Спорт як соціальний ліфт
Видатний австрійський спортсмен Еріх Артнер зустрівся в Києві з молодими українськими колегами
Еріх Артнер втратив обидві ноги майже 30 років тому. Після цього чоловік пройшов курс реабілітації і продовжує займатися спортом, як і до травми.
Еріх уже двічі брав участь у змаганнях IronMan, які складаються із запливу на дистанцію 4 км, велосипедного заїзду на відстань у 180 км та марафонського забігу на відстань у 42 км. До Києва австрієць завітав теж зі спортивною метою, а саме — подолати міжнародний київський марафон, який відбувся цьогоріч 7 жовтня. Еріх відзначив високий рівень організації київського заходу.
Також Артнер багато займається благодійністю. 2017 року він навіть одержав австрійську премію «Спортсмен із серцем». Днями за сприяння Посольства Австрії в Україні молоді українські спортсмени мали можливість поспілкуватися з Еріхом на хвилюючі для них теми, обговорити проблемні питання й порівняти умови і ставлення двох країн до спортсменів з обмеженими можливостями.
У кожного з них своя історія, не схожа на іншу. Ілля Яременко з дитинства мав проблеми із зором, проте тривалий час тренувався зі здоровими дітками. Уже в підлітковому віці він прийшов до «Інваспорту» і почав цілеспрямовано готуватися до Паралімпійських ігор. 12 тренувань на тиждень, години, проведені в басейні. Нагородою за ці зусилля стала бронзова медаль Олімпіади в Ріо, яку здобув Ілля два роки тому. Українець не зупиняється на досягнутому і готується до Ігор-2020, які мають відбутися в Токіо. З кожним днем він покращує свої результати. Так, із нещодавнього чемпіонату Європи у Дубліні Яременко повернувся з золотою медаллю і став одним із багатьох очікувань нашої збірної на медалі наступних паралімпіад.
Андрій Тараненко почав займається кульовою стрільбою лише три роки тому. Після хвороби та операції він змушений пересуватися на інвалідному візку. Однак Андрій залишається дуже життєрадісною людиною, яка випромінює оптимізм та встигає все на світі: бути приватним підприємцем та займатися просуванням сайтів, продовжувати навчання та ще паралельно займатися професійно кульовою стрільбою. Скоро Андрій поїде на чемпіонат України, де сподівається продемонструвати гарний результат та зробити ще один крок назустріч Іграм-2020 у Токіо.
Грати професійно у футбол та завойовувати медалі у лижному спорті. Звучить як щось неймовірне. Але це можливо. Це доводить Микола Олексієнко, гравець збірної України з футболу серед спортсменів з ампутованими кінцівками. Незабаром Микола разом зі своїми партнерами по команді вирушить до Мексики, де відбуватиметься чемпіонат світу. У вільний від футболу час він захоплюється лижним спортом та є одним з найуспішніших спортсменів у своїй категорії. Щоправда, тут Микола стикається з труднощами, адже в нашій країні немає команди з лижних перегонів саме серед спортсменів з ампутованими кінцівками. Тому він бере участь у змаганнях разом із нечуючими спортсменами.
Такі різні долі. Але їх об’єднує головне — це незламність та велика сила духу. На жаль, щодня в Україні люди з обмеженими можливостями стикаються з труднощами. Щоб доїхати на зустріч, нашому спортсмену Андрію довелося звернутися за допомогою до батька. Адже ні метрополітен, ні громадський транспорт не пристосовані до потреб людей з інвалідністю. Йдеться про відсутність пандусів або іноді й гірше — їх наявність, але побудованих під таким кутом, що навіть каскадер не зможе ними користуватися.
Призерам Паралімпіади з плавання доводиться кожного дня їздити з Києва до Броварів заради тренувань, адже столичні басейни не мають відповідних зручностей для наших чемпіонів. Однак це проблема не лише для спортсменів, а також для людей, які не займаються професійно спортом. Адже плавання є одним з базових способів реабілітації.
Позитивні зміни відбуваються, але їх недостатньо. Посол Австрії в Україні пані Герміне Поппеллер відзначила реформу шкільної освіти, яка спрямована на посилення інклюзивного навчання дітей. Проте не варто забувати, що після закінчення школи більшою проблемою для людей з обмеженими можливостями є продовження навчання в університетах.
Українці завжди посідають призові місця у медальних заліках паралімпіад. Але, на жаль, часто це не від хорошого життя, а від боротьби за свій добробут. Нашим атлетам постійно треба доводити чиновникам, що вони теж — наше майбутнє...
