Спадщина, що вбиває майбутнє

«За плодами їхніми пізнаєте їх...» Історія України і людства безліч разів доводила вічну цінність цієї стародавньої євангельської істини. Справді: не за солодкими словами, обіцянками, спокусливими закликами належить оцінювати політичні доктрини, революційні вчення та ідеології — лише за підсумками, результатами, справами (плодами!). Вбивчий (буквально) доказ цього — слова й справи комуністів як у світі, так і в Україні. Чудові, привабливі гасла про звільнення трудящих, соціальну справедливість, свободу, рівність, світле майбутнє — а плоди смертоносні: насильство без меж, терор, беззаконня, бідність, «вождизм» (аж до творення живого бога...) Жахливий, повчальний урок для нас і для всіх країн на всіх континентах.

Усвідомлювали це й організатори круглого столу «Комунізм в Україні: доктрина, практика, злочини» (Український інститут національної пам’яті, Центр історії державотворення України ХХ століття при НАУКМА, всеукраїнська газета «День» та Національна спілка письменників України). І, можливо, саме тому обрали дуже точну назву для свого заходу. Дійсно, лише продуманий, послідовний, триетапний аналіз комунізму в такій послідовності: а) комуністична доктрина, її реальний зміст, внутрішні суперечності, її генезис; б) комуністична практика (безжальний, нещадний експеримент над цілою нацією й над десятками мільйонів живих людей); в) комуністичні злочини (їх докази, їх спрямованість, відповідальність за них, гарантія їх неповторення) — лише такий аналіз стане реальною запорукою проти повернення комуністичної спадщини, що вбиває майбутнє. Наше майбутнє.

ТАКИЙ ЗМІСТОВНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» ВАРТО ЗАПИСУВАТИ: ЗАГАЛЬНИХ ФРАЗ, «ВОДИ» МАЙЖЕ НЕМАЄ, А ГЛИБОКИХ ДУМОК ВЕЛЬМИ БАГАТО

•  Важливо усвідомити, що не розв’язавши цього завдання, ми не зможемо остаточно подолати «постгеноцидність» нашого суспільства, про яку писав Джеймс Мейс. Адже що ми бачимо сьогодні? З одного боку, колосальне, історичне зрушення Революції Гідності, вже не одна сотня життів, свідомо відданих за свободу, а з іншого — ганебні рецидиви зради (в тому числі державної, в тому числі й на високих щаблях влади, і, особливо акцентуємо: зради комуністів в інтересах сусідньої держави!), «совковості», готовність з остраху, за гроші або й добровільно служити нашим ворогам, ненависть до України і всього українського, що буквально засліплює, небажання або неспроможність вести діалог.

Коріння цього — у «чорних» сторінках тоталітарного минулого, визнаємо ми це чи ні. Все це насправді нікуди й дотепер не зникло; це минуле, що його не поглинув час — хай навіть вже мільйон людей знають про Голодомор, Великий Терор, про Биківню, Соловки, Дем’янів Лаз, Куропати, мордовські табори... Фолкнер колись писав: «Минуле взагалі ніколи нікуди не зникає. Строго кажучи, воно навіть не є минулим. Воно розчинене у повітрі тут, зараз, серед нас». А неподолане минуле «інтоксикує» суспільство, позбавляє його прагнення до вищих цінностей, національних та загальнолюдських, перетворює його на «атомізовану» сукупність дезорієнтованих істот, якими дуже легко маніпулювати. Це — не лише гіркий урок історії, це — те, що ми з безмежним болем бачимо сьогодні. Так само, як бачимо і роль комуністів і у схваленні «диктаторських законів» 16 січня, й у сприянні окупації Криму Росією.

ЛАРИСА ІВШИНА ТА ЮРІЙ ШАПОВАЛ. КОЖЕН НОМЕР «ДНЯ» ДАЄ БАГАТО ПОЖИВИ ДЛЯ РОЗДУМІВ, ДЛЯ СПІЛЬНОГО ОБГОВОРЕННЯ

Це, якщо завгодно, вступ до круглого столу. Відкриваючи захід, заступник Голови Верховної Ради України Руслан Кошулинський наголосив, що головне зараз — донести до людей, що комуністична ідеологія є людиноненависницькою за своєю суттю і як така підлягає забороні. «Ми стаємо на гру з дуже сильним супротивником», — попередив віце-спікер парламенту, навівши при цьому підрахунки відомого європейського історика Стефана Куртуа, який писав про 100 мільйонів жертв, забраних тоталітарним комунізмом (!) Тому, зазначив пан Кошулинський, будь-які спроби подовжити життя цієї ідеології, особливо серед молоді, є абсолютно аморальними.

Головний редактор «Дня» Лариса Івшина назвала круглий стіл «однією з найважливіших розмов, яка була потрібна нам ще багато років тому». На думку пані Лариси, передовсім нам належить визначити суть проблеми, що стоїть перед українським суспільством. А справа в тому, що суспільство «застрягло у часі» — і те, що на телешоу давно вже запрошують найбільш цинічних серед комуністів, лише одна з багатьох «зовнішніх» ознак цієї давньої хвороби. Цей феномен, вважає головний редактор «Дня», взагалі заслуговує на реальне вивчення, так само як і «сервільний» стан чималого сегменту української журналістики (до того ж молоді представники нашої професії зазвичай не знають абсолютно необхідних речей; так, багато хто з них не відповів на «тестове» запитання: «Хто такий Петро Григоренко?»)

