовами світу. Екологи з муніципалітету налагоджують прямі контакти з різними соціальними групами мешканців району, залучаючи їх до важливої справи охорони довкілля.
Управління на 60 % фінансується з міського бюджету, а решту коштів заробляє, надаючи такі послуги, як екологічні консультації, інспектування, моніторинг, видача дозвільних документів. «А як же хабарі, підкуп, корупція», — поцікавилися українські журналісти? Питання дещо збентежило чиновників із муніципалітету. Якщо таке і трапляється, пояснили нам, то людина ризикує втратити пошану і опинитися поза суспільством. Втім, подарунки вартістю 200 крон (середня заробітна плата у Швеції — 15 тисяч крон, а 1 крона дорівнює $ 0,12) вважаються тут доречними і законними.
ПРОДАЄТЬСЯ... ДОВІРА ДО ПІДПРИЄМСТВА
Товариство охорони навколишнього середовища (ТОНС), засноване у Швеції 1909 року, нараховує 150 тис. чоловік (чисельність населення Швеції 8,5 млн.) і має близько 300 відділень по всій країні. ТОНС всіляко підкреслює свою незалежність від держави та політичних партій і 10 млн. на його банківських рахунках (спадок одного з меценатів, закоханого у природу) — дуже переконливий аргумент на користь такої незалежності.
На початку 20-х років захисники природи оголосили непримиренну боротьбу проти експлуататорів природних ресурсів. «Війна» то затихала, то розгорялася, але тепер, як пояснив співробітник гетеборзького офісу ТОНС Ульф Камне, настало тимчасове перемир’я. З початку століття активісти «зеленого руху» формували громадську думку, всіма силами впливаючи на політиків та владу. З 80 — 90-х організація «переключилася» на підприємців, ринковиків та споживачів. Досить ефективний засіб впливу на них — це різні екологічні маркування, видані підприємствам, що добилися чистоти сировини, технологічних процесів та виробів. Дуже популярні марки хорошого екологічного вибору «Північний лебідь», «Квітка Євросоюзу» та інші. Їх видача — одна зі статей прибутку Товариства: 10 з 100 млн. крон річного грошового обігу ТОНС отримує від продажу маркувань, тобто довіри до підприємств.
Товариство організує різні проекти щодо ефективного використання електроенергії, зниження викидів в атмосферу, економії паперу. Рік тому у рамках екологічно чистого тижня, який проводиться щорічно, члени ТОНС закликали шведів купувати чистий папір і економити його. (До речі, один середньостатистичний мешканець Ш веції використовує 230 кг паперу на рік, тоді як африканець, наприклад, лише 5 кг). Щоб продемонструвати розміри «лиха», країною разом з ініціаторами акції «гастролювали» величезні паперові скульптури вагою 230 кг. Тоді ж було проведено кампанію захисту лісу, яка почалася з інвентаризації лісів та перевірки планів вирубок. Виявилося, що найнедбаліші власники лісових угідь — держава і церква. Коли ж у ЗМІ прокотилася хвиля дебатів, одні представники церкви називали організаторів кампанії «жахливими лиходіями», інші — підтримали ініціативу. Нині церковні парафії самі прагнуть отримати екологічний сертифікат. Розробляються критерії дбайливого господарювання, відповідно до яких запроваджуються регіональні стандарти. «Чому вашим «зеленим» вдається зробити все це?» — запитали українські журналісти. — «Тиск паблік рілейшнз, плюс — підтримка громадськості», — відповів незворушний Ульф Камне.
Розмірковуючи про шведський феномен екологічної свідомості, приходиш до думки про його закономірність. Очевидно, тут просто відсутній поживний грунт для агресивного, неосвіченого, хамського ставлення до природи. Високі стандарти якості життя диктують відповідне ставлення до довкілля. Люди живуть так, бо вони мислять інакше. Скажімо, вітряні енергоустановки, схожі на симпатичних, елегантних велетнів, багато хто з «капризних» шведів вважає потворами, і протестує проти розміщення їх у житлових та рекреаційних зонах, вважаючи, що вони псують краєвид за вікном. Проте у Швеції вже працює близько 600 енерговітрових станцій, які дають приблизно 1 % від усієї кількості електроенергії, що виробляється в країні, і цей показник планується довести до 10 %. 20 років тому 80 % енергії Гетеборг отримував, спалюючи мазут. Тепер 33 % постачають нафтопереробні підприємства, 11 % — теплонасоси (величезні холодильники навпаки), 24 % надходять від спалювання сміття, 26 % — природного газу, 3 % — біогазу. З 1953 року запроваджено стандарти енергозбереження, відповідно до яких вікна й двері тримають тепло, всі приміщення обладнано регулювачами теплоенергії та лічильниками, а втрати тепломережі становлять 9 % проти українських 40 %.
