«Сполучна ланка»

Схожа на звичайну «повоєнну» сільську хату будівля у Курівці — це відділення зв’язку. Листоноші «розбирають» привезену з Городка, райцентру, пошту, жваво обговорюють новини, серед яких і ту, «вчорашню», що стосується кожної із них. «Учорашня», одначе вельми актуальна — то урядова постанова, відповідно до якої вони, сільські листоноші, одержуватимуть на 27,2 % більшу зарплатню, а міські — на 22 %.

У відділенні зв’язку відгонить друкарською фарбою, пральним порошком, милом, одеколонами...

— Важчає сумка листоноші, — мовить начальник відділення зв’язку Галина Фігель, показуючи на «товари народного споживання». Її підлеглі, листоноші Леоніда Пелюх і Людмила Пісоцька, відзначають, що «в кожного — своя ноша, що не тягне».

— Я вже якось говорила дівчатам, що ця робота мені до певної міри й подобається, — каже Леоніда Пелюх. Вона — ветеран поштового зв’язку. Більше трьох десятків літ трудиться на одній посаді, листоноші. Забезпечує надійний зв’язок односельців із їхніми родичами та усім світом.

Складає у свою сумку пресу, з якої проглядаються інтереси і політичні погляди кожного з передплатників: «Ось, бачите, газета «Правда» аж із Москви для Мазура Григорія Павловича». Цю пристрасть Григорія Павловича вона сприймає з розумінням гостроти поточного політичного моменту: «Йому вже під вісімдесят років. Переконаний комуніст». Сама ж сповідує провладні ідеї, які, до речі, й несе без жодного примусу в маси разом із кореспонденцією і товарами повсякденного попиту по всьому своєму 12,3-кілометровому маршруту.

— Це ж два села — Курівка та сусідні Мартинківці. Хати «розкидані». Тільки пенсій — 212, — говорить Леоніда про ще одну послугу на дорученій їй великій території. Як іде від хати до хати, то охоче вступає у діалоги: розповідає і про політику, і про життя у країні й світі. Від того, що надає додаткові послуги населенню, має відсотки. В її сумці, крім періодичних видань, листів, мила і т. ін., — конверти, марки. Вже з’явилися й ліки. У період кампанії передплатити бажаючому ту чи цю газету, журнал — то також її турбота.

Отож іде знайомим маршрутом, де давно вже знає кожне дерево при дорозі, настрої і новини у кожній хаті. За будь-якої погоди й пори року йде. Було, що багато переказів грошових, посилок відправляли, одержували. Тепер — менше. Світ зв’язку розширився від «республік-сестер» на всю Європу і Америку, куди виїхав на заробітки місцевий люд. На жаль, потроху забувають про епістолярний жанр, що дає можливість висловити всю глибину почуттів і не обминути жодних подробиць із довколишнього життя, натомість вдаються до засобів телефонного зв’язку.

Заступник директора Хмельницької дирекції Українського держпідприємства поштового зв’язку (УДППЗ) Наталія Василькова звертає увагу на той факт, що листоноші — то великі ентузіасти своєї справи: «Вони давно вже заслужили на підвищення скромної заробітної плати».

На сільських дорогах краю — 1117 листонош і 339 керівників поштових відділень, які також мають свої ділянки обслуговування. «Середня довжина маршруту листоноші — 10,3 кілометра», — вказує Наталія Василькова.

Вона говорить, що далеко не кожному ця нелегка ноша до снаги й хисту: «В період відпускної кампанії створюється певна напруга з кадрами». Бо ж саме у цей період село зайняте технологічним процесом вирощування і збирання картоплі на своїх городах. Ті — у першу трудову зміну, а вони, листоноші, у другу зміну безкомпромісно винищують бур’яни, жуків колорадських, потім копають, підбирають, несуть до хлівів... Картопля — другий хліб... Одначе співбесідниця вважає, що із підвищенням зарплати «вдасться владнати це питання». Адже разом з фінансовим діє й моральний фактор: ця потрібна праця помічена.

Поштове начальство заохочує підлеглих. «Я умію добре продавати товари народного споживання» — під отаким гаслом організували змагання листонош. Вручають першу, другу, третю і багато заохочувальних премій. А для того, щоб і покупці йшли назустріч продавцям, оголосили конкурс «Я все купую на пошті».

Наталія Василькова вважає, що для збільшення зарплатні 56 відсоткам від усіх штатних працівників поштового зв’язку, листоношам, створилися відповідні передумови, пов’язані з оптимізацією роботи відомства, в результаті якої ще у чотирьох селах краю з’явилися поштові відділення.

Що ж було? На початок 2004 року створилась якась парадоксальна ситуація: передплатили періодичних видань на дев’ять відсотків більше торішнього (у грошах — на 15% більше), натомість фінансові результати були протилежні до очікуваних — фактичні доходи зменшилися аж на 20%. Т. зв. господарська діяльність багатьох відділень виявилася збитковою.

— Опинилися перед суворим вибором: або закрити до 170 поштових відділень, або шукати якийсь інший варіант управлінської моделі. Звісно ж, продовжувати маршрут сільської листоноші-трудівниці не могли, — згадує директор Хмельницької дирекції УДППЗ Дмитро Бойок.

То що ж залишалося робити. Лише одне: скорочувати адмінперсонал...

Звернулися до науковців ті створили нову управлінську модель, відповідно до якої з’явилися три центри й чотири об’єднаних вузли зв’язку. Замість отих, що були в кожному районі. Начальник Дунаєвецького об’єднаного вузла зв’язку Ніна Чагарина вже, сказати б, узяла в руки ситуацію і на територіях сусіднього Новоушицького району. Хоча й не минулося без проблем: ще вчора був рівноправний колега, а сьогодні перейшов у статус підпорядкованого. Тяжко долаються вони, ці психологічні бар’єри. Та й зміни без виправданих втрат не відбуваються. Важливо, що ці втрати не зашкодили справі, виконанню призначення.