«Сповзання» історії

Обмежувальні стрічки та інформаційне табло про початок археологічних розкопок на схилі Старокиївської гори, поруч із Національним музеєм історії України, сполохали його співробітників. На табло — жодної інформації про замовника та виконавця робіт, але поява археологів означає, що наступним етапом може стати початок будівництва. Так передбачають пам’яткоохоронні норми: перед будівельними роботами в будь-яких охоронних зонах чи на території пам’яток спочатку мають провести розвідувальні роботи співробітники Інституту археології НАН України. Редакції не вдалося поспілкуватися з керівництвом наукового закладу з цього приводу.

Музей сприйняв появу археологів на схилі гори як загрозу для свого приміщення. Хоча ні про яке будівництво тут не може йтися. Старокиївська гора розташована на перетині кількох охоронних об’єктів. Передусім це буферна зона пам’ятки ЮНЕСКО — Національного заповідника «Софія Київська», також це частина заповідника «Стародавній Київ» і пам’ятка археології національного значення. У новому історико-архітектурному плані столиці територія належить до історичного ареалу «Старокиївський». Його режим використання забороняє знищувати елементи природного ландшафту та озеленення, а також виключає нове будівництво, не пов’язане з регенерацією історичного середовища.

НЕВІДОМІ ЗАГАРБНИКИ

Якщо на схилі Старокиївської гори раптом почнеться будівництво, Національний музей історії України, де зберігається близько мільйона унікальних експонатів, може просто сповзти вниз.

«Можливе будівництво, яке неодмінно зумовить прокладання комунікацій, появу котлованів, вбивання паль тощо, майже напевно призведе до поступового «сповзання» вниз і руйнування цілісної конструкції споруди Національного музею історії України, у стінах якої вже з’явилися тріщини з появою сусідніх забудов», — пояснюють на сайті НМІУ.

Генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська на своїй сторінці у Facebook зауважує: «Якщо тут просто відбуваються археологічні дослідження, то для чого обгороджена така велика територія? Якщо біля підніжжя гори почнуть будувати щось фундаментальне, це позначиться на стані музейної будівлі. Якщо готується територія для будівництва, то яким чином завозитимуть будівельні матеріали? Багато запитань, і немає у кого отримати відповідь. Але ж хтось обгородив територію, яка належить до буферної зони Софії Київської».

«ВІД НАС ПРИХОВУЮТЬ ОБ’ЄКТ БУДІВНИЦТВА»

Поки у цій історії запитань більше, ніж відповідей. Місцеві активісти надіслали низку запитів до мерії та Міністерства культури, щоб з’ясувати, які документи видавалися на цю земельну ділянку. Зокрема, чи погоджувало Міністерство культури історико-містобудівне обґрунтування — основний документ для майбутнього будівництва.

«Зараз від нас фактично приховують наявність об’єкту будівництва, — коментує Ольга Рутковська, член ICOMOS (Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць) і координаційної ради громадської організації «Громада Андріївського узвозу». — Нам відомо, що ця ділянка перебуває у приватній власності, причому це вже другий власник. Тепер у нього великі проблеми, оскільки він купив цю територію після того, як вона стала пам’яткою археології національного значення. Зараз ми накопичуємо всю інформацію. Знаємо, що розкопки веде Інститут археології. Поки його співробітники роблять шурфування, з’ясовують види археологічного шару, чим він може бути представлений. Досліджувати цю ділянку вони будуть ретельно, бо розуміють її значимість».

В ОБХІД ОХОРОННИХ ЗОН

Хто замовник — напевно, найбільша інтрига. Від нього хочеться почути, що планує робити на схилі Старокиївської гори та як отримав цю ділянку в приватну власність. Адже для цього треба звертатися до парламенту, оскільки змінювати статус земель з особливо цінним історико-культурним призначенням має право лише він. Як пояснила «Дню» Олена Терещенко (Єскіна), громадська активістка та екс-депутатка Київради, таких запитів за всі роки незалежності парламент не отримував. До речі, у 2008 році Київрада своїм рішенням, знову таки, в обхід Верховної Ради, передала у приватну власність ще одну земельну ділянку на Старокиївській горі — за адресою Андріївський узвіз, 34.

«На цій ділянці були спроби взяти проби ґрунтів, мені телефонували місцеві мешканці та запитували, що робити, — розповідає Олена Терещенко (Єскіна). — Я порадила викликати поліцію, щоб з’ясувати, на якій підставі це відбувається. Був підрядник якоїсь будівельної компанії, який сказав, що дозволи йому непотрібні, бо є право власності на зазначену земельну ділянку. Але тут не можна щось будувати через специфічні ґрунти, це охоронна зона. Крім цього, проїзд можливий тільки через арку заселеного будинку, і мешканці не дадуть використовувати її для проїзду будівельної техніки, музей теж не дозволить користуватися своєю територією. Взагалі, я думаю, що ніхто не наважиться будувати на цьому схилі, де перетинається декілька охоронних зон, але про всякий випадок запобіжні заходи потрібні».

МОВЧАНКА ОЗНАЧАЄ БАЙДУЖІСТЬ?

Про безпеку Старокиївської гори у центрі Києва мали б дбати не тільки громадські об’єднання, а й новий головний архітектор Києва, відповідні органи мерії та Мінкультури. Гора оточена ризиками забудови практично з усіх боків. Активісти «Громади Андріївського узвозу» розповідають про майбутнє будівництво готельного комплексу (!) на Андріївському узвозі, 14—16. Це теж територія пам’ятки містобудування та архітектури. Масштабні будівельні роботи ставлять під загрозу всю історичну вулицю. Тому мовчазна позиція чиновників щодо цього питання виглядає щонайменше незрозумілою.

Якщо поява Театру на Подолі стала для київської мерії кісткою у горлі, яку проштовхуватимуть пошуком компромісного рішення на засіданнях спеціальної робочої групи, то поява фан-зони до Євробачення-2017 біля Софійського собору, будівництво готелів і висоток біля Києво-Печерської лаври, елітні котеджі на давній Юрковиці не викликають практично жодної реакції.

«Старокиївська гора має багато рівнів захисту, але все одно таке відбувається, — додає Олена Титова, директор Центру пам’яткознавства НАН України. — Насправді ріжуть схил, який не можна різати, це небезпечно. Тільки люди, які не розуміють, що роблять, можуть таке допустити. Але хтось за це платить — може, потенційний інвестор. І хоч як прикро визнавати, ніяких важелів впливу на це немає навіть у заповідників чи музеїв: вони можуть тільки привернути увагу та надіслати запити щодо ситуації в Міністерство культури».