ПАМ’ЯТНИК КОНСЕРВНІЙ БАНЦІ
З філософією кругообігу або повторного використання, на перший погляд, некорисних відходів ми познайомилися на гетеборзькому сміттєпереробному заводі Renova. Хоч слово «сміття» тут звучало не зовсім доречно. На підприємстві ми побачили чотири скляних куби, у яких, немов пам’ятники здоровому глузду, виблискували композиції з пластмаси, картону, будівельного сміття, комп’ютерної плати та... консервної банки. Renova переробляє 400 тис. тонн цієї цінної сировини за рік. Ще 8 років тому все це багатство викидалося на 50 міських звалищ. Залишилося 2 — для прийому залишків сміття. На заводі працює 4 печі, що постачають тепло в зимовий час для 25 % мешканців Гетеборга. До 90 % сміття утилізується. Звичайний тетрапаківський пакет, виявляється, можна утилізувати шість разів, причому наприкінці його матеріальна оболонка «перетворюється» на упаковку для яєць. Відходи у вигляді залишків продуктів харчування через 20 днів перетворюються на заводі на компост, — органічне добриво, що виділяє біогаз, на якому працюють, зокрема, міські «автосміттєвики». Переробляти електронну продукцію тут почали шість років тому з метою вилучення екологічно шкідливих компонентів. Хоч, відверто кажучи, спостерігаючи, як працівники цеху «розкурочують» зовні хороші ще комп’ютери та іншу техніку, ми трошки занервували...
...Станція водопідготовки, розміщена серед лісів, каміння та озер, вплинула заспокійливо. Мешканці Гетеборга харчуються водою з річки Йота Ельв. Це не обмовка — вода у Швеції прирівнюється до продуктів харчування. Варто зауважити, що у недалекому минулому вода тут не поступалася за забрудненням дніпровській. Тепер вона вже у річці — первісно чиста, і тому взимку хлорування на станції практично не застосовується. На берегах річки знаходиться кілька хімічних підприємств, працівники яких у разі якихось аварійних скидів самі оповіщають про це станцію. Бувають винятки. Три роки тому хтось скинув у Йоту Ельв селен і не зізнався у цьому досі, хоч судовий процес триває вже два роки. А питання про наявність у шведській воді холероподібних вібріонів та вірусів, яких знаходять в українських водоймах, схоже, справило на нашого співрозмовника, начальника виробничого відділу станції Інгвара, незабутнє враження.
Середньодобова норма споживання води в Гетеборзі — 250 літрів на добу на одного жителя. Ціна одного кубічного метра — трохи більша за один долар. Заощаджувати її, як вважають мешканці міста, — немає особливої потреби. Хоч до цього і закликають активісти природоохоронних організацій. Та все ж таки, як сказав Інгвар, «якщо мій газон може потерпіти кілька днів, то я поллю його пізніше». Високий рівень споживання мешканців Швеції поєднується з усвідомленою необхідністю ощадливого ставлення до природних ресурсів та довкілля. Проте це аж ніяк не значить, що всі проблеми вирішено і можна спокійно спочивати на «екологічних лаврах». Нещодавно «зелені» осідлали трубу одного з сміттєпереробних заводів Швеції і погрозили, що не злізуть з неї, доки підприємство не знизить рівень викидів шкідливих речовин...
ЗАМIСТЬ КОМЕНТАРЯ
Перший проект Національного плану дій з гігієни навколишнього середовища (НПДГНС) в Україні, ініційований громадською екологічною організацією «Мама-86», і один з перших у Європі, з’явився рік тому. Після численних обговорень і доповнень (громадськістю, різними службами, управліннями, міністерствами та комітетами) другий — четвертий проекти пройшли повторні узгодження. П’ятий — ввійшов у надра відділу охорони управління з питань науки та гуманітарного розвитку Кабінету Міністрів України і вийшов звідти на чергове доузгодження через невідповідність цифр, які характеризують екологічний стан України на 1988 рік, — новому тисячоліттю. У процесі візування знаходиться шостий варіант проекту. На думку його ініціаторів та координаторів з неурядової екологічної організації «Мама-86», тяганина з прийняттям документа, необхідного для початку екологічної роботи на регіональному рівні, свідчить про нерозуміння з боку урядових чиновників пріоритетності екологічних проблем та їхнього впливу на здоров’я населення України. Тим часом, «екологічні проблеми можуть бути вирішені лише за участю всіх зацікавлених громадян і організацій», говориться в Декларації конференції ООН з питань стабільного розвитку, що є програмним документом для міжнародної екологічної діяльності.
Доступ громадськості до інформації про стан довкілля і здоров’я українських громадян гарантується Конституцією України, основами законодавства про охорону здоров’я та про інформацію. Однак реально, як вважає один з координаторів проекту НПДГНС Ганна Голубовська-Онисимова, чинні закони не забезпечують права участі громадськості у прийнятті важливих рішень. Виняток — закон про екологічну експертизу, але він має фрагментарний і необов’язковий характер. За словами Ганни Голубовської-Онисимової, довгочасний тоталітарний режим призвів до майже повної атрофії громадської ініціативи, громадянське суспільство в Україні дуже слабке, влада сильна, а людей з громадянською позицією і свідомістю дуже мало.
