Славетна, але не уславлена битва
23 серпня 1943 року Червона Армія звільнила Харків. За планом Ставки цією подією завершилася Курська битва.
У ході Великої Вітчизняної війни Червона Армія отримала низку значних перемог, серед яких потрібно виділити три найбільш видатні, які, на мій погляд, корінним чином вплинули на весь подальший хід розвитку військових подій і привели в результаті до перемоги над фашистською Німеччиною. Проте ці перемоги виділені й істориками: битва під Москвою, яка розвіяла міф про непереможність німецької армії; Сталінградська битва, внаслідок якої було надламано хребет вермахту; Курська битва, яка остаточно зломила цей хребет. Після нього Німеччина так і не змогла оправитися до кінця війни, а Червона Армія вже не знала великих поразок. Під Курськом я воював і знаю, якою ціною далася нам ця перемога.
І якщо перші дві перемоги було відмічено відзнаками для тих, хто брав у цьому участь — було встановлено медалі «За оборону Москви» і «За оборону Сталінграда», — то Курську битву, на мою думку, чомусь незаслужено обійшли такою увагою. Медалі «За Курськую битву» немає.
Двадцять років тому, напередодні 40-річчя Курської битви, я висловив ці міркування безпосередньо міністру оборони СРСР (здається, ним тоді був маршал Дмитро Устинов), де пропонував заснувати хоча б заднім числом таку відзнаку для тих, хто брав участь у цій битві з тим, щоб через військкомати урочисто вручати медалі ветеранам. Це б не тільки засвідчило повагу переможцям, а й послужило б патріотичному вихованню молоді.
На свій лист я отримав відповідь, з якої випливало, що моя пропозиція не відкидається. Але нічого й не обіцялося: писали, що «розглянуть».
Пройшли роки, давно немає СРСР, тепер я нічого такого й не пропоную в масштабах колишнього Союзу. Але мені здається, що є альтернатива хоча б якось гідно відмітити зараз значення цієї битви, виходячи з реальної ситуації, що склалася після розвалу СРСР. При цьому я виходжу з того, що нинішні ветерани, які брали участь у цій битві та звільняли Харків на заключному етапі, навряд чи доживуть до наступного, 70-літнього ювілею. Нинішній — це наша лебедина пісня, яку потрібно відмітити, випустивши відповідну відзнаку. І, якщо про це не вдасться домовитися президентам України та Росії, то було б добре, якби губернатори областей, де проходила битва, скооперувались і спільно створили такий знак. Перемога ж була спільна!
Я звертаюся до губернаторів саме Харківської та Бєлгородської областей. Річ у тому, що операція на Курсько- Орловській дузі в планах Ставки позначалася кодовою назвою «Рум’янцев», а планувалася і здійснювалася як «Бєлгородсько-Харківська».
