Стратити, помилувати — яка різниця?

Ця кримінальна подія збурила усе полтавське суспільство і викликала доволі багато суперечливих оцінок та коментарів. Судовий фінал її стався буквально на днях, і якщо сказати двома словами: Апеляційним судом області було виправдано і звільнено у залі суду вбивцю двох молодих людей — Сергія Лапшина, сорокарічного полтавця, уродженця містечка Булунгур Самаркандської області (Узбекистан). Сама трагедія трапилася восени 2002-го у селищі Рибці (це зараз дальній район Полтави), під час шкільної дискотеки… Хоч власне дискотека до тієї кривавої різні не мала безпосереднього причинно-наслідкового відношення, але учасниками і зрештою жертвами трагедії були місцеві школярі та молодь. Подробиці переповідати, мабуть, не варто, адже за минулий час відбулося цілих чотири суди! Тому скористаюся мовою офіційних документів: рішеннями судів, витягами з апеляцій обох сторін тощо…

Одразу зауважу, що С.П.Лапшин вироком першого суду був засуджений до десяти років позбавлення волі. Отже, далі мова піде про цілу низку судових помилок і дивовижних кульбітів нашого правосуддя.

Від емоцій перейдемо до обіцяних документів. Ось витяг, основні аргументи на свій захист Сергія Лапшина (з апеляції на вирок Київського районного суду м. Полтави, дата подання 26.11.2004 р.): «...близько 19 години, коли я вийшов з кафе-магазину с. Рибці, на мене напала група невідомих осіб, які почали жорстоко мене бити. Мене били руками, ногами, штахетниками з паркану, і моє життя врятувало тільки те, що вони не змогли повністю придушити мій опір. Ніж, яким мені завдавали удари, порізавши при цьому куртку, я встиг перехопити, і почав відмахуватись ним від нападників… У мене не було намірів когось з них позбавити життя чи спричинити тяжкі тілесні ушкодження. Єдине, що було на меті — захистити своє життя… Ні з одним із них (учасників бійки з боку Рибчанської молоді. — Авт .) в той вечір у мене не було конфлікту, і яким чином вони опинилися в групі осіб, яка била мене, я пояснити не можу. Крім мене вони побили свідків …»

Перервемо цитування, адже необхідно вже внести деякі уточнення. Не все так просто і однозначно свідчить про безневинність засудженого (тепер вже, правда, виправданого судом), як переповідає події Сергій Лапшин. По всім, без винятку, судовим документам (головним чином це протоколи опитування свідків з обох сторін) виходить, що бійку, точніше сварку, спровокував сам убивця. А оскільки діло було під вечір й сутеніло, то не всі учасники й свідки кримінального епізоду добре бачили, що, власне, відбувається. В руках убивці опинився начебто «чийсь» (він потім буде вперто стверджувати — не його) гострий ніж. Сергій ударив в груди першого, хто йому підвернувся під руку. Цим бідолахою виявився двадцятирічний хлопець, в руках якого не було зброї, навіть отого штахетника, на який посилається Лапшин (це теж підтверджують всі свідки). Другим убитим — і знову, тим самим ножем, — був абсолютно не причетний до п'яного конфлікту випадковий перехожий, 15-річний Олександр Корогодін. На попередньому слідстві було начебто чітко встановлено приналежність ножа самому Лапшину. Потім, в наступних судових документах, цