Справ чекає народ
ЯКапітал наймає владу через вибори. Капіталу потрібна сильна Росія, інакше у нього віднімуть цей капітал. Борис Березовський (ГРТ, 17.07.99) кщо я правильно розумію А. Матвієнка, то його «Нам потрібна Україна» нагадує «Капіталу потрібна сильна Росія». Проте мені незрозуміло, кого має на увазі А. Матвієнко, кажучи: «Ми віддали всі державні монополії на розтерзання «дикому капіталу». Мені здається, що ніхто нічого не віддавав, а особи, якi знаходяться біля годівниці влади, за допомогою законів, прийнятих або не прийнятих Верховною Радою, самі взяли власність, яка валялася, грабуючи народ, у тому числі «трастами», даючи можливість заробити на імпорті, дозволяючи приватизацію, спрямовану на розвал виробництва, споюючи народ, зробивши прозорі кордони для злочинців. А. Матвієнко, певно, говорить від імені обділених при розподiлi. Верховна Рада навіть не поцікавилася, відсутність яких законів дозволила тільки одному чиновнику вивезти біля 1 мільярда доларів? А можливо, таким чином вивезли і вивозять у 30—50 разів більше?
Про політичні сили відверто сказав Б. Березовський: капітал їх наймає, політики відпрацьовують кошти, затрачені на партії, на їхню пресу, на їхнє обрання, зокрема до Верховної Ради (не всіх, досить і половини).
А. Матвієнко каже: «Надзвичайно низький рівень громадської свідомості (народу)». Думаю, що «рівень громадської свідомості» керівництва партій не вищий, ніж у народу. Бо вони на численні листи у партії, фракції, керівництву Верховної Ради не відповідають, на критику, пропозиції до ЗМІ не реагують. А лише лають один одного, лобіюють свої інтереси. Яка користь народові від восьмирічної конфронтації між законодавчою і виконавчою гілками влади? Ніякої, але вона триває.
Далі автор каже, що треба зробити, але не каже, як це зробити, якщо партії, фракції, лобіюють інтереси капіталу, що їх підтримує. І капітал сам по собі — це не погано, якщо він виробляє товари, але він частіше виконує роль «прилипалы», за виразом В. Путіна, висмоктуючи з економіки України валюту, користуючись недосконалістю законів, пільгами за допомогою фракцій Верховної Ради. А. Матвієнко правий: «В Україні немає партій, здатних стати провідною силою». Це «боротьба політичних карликів». Сам Матвієнко, мабуть, не вважає себе «карликом», бо тоді його міркування нічого не варті. Отже, він думає, що один знайшов Істину. Ось де його помилка, як і багатьох інших «карликів», які вважають себе Пророками. Нині і партій не може бути у вбогого народу. Це фікція, коли на роботі начальство пропонує записатися у партію. Партії можна створювати із забезпечених людей, економічно незалежних, які заробляють 1,5 — 2 тис. гривень на місяць.
Національна ідея була в неписьменних козаків, коли гетьман, старшина жили і їли разом з козаками, в бою разом ризикували своїми головами. А тепер керівники партій, фракцій, отримуючи хорошу зарплату (а деякі, як пишуть, — пристойні хабарі), не платять зарплати лікарям і вчителям, виплачуючи дітям сміхотворну допомогу, хочуть, щоб народ підтримував їхнi ідеї. І нетямущий народ не помічає, які «мудрі» слова вони кажуть. Однак народ нікому не вірить, бо: «Яка користь, братія мої, якщо хтось говорить, що має віру, а справ не має». (Яків, 2.14). Жодна партія нічого істотного для народу не зробила, він убогий. Справ чекає народ! Думаю, хибно вважати, що КПУ «торгує Україною». Це спрощення. У КПУ 1/3 — комуністи-державники, як Б. Олійник, 1/3 — люди з ностальгією за СРСР, 1/3 служать справно «російському капіталу». Навіть теоретично незрозуміло, як вступати в союз iз Росією, де при владі антикомуністи, а до влади рвуться, як пишуть російські журналісти, «націонал-соціалісти», «нацисти». З ними і співробітничає «комуніст» Зюганов, який, по суті, відмовився від інтернаціоналізму. Критика Л. Кучми — одностороння. Бо один у полі не воїн. А. Матвієнко переоцінює роль особистості в історії. Вона важлива, але не меншою мірою залежить від оточення, від Верховної Ради. Від зовнішніх і внутрішніх сил, кожна з яких захищає свої інтереси. Є противники Президента і держави. Вони бувають відкритими і прихованими. Так у кожній країні, а в Україні, яка не стала твердо на ноги, становище складніше, ніж у «дорослих» країн. Одного доброго і розумного Царя-Секретаря-Президента, який вирішить усі питання, чекати наївно.
Полеміка корисна, в цьому демократизм і цінність газети «День». Корисність її і з Біблії: «Бо має бути різномисліє між вами, щоб відкрилися між вами удатні». (1-е Коринфянам 11.19). Слабкість міркувань більшості політиків — у проголошенні загальних тез, загальних завдань і пропозицій, без конкретики, тим більше, без справ: втілення своїх теорій у районі або області. Або ж конкретика авантюрна, нездійсненна через внутрішні або зовнішні чинники. Та політики й не можуть врахувати всі чинники у світі, який постійно змінюється. Не даремно стародавні греки говорили: «В одну й ту саму річку не можна увійти навіть один раз: ти входиш — а вона інша». Так і всі теоретичні міркування, навіть якщо вони сьогодні правильні, то завтра можуть бути помилковими. Хтось нещодавно сказав: «Влада — це найкоротший шлях задовольнити свої бажання та інстинкти». Так що і з цієї причини прагнуть до влади, створюючи різні партії і рухи, бо без них прийти до влади важче. М.С. Хрущову під старість приписували таке висловлювання: «І пити не хочеться, і жінок не хочеться. Хочеться Влади — вона солодка».
