Скульптуртрегер Кобиляко
В краю вічної мерзлоти й безстрокового ув'язнення одному з начальників табору на щастя спало на думку: висікти на скелі безсмертний образ товариша Сталіна.
Багатий на таланти край вічної мерзлоти. Якщо за бараками розподіляти, то вийде барак письменників, барак композиторів і, певно, барак митців зі скульптурним відсіком. Начтабу Кобиляко серед ввірених йому талантів легко знайшов майстра різця, звільнив його від каторжних робіт і, навіть, призначив посилене харчування.
Поки не кличе поета до священної жертви Аполлон, поет може спокійно гарувати на лісоповалі, але коли Аполлон зажадає, тут вже пробачте: доведеться засукувати рукави.
І майстер старався. Тільки розвиднюється, а він вже на скелі, врубується в граніт, вириваючи з нього всенародно улюблені риси, але надаючи їм більш глибокого й осмисленого змісту. Особливі труднощі полягають у тому, що в кожній кам'яній брилі є свій Пушкін і свій Дантес, Моцарт і Сальєрі, Каїн і Авель, і як не заплутатися серед них, вирізьблюючи образ товариша Сталіна?
Троцький адже теж там сидить. І Ленін сидить. І кожен чекає на свій час.
Скульптуртрегер Кобиляко на мистецтві не дуже знався, він у ньому любив лише образ товариша Сталіна. Й у міру того, як улюблений образ проявлявся з граніту на білий світ, він дедалі частіше навідувався до скелі, щоб відпочити, споглядаючи вождя, від своєї тяжкої та невдячної роботи.
Коли залишалося прорубати всього кілька зморшок, аби посмішка вождя стала менш камінною й більш людяною, до табору зненацька прилетіла інспекція. Начтабу відшукали біля підніжжя скелі, де він спокійнісінько спостерігав, як затятий ворог нашого народу лупає сокирою у світле обличчя товариша Сталіна.
Заарештували обох. Хоча майстер був вже один раз заарештований, його заарештували вдруге. Заарештовані спробували пояснити, що скульптор не руйнував, а створював образ великого Сталіна, але незабаром обоє зізналися, що працювали на іноземну розвідку.
На цьому б справа й закінчилася, але в центрі дізналися, що батько народів опинився на Колимі, що було, напевно, результатом змови. Заарештували інспекцію, табірну адміністрацію, а також скульптора, вже двічі заарештованого, заарештували втретє.
Але тут виникло питання: що робити зі скульптурою? Транспортувати до столиці - можна в дорозі пошкодити, й тоді, з доброго дива, загримиш у зворотному напрямкові, а залишити її на місці - виходить, начебто вождь народів засланий на Колиму.
Справа зайшла в глухий кут. Але там, на самій горі, - не на скелі, на самій горі держави, - теж не дурні сидять. Якась гуманна людина - чи то Ворошилов, чи то Каганович, а може, великий гуманіст Молотов - сказав:
- Ці бідолахи й без цього багато чого позбавлені, не позбавлятимемо їх світлого образу товариша Сталіна.
Щоб все було ясно, на скелі вирізьбили напис: "Дорогому товаришеві Сталіну від люблячих ув'язнених".
Але потім зметикували, що в такому разі скульптуру доведеться везти до Москви, й цей напис замастили, а натомість вирізьбили новий: "Дорогим ув'язненим від люблячого товариша Сталіна".
