Спецслужби — під контроль

Це був дійсно складний час. Розвалювався Радянський Союз, навколо України вже лилася кров. Тривога серед людей стрімко наростала. Компартійні функціонери в істериці, але ще при владі. Вибухає ГКЧП, яке прискорює розвал СРСР. В Україні дислокується найбільше військове угруповання Радянського Союзу в його європейській частині і один із найбільших ракетно-ядерних потенціалів у Європі. Особливі відділи КДБ СРСР, які тримали під пильним оком всю цю гігантську військову машину, підпорядковувались безпосередньо Москві, як і вся ця військова армада. І КДБ УРСР безпосередньо керувався із Москви. Крім того, його жорстко направляв на «путь праведний» Центральний Комітет Компартії України, особливо у боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом». Після проголошення Акту про Державну Незалежність України через декілька днів КДБ УРСР був розпущений. Почався складний і болючий процес державотворення.

Із кінця серпня до початку листопада 1991 року в Україні практично не було керівництва спецслужби. Останній голова КДБ УРСР Микола Галушко, повідповідавши на питання слідства щодо його поведінки під час ГКЧП, тихо поїхав до Москви. Вийшло так, що в правовому смислі декілька місяців в Україні не було ні КДБ, ні СБУ.

Я в той час працював в уряді В.П. Фокіна державним міністром з питань оборони, державної безпеки і надзвичайних ситуацій. Зрозуміло, що до КДБ УРСР я вже не мав ніякого відношення. Прийшлось тоді займатися підготовкою до створення власних Збройних сил, розслідуванням важких аварій на шахтах Донбасу з загибеллю десятків шахтарів. Уже тоді розпочиналися важкі переговори з Росією, яка на той час не могла собі й у ві сні уявити, що Україна розпочне створення власних Збройних сил.

Багато довелося працювати із Комітетом солдатських матерів. Процес повернення військових-українців додому був дуже складним. Не було ще ні правових, ні соціальних, ні фінансових, ні житлових умов для забезпечення військових, які поверталися додому з усіх куточків Радянського Союзу, і військових формувань радянської армії у країнах Східної Європи. Ситуація була критичною. Для об’єктивності треба сказати, що дуже значну роль у створенні власних силових структур окрім Леоніда Кравчука зіграв Василь Васильович Дурдинець. Він був головою парламентського комітету, очолював різні комісії по створенню СБУ, Міністерства оборони, Прикордонної служби. Окрім важкої і нервової адміністративно-управлінської роботи, він організував діяльність комітету так, що дуже швидко була створена якісна правова база державної безпеки незалежної України, — це перш за все Закони про Збройні сили, про оборону України, про Прикордонні війська, про міліцію, про СБУ та ряд інших.

В листопаді 1991 року, після того як парламентська комісія перевірила мою діяльність в системі КДБ УРСР, Леонід Кравчук, тоді ще голова Верховної Ради, пропонує парламенту дві кандидатури на посаду голови Служби безпеки України — покійного Олександра Ємця і мене. 307 народних депутатів підтримали мене, і я 6 листопада 1991 року призначаюся Головою СБУ. Що за проблеми довелося тоді вирішувати, зараз говорити не будемо.

Такий трохи деталізований вступ до теми щодо Закону про СБУ я зробив для того, щоб хоч трохи нагадати про ті обставини, в яких створювалася Служба безпеки України і розроблявся та проводився через парламент Закон про цю службу.

Сьогодні зовсім інша ситуація і в Україні, і навколо неї. Незрівнянно простіше й безпечніше, ніж було тоді. Зрозуміло, що так і має бути. Ті дуже серйозні і реальні небезпеки, повз які пройшла Україна у перші місяці і перші роки своєї незалежності, ні в які порівняння не можуть іти із сьогоднішніми проблемами.

Звичайно, життя іде, змінюється світ, і зміняються Україна. Процес демократизації буде завжди вимагати постійної корекції законодавства про спецслужби і про цивільний контроль за ними. До цього треба звикати.

25 березня виповнюється 14 років, як діє Закон про СБУ із незначними доповненнями. Так склалося, що в 1994 році я пішов із СБУ і уже бачив її з різних позицій: як прем’єр-міністр, як голова парламентського комітету, потім секретар Радбезу, потім міністр оборони. Тобто маю можливість висловити свою думку щодо сучасного СБУ і, відповідно, закону з різних позицій.

Перш за все потрібно усвідомити, що процес оновлення Закону про СБУ, її структури, функції, чисельність особового складу, — все це не повинно залежати від уявлення якогось одного політика чи політичної партії. Має відбутися грунтовна дискусія з цього питання політиків, експертів, науковців. Не один круглий стіл, теледебати. Це не страшно, всі суспільно чутливі методи роботи СБУ виписані в Законі про оперативно-розшукову діяльність (ОРД). Парламентські дискусії в профільному комітеті і в сесійній залі Верховної Ради мають бути проведені пізніше.

Це необхідно для того, щоб публічно обговорити механізм сучасного контролю за діяльністю СБУ. Сьогодні законодавче закріплення розумного контролю за СБУ набагато важливіше, ніж зміни до самого Закону про СБУ.

Демократично розвинуті держави розробили ефективні механізми контролю за спецслужбами давно, і вони себе виправдовують. Отримати у них консультації і творчо їх застосувати не буде ніяких проблем. Це зовсім не означає, що СБУ має стати відкритою до втручання в діяльність оперативних і оперативно-технічних підрозділів, як кажуть, людей зі сторони. Навпаки.

