Справа «серiйного вбивцi»: громадська думка між «правом» і «самосудом»

Початок у № 225, «День»

Найчастіше вбивця стріляв у дорослих і дітей з обріза, але, бувало, рубав сокирою, різав ножем, бив молотком чи просто душив руками. Іноді гвалтував жінок — і живих, і вбитих. Крав, що під руку потрапляло — гроші, коштовності, цінні речі, одяг, харчі тощо. Якось узяв навіть відро із оселедцями. Бувало, ще залишав «фірменний» знак зі схрещених на грудях жертви сокир.

Географія цих кривавих «гастролей», окрім згаданих регіонів, охопила також Запорізьку, Рівненську, Одеську, Київську області. Потім на допитах А. Онопрієнко буде стверджувати, що місця вбивства вибрані так, щоб вони були розташовані теж хрестом. І що ним при цьому керували сили з космосу. «Взяли» його, як відомо, в Яворові на Львівщині у квартирі коханки Ганни К. 14 квітня 1996 року.

ХТО ВІН — «ЗВИЧАЙНИЙ» МАНІЯК ЧИ БОЖЕВІЛЬНИЙ?

164 сантиметри зросту, широкий у плечах, лоб лисий. Ганна К. була в захваті від нього як коханця. Слідчі відзначають також його силу й витривалість. Говорить різко і впевнено.

У вересні 1994 року (вже після депортації з Німеччини) у Київській міській клінічній лікарні А. Онопрієнку був поставлений діагноз «шизофренія, параноїдальний синдром». Однак, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, на той час, коли були скоєні вбивства, в яких звинувачується А. Онопрієнко, останній на психічні захворювання не хворів і був при повному розумі. Про це кореспондентові «Дня» говорив і заступник управління карного розшуку УМВС у Житомирській області підполковник міліції Сергій Талько, який брав безпосередню участь у розслідуванні злочинів. На допитах А. Онопрієнко поводив себе досить спокійно. «А чого йому було хвилюватися — зауважив досвідчений оперативник — його годують, охороняють, поводяться з ним згідно з законом, і він знав, що його не повісять і не посадять на електричний стілець, цілком ймовірно, не розстріляють». Водночас дехто зі слідчих стверджує, що іноді під час допитів, довго розповідаючи про свої дії, він ставав злим і міг впасти в буйство. І, згідно з даними попереднього слідства та згідно з власними свідченнями А. Онопрієнка, починаючи деякі злочини з холодною головою і продуманим планом дій, він у ході їх скоєння міг прийти до стану крайньої люті та агресивності.

Поки не відомо, чи будуть судді під час процесу, котрий розпочався, повертатися до визначення особливостей психіки А. Онопрієнка. Однак, на думку деяких житомирських правознавців, ця проблема існує, і питання, як могла особа з нормальною, за твердженням експертів, психікою вчинити дії, що виходять за межі звичайного людського сприйняття, потребує більш глибокого дослідження і з боку психіатрів, і з боку криміналістів.

ЙОГО МОГЛИ СХОПИТИ «НА ГАРЯЧОМУ»

Зазвичай убивця діяв вельми обережно, але не завжди. І принаймні було кілька випадків, коли він одразу після скоєння злочинів міг потрапити до рук міліції. Однак у деяких ситуаціях його врятувала нечіткість, а іноді й недбалість у діях правоохоронців (дехто з керівників і працівників різних структур і підрозділів Міністерства внутрішніх справ поплатилися за це посадами). В інших — допомогла власна завбачливість. На злочинця як конкретну особу, розповідає С. Талько, спершу почали виходити оперативники в Житомирській області, й якби б його не заарештували на Львівщині, то за кілька тижнів, упевнений він, це було б зроблено на Житомирщині, де на пошуки маніяка, втім як і в інших областях, спрямовувалися великі сили міліції та інших силових структур. За визначенням С. Талька, «цей убивця — негідник, яких на світі мало, і він давно мав би гнити у землі. А у зв’язку з мораторієм на виконання смертних вироків, не відомо, що і як буде»...

P.S. Безсумнівно, що судовий процес над А. Онопрієнком додасть аргументів прихильникам збереження в арсеналі нашого правосуддя смертної кари за вбивства — 52 загублені людські життя закликають до відплати. Водночас вбачається, що буде перевірена на міцність позиція тих, хто виступає за скасування смертної кари — чи зможуть вони витримати тиск громадської думки, яка обіцяє бути практично однозначною. Проте у цих дискусіях часто не враховується навіть суб’єктивний момент. А саме — різниця в сприйнятті згаданої колізії між людьми, які розглядають її відсторонено, і тими, хто втратив у результаті вбивств рідних і близьких...

№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»