Сходження на Везувій через... «чорний хід»
Перше, на що звертаєш увагу в Італії — відсутність агресивності та доброзичливі стосунки між людьми. Приємно бути синьйором. О 14.00 вулиці невеликих італійських міст порожніють — усі їдять пасту (макарони з томатним соусом та сиром пармезан). Якщо в Україні перша страва — борщ, то італійці насамперед закушують макаронами. Готують їх і з грибами, і з квасолею, і з сочевицею, і з картоплею, і з ковбасою, і з мідіями, з якимись черепашками — всього не перерахувати (хіба що з салом не бачив). Взагалі називати все це різноманіття страв макаронами неправильно, оскільки розрізняються вони не лише за складом, формою, але й за способом приготування. Треба віддати належне, «паста» — це дуже смачно. А як другу страву подають м’ясо чи рибу зі свіжою зеленню та різні овочеві салати, які заправляють оливковою олією, а потім горішки (арахіс, ліщину, волоські, бразильські) і фрукти. Як правило, на столі пляшка легкого білого й червоного вина. Вся родина збирається за одним довгим прямокутного столом. Почесне місце займає глава родини — батько, всi інші домочадцi сідають по обидва боки столу, причому чоловіки сідають ближче до глави. Одного разу я випадково сів на місце батька (ми жили в місцевій родині), мені одразу ввічливо вказали на місце поряд (дуже почесне місце).
Кожен ранок у нас починався з того, що ми пили чай із круасанами в барі (всі італійці снідають у барах ) і милувалися Везувієм — вулканом, який за античних часів повністю знищив Помпею. Останнє виверження Везувію сталося 1944 року, і на сучасну Помпею тоді сипався попіл та дрібне каміння. Відтоді вулкан начебто дрімає і втратив стовп диму, який стояв над ним декілька сторіч. В одну прекрасну сонячну днинку ми з одинадцятирічним сином вирішили подивитися на Везувій зблизька. Те, що ми побачили, піднявшись на вершину, назавше вкарбувалоcя у мене в пам’яті. Вид величезного кратера з вузькими цівками диму там і тут, які піднiмаються з глибин землі, вселяли жах і повагу. Коли стоїш на краю кратера, мимоволі підкошуються ноги — попереду урвище, яке дихає теплом і якимись тривожними запахами, а позаду крутий схил зі шматками лави, які обсипаються, а навколо гори, покриті середземноморським кедром, і море, в яке повільно опускається червоне сонце, і ні душі навколо, якщо не брати до уваги декілька рисочок-корабликів біля обрію. Серед запахів угадується запах сірки і виникають думки про пекло.
Ми з сином піднялися на вершину вулкану лише ввечері. Нам довелося пішки пройти весь шлях на гору (близько 12 км) від станції метро Ерколано. Автобуси цього дня не ходили через страйк автотранспортників. Дуже втомлені, ми все-таки дійшли до самісінького підніжжя Везувію. Але «сюрприз» на нас чекав і біля самої вершини — вхід для туристів вже було зачинено, нам порадили прийти завтра. Але ми вирішили шукати обхідні шляхи і знайшли дірку в огорожі, через яку й продовжили свій шлях. Останні 270 метрів ми долали як справжні скелелази. Зайняв цей шлях 1,5 години. Ми невірно оцінили складність підйому. Вже після того як ми піднялися на гору, я подумав, що ні за що не став би лізти туди, якби уявляв, що на нас чекає в дорозі. Пересувалися ми дуже повільно, оскільки міцної опори не було — чіпляєшся руками за каміння, а воно сповзає і часом летить донизу, і ледь утримуєшся, щоб не полетіти за ним. Попереду я поставив сина, щоб підтримати його в разі чого. Під час підйому постійно думав — тільки б він не розрюмса вся й не запанікував, а продовжував піднiматися вгору, а допомогти йому я міг лише порадою та бадьорим словом. Дійшли до середини гори, і здавалося, що ми не зможемо піднятися, але оскільки спускатися було ще важче, нічого не залишалося як видиратися далі серед каміння і шматків лави, які обсипаються з під ніг. Вимотані до краю, приголомшені побаченим і дуже горді собою, ми спускалися від кратера доріжкою для туристів. Яким же було наше здивування, коли знизу, з автостоянки, нас покликали чистісінькою російською мовою: «А як ви туди забралися?» Це були два нашi земляки з Донецька та Чернівців, вони також трохи запізнилися. З нашою допомогою вони оглянули кратер Везувію і, заощадивши кожен 5 доларів на вхідному квитку, ми всі разом повернулися до міста на їхній машині.