УЧАСНИКИ ЗАХОДУ, ОБГОВОРЮЮЧИ НАЙГОСТРІШІ ПРОБЛЕМИ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД ТОТАЛІТАРНОГО МИНУЛОГО, НЕ ЗАБУВАЛИ ЗВІРЯТИ СВОЇ МІРКУВАННЯ З «ДНЕМ»

Оцей втрачений час, зауважила пані Лариса, і наздогнав нас у Криму й на Донбасі. З цього негайно треба робити відповідні висновки. І один із таких висновків: слід суттєво зміцнити вимогливість суспільства до тих, хто йде в політику. Окрім того, враховуючи, що це вже друга спроба очистити суспільство від небезпечних інституцій та ідей з тоталітарного минулого, необхідно розібратися: чому провалилася перша така спроба? На думку Лариси Івшиної, варто мати на увазі, що комуністична ідеологія в тій чи іншій формі буде присутньою в суспільстві, а ось конкретній політичній структурі, її носієві — Компартії України, місця в суспільстві не буде. Тому що жорстка протидія комунізму не є «антиплюралізмом», як дехто вважає, а цілком законною формою самозахисту.

ЛЕСЬ ТАНЮК (ПРАВОРУЧ) І РОМАН ПОДКУР, ЗНАНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ РАЗОМ З ІСТОРИКОМ ШУКАЮТЬ НА СТОРІНКАХ «ДНЯ» ВІДПОВІДІ НА ПЕКУЧІ ЗАПИТАННЯ

•  Із доповіддю «Феномен комунізму в Україні як об’єкт наукового і громадсько-політичного інтересу» виступив доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал. Нагадавши вислів Жоржа Клемансо: «Хто в молодості не був соціалістом, той в старості буде негідником», а також думку Миколи Бердяєва, який в зв’язку з революцією в Росії писав про «світ середньовіччя», що раптово настав, і про «завершення безрелігійної епохи» (бо більшовизм, за Бердяєвим, це — «нова особлива релігія»), Юрій Іванович зауважив, що в ХХ столітті Україна, що перебувала на межі двох світів, зазнала грандіозних потрясінь. І сенс цих потрясінь неможливо зрозуміти без урахування соціалістичних ідей, які «розпалювали людей до фанатизму... «Капітал» був Євангелієм» (Іван Франко). А в підсумку зміцнилася «диктатура однієї людини та декількох її сподвижників» (Томаш Масарик). Це не мало нічого спільного ні з наукою, ні з демократією. Що, власне, зробили більшовики, взявши владу? Вони «зняли» прагнення народу до соціальної справедливості через створення міцної держави (що дуже швидко виродилась у тиранію). Звідси гору взяли ідеї «жовтневого націоналізму» в більшовицько-великодержавній формі.

ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ, ЛАРИСА ІВШИНА, ЮРІЙ ШАПОВАЛ. ЦІ ЛЮДИ ОБ’ЄДНУЮТЬ СВОЇ ЗУСИЛЛЯ ЗАДЛЯ ТОГО, АБИ КОМУНІСТИЧНЕ МИНУЛЕ НІКОЛИ НЕ ПОВЕРНУЛОСЬ

•  Історична трагедія України початку ХХ століття полягала в тому, що Грушевський, Скоропадський, лідери Директорії УНР, будучи щирими прихильниками європейського вибору України, реально лише посилили залежність України від більшовиків, наголосив Юрій Шаповал. Маси повірили й підтримали пропоновані Леніним прості, негайні рішення. Проте згодом більшовикам таки довелося йти на компроміси, такі, як неп, як утворення СРСР зі збереженням за УРСР номінального статусу «держави», як українізація (вживлення комунізму в український ґрунт). Але постало питання: а кого, власне, українізувати? Ось «підказка» 1923 року з 12 тисяч чиновників УРСР лише 797 (!) заявили, що знають українську мову. В трагічній доді Шумського і Скрипника виявилося, що українська національна ідея не може існувати в рамках створеної комуністами квазідержави УРСР. Бо заснована 1918 року Компартія України ніколи нічого не робила без Москви, і це головне.

СЕРГІЙ БІЛОКІНЬ (ЛІВОРУЧ) — ОДИН З ТИХ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКІВ, ЯКИЙ ВИЧЕРПНО ГЛИБОКО РОЗУМІЄ, ЩО ПРИНІС УКРАЇНІ ТОТАЛІТАРИЗМ

•  Історик навів у доповіді доволі цікавий факт. 1971 року член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест був змушений щиро зізнатися в «інтимних» записах самому собі: «Я справді проводжу лінію Москви...» Лише це висвітлює брехливість усіх міфів про нібито «самостійність» КПУ. Взагалі унікальність більшовизму, вказав Юрій Шаповал, в його здатності творити паралельну реальність. Так, існує система стереотипів про радянське минуле, згідно з якою «були певні проблеми, але ж люди жили! Був і якийсь добробут», хай скромний. А ось історична правда: західний письменник Артур Кестлер, який побував 1932 року в Харкові, свідчить: у вільному продажу були тільки марки, липучки для мух і презервативи. Жодного з потрібних людям споживчих товарів у продажу не було.

І завершив доповідь Юрій Шаповал словами Олександра Довженка, підслуханими й записаними сексотом: «Комунізм і фашизм — філософські брати. І те, й інше — тиранічні режими. Комунізм — найбільша брехня в історії людства». Краще не скажеш! Всі учасники обговорення (назвемо відомого дисидента, філософа, правозахисника Євгена Сверстюка, знаних політиків Леся Танюка, Степана Хмару, юриста-міжнародника професора Володимира Василенка, доктора історичних наук Владислава Верстюка — це лише деякі імена), за природної різниці в підходах, були єдині в кількох принципових тезах.

1. Український «комунізм», власне кажучи, не є ніяким комунізмом (особливо якщо говорити про сьогоденну КПУ), а є формою російського імпер-шовінізму, адепти якого за «народолюбними» гаслами приховують перехід на бік іншої держави. Тому і ставитись до цієї партії слід відповідно.

2. Спадщина комуністичного режиму, спричинені ним духовні, політичні, соціальні та господарські деформації і в роки незалежності залишилися важкою перешкодою на шляху морального очищення, демократичного прогресу та економічного процвітання України. Насаджувані колишніми режимами ідеологеми та стереотипи все ще стоять на заваді консолідації українського суспільства, гальмують його поступ. Із цим не можна більше миритися.

3. Необхідно вивчити досвід країн Центральної та Східної Європи (змістовну доповідь на цю тему зробив кандидат історичних наук Віталій Огієнко, який наголосив на досягненнях Польщі та Чехії), котрі пережили спільно з нами комуністичне минуле, але сьогодні є членами Європейського Союзу, свого часу пройшовши, в той чи інший спосіб, необхідний шлях подолання наслідків тоталітаризму, ліквідації його символів, відкриття архівів репресивних органів колишніх режимів та перевірки певних осіб (передусім політиків та державних чиновників) на предмет співпраці з комуністичними каральними режимами. І не лише вивчити цей досвід, а й законодавчо закріпити його в українських реаліях та чітко застосувати!

Одним із наймудріших, найцікавіших був виступ Євгена Сверстюка. «Чи помер комунізм?» — запитав він себе і присутніх і вів далі: «Я думаю, що в політичному сенсі комунізм, по суті, помер ще в 1950-ті роки, але це не привід для самозаспокоєння, адже ми ще не збагнули природи цього «звіра». Комунізм має дуже багато личин (один із мудрих людей сказав: «Комунізм можуть перемогти тільки переконані християни»), він живе й зараз у підміні понять, безпринципності, продажності. Найстрашніше, зауважив пан Євген, що комунізм відкидає людину, яка створена за образом та подобою Божою, і перетворює її просто на будівельний матеріал. І зараз це триває (не обов’язково під комуністичними прапорами), і насильство, що стало у нас мало не повсякденним явищем, демонструє це.

Комунізм, наголосив Євген Сверстюк, «конструює» й прагне створити людину, яка не має цінностей — ось у чому небезпека, бо він замінює любов класовою ненавистю. При цьому домінує суто утилітарний принцип, але його не подолано — жодним чином — і у нас. Справді, ми постійно говоримо майже виключно про економічні проблеми, але саме ці економічні проблеми всі десятиліття своєї влади «розв’язували» комуністи! Отже, нам треба у навколишньому житті знаходити небезпечні симптоми «оживлення» комунізму під різними личинами. А він оживає, і суть — у демонтажі людини, підсумував пан Євген. А авторові цих рядків пригадалася думка Лариси Івшиної, підтримана багатьма промовцями: причина живучості комуністів — у стані нашого політичного класу!

***

Учасники круглого столу звернулися до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування із такими пропозиціями:

1. Ініціювати підготовку за участю учених-дослідників, правників Національної доповіді про злочини комунізму в Україні.

2. Провести у Верховній Раді України парламентські слухання щодо злочинів комунізму.

3. До Мін’юсту України — пришвидшити процес законодавчої заборони Компартії України.

4. Пришвидшити ухвалення Верховною Радою України «люстраційних» законів.

5. Забезпечити вільний доступ до архівних документів спецслужб колишнього СРСР.

6. Створити спеціальний архів для збереження і відкритого опрацювання документів спецслужб колишнього СРСР у формі Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, передавши до нього документи комуністичних спецслужб 1918—1991 років.

7. Долучитися до співпраці з європейськими країнами щодо міжнародної правової оцінки злочинів комунізму.

8. Продовжити роботу із ліквідації символів тоталітаризму, перейменування топографічних назв, пов’язаних із діячами та подіями доби комуністичного режиму.

Модератор круглого столу, керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що ця зустріч — лише перший крок на історичному шляху подолання тоталітарної спадщини.