Я глибоко переконаний, що якби сьогодні в Україні діяла швейцарська чи німецька система контролю за діяльністю СБУ, ніяких скандалів з так званими прослушками не було б. Це перше. Друге: не потрібно поспішати з децентралізацією служби. Дійсно, так званий урядовий зв’язок в багатьох державах, в тому числі і в Росії, виділений із спецслужб. Але щоб прийняти у нас таке рішення, потрібно добре все вивчити. У нашому контексті не так все просто. В перспективі це можна буде зробити, але не поспішати. Третє: безумовно СБУ потрібно буде звільнити від боротьби із організованою злочинністю в тому вигляді, як це відбувається зараз. Тобто функція правоохоронного органу в нинішньому вигляді для спецслужби не зовсім підходить. Але при цьому не потрібно впадати в іншу крайність. Такі небезпечні злочини, як незаконне розповсюдження зброї, як звичайної, так і ядерної, ядерних та ракетних технологій, торгівля людьми, крупний наркобізнес, вже не кажучи про тероризм, особливо міжнародний, — всі ці злочини нібито і не відносяться до звичайної контррозвідувальної діяльності. Але в дійсності це не так. Ніхто, крім СБУ, не зможе вести ефективну боротьбу із цими злочинами. Тим більше, що вони, як правило, здійснюються організованими міжнародними злочинними угрупуваннями. Деякі крупні афери у сфері економіки, фінансів, екології мають таку руйнівну силу, що вона несе небезпеку національній безпеці. І без СБУ тут не обійтися.

Сьогодні в Україні ще залишились так звані «покинуті проблеми» і злочинні схеми «вищого пілотажу», які поки що не по зубах нинішнім правоохоронним органам. І це не їх вина. Проблема в структурі цієї системи. СБУ змогла б у взаємодії з МВС розпочати розробку цих транснаціональних «вищих пілотажів», але вони знову ж упруться у ту саму стіну.

Тому, виводячи правоохоронну функцію зі сфери відання СБУ, потрібно дуже глибоко і всесторонньо розібратись, хто візьме на себе вирішення вказаних проблем. МВС? Може бути. Але для цього знову ж таки потрібно глибоко реконструювати це відомство, суттєво поправляючи його функціональність і законодавчу базу. Це довгий шлях.

Це питання особливо гостро постане з наближенням до початку створення Національної служби розслідування, щось на зразок ФБР США. Більше року пройшло після того, як Президент Віктор Ющенко заявив, що він прийняв рішення про створення цієї структури. Практично за рік не відбулося жодної дискусії професіоналів з участю іноземних спеціалістів. Уже під час нинішнього виборчого процесу прозвучало доручення Президента України щодо початку підготовки створення такої структури під умовною поки що назвою Національна служба розслідування (НСР).

При найблагородніших помислах і добросовісності виконавців цієї задачі до початку практичної діяльності майбутнього НСР пройде не менше 2 років. Я поясню чому. Тобто виникає двохрічна пауза. На цей перехідний час поправити ситуацію можна, доручивши тимчасово функцію національного координатора і виконавця службі безпеки України, закріпивши це відповідним указом Президента.

Організація взаємодії і координації роботи всіх правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю на вищих поверхах державної машини є найважливішим і найскладнішим фактором у цій проблемі. Мається на увазі зовсім не те, що було декілька разів при президентові Кучмі: координаційний комітет. Це мала б бути невелика група фахівців (3—4 чоловіки), здатних до так званого інтегрального мислення, твердих на руку мовчунів, які не дають інтерв’ю нікому, окрім президента України, і зберігають службову таємницю 20—25 років після звільнення із посади. Один із них має бути обов’язково спеціалістом по крупних фінансово-економічних механізмах, як кажуть, на макрорівні, і не обов’язково знати, як працюють СБУ чи МВС. Це мають добре знати інші члени цієї групи координаторів.

Але повернімося до проблем СБУ. Оперативний персонал СБУ дуже добре знає, якої важкої шкоди результативності роботи завдають часті зміни керівництва СБУ і чехарда із структурою. Директором ФБР США у період найвищого розгулу злочинності у цій країні був призначений Едгар Гувер у 1924 році. Він пішов із цієї посади у 72 роки, пропрацювавши директором цього могутнього органу 48 років. Змінилося багато президентів США, не один раз змінювався конгрес, а він залишався на посаді. Недавні директор ФБР і керівник ЦРУ США також працювали при різних президентах. Колись, я думаю, так буде і в нас. Але, виходячи із наших реалій, це станеться ще нескоро.

Нові президенти із значною дозою недовіри ставляться до СБУ та її керівництва. На жаль, це небезпідставно і, головним чином, не тільки з вини керівників СБУ.

Причина знову ж у відсутності дієвого, як кажуть, цивільного контролю за діяльністю спецслужби. Новий Президент України не впевнений у тому, що СБУ не брала участі у передвиборній кампанії його опонента. І чи не буде вона п’ятою колоною під час його президентства. Знову ж, причина та сама. Тобто проблема ефективності контролю за СБУ виявляється ключовою для забезпечення живучості керівного складу цієї структури, а це значить — і довіри до СБУ з боку Президента, Верховної Ради і суспільства загалом.

Враховуючи те, що призначення голови СБУ буде тепер проводитись приблизно так, як я призначався ще у 1991 році, деякі міркування із цього приводу у наступній частині.