«Спасибі волинянам!»

Нещодавно в Луцьку в Художньому музеї відкрили виставку портретів державних діячів і відомих осіб періоду Великого князівства литовського (нагадаємо, «День» писав про це у № 191 від 14 жовтня). А Волинь тривалий час входила до його складу. Художній музей розміщується в старовинному будинку на території Луцького замку, який місцеві жителі частіше називають замком Любарта, одного з нащадків великого князя Гедиміна, котрий для литовців є національним героєм, бо зробив із Литви на той час супердержаву. Крім Луцька, учасники литовської делегації відвідали й княже місто Володимир-Волинський, у якому також є чимало пам’яток нашої спільної історії.

Екскурсію для них проводив науковий співробітник місцевого Історичного музею Богдан Янович. Він є одним із кращих знавців історії рідного міста та Волині загалом, долучав до неї не тільки високих гостей зі столиці, жителів Одеси, Дніпропетровська та інших регіонів України, а й поляків. А ось литовців — уперше. Каже, що особливо відповідальною ця екскурсія була для нього тому, що в групі було 15 студентів-істориків, а також науковці та, власне, люди, які знають історію Великого князівства литовського. Тим більш цікаві для них ці місця на Волині. Крім перлини архітектури тисячолітнього Успенського храму, збудованого в стилі давньоруської архітектури, побачили й інші храми та монастирі, які є свідками нашої спільної історії. Своєрідним відкриттям стало поховання князя Войшелка, старшого сина великого литовського князя Міндовга, портрет якого також є в представленій на виставці в Луцьку колекції. Це дерев’яний хрест на невеликому пагорбі, на перетині вулиць Васильківської та Київської. Близько 1254 року від імені батька Войшелко уклав мирну угоду з Галицько-Волинським князівством і видав сестру за сина Данила Галицького — Шварна Даниловича. Події, пов’язані з його смертю, докладно описані в Галицько-Волинському літописі під 1268 роком.

«Ми були дуже раді, коли нам запропонували відвідати, крім Луцька, ще й Володимир-Волинський, — каже історик, перекладач Інга БАРАНАУСКІЄНЕ. — Це княже містечко залишається збоку від стандартних маршрутів, які пропонують литовські туристичні фірми. І це незаслужено, бо в першій столиці Волині справді є на що подивитися. Нас абсолютно вразив Зимненський монастир: таку перлину можна показувати кому завгодно! Компліментів заслуговує сестра-екскурсовод. Я сама навчалася на курсах гідів і можу сказати, що мені давно не доводилося слухати настільки професійно довершену екскурсію. А ще так приємно було знайти в монастирському магазинчику образок нашої Остробрамської Божої Матері. Якось зразу пригадалися слова великого князя Гедиміна, що, незважаючи на різницю в обрядах, Бог у нас всіх один. А іконку купила в подарунок мамі, яку цей образок з Волині приємно здивував.

Сам Володимир-Волинський також став для нас великим відкриттям. Мій чоловік Томас Баранаускас приїжджав сюди кілька років тому, але не підозрював, що у Володимирі можна знайти хоча б символічну могилу Войшалга (Войшелка. — Авт.), а вона, виявляється, є! Спасибі волинянам за те, що вони так шанують пам’ять нещасного Міндовговича. Взагалі у Володимирі особливо чітко усвідомлюєш, наскільки тісно переплелася наша історія. Тут і пам’ятник княгині Анні, з якою Литва  1219 року підписувала свій перший міждержавний договір, і хрест, біля якого молився святий Йосафат Кунцевич, і Дім-музей Ігоря Стравінського, рід котрого, виявляється, походив із Литви... А про численні сліди Гедиміновичів і мови нема! Дуже сподіваюся, що у Володимир-Волинський приїде ще не одна група литовців, які хочуть «доторкнутися» до своєї історії. А я сама також сподіваюся побувати на Волині ще не раз. Скоріш би Україні в Шенген, щоб на кордоні не стояти! Думаємо і молимося за вас постійно. Тримайтеся! А ми, чим зможемо, допоможемо. За вашу й нашу свободу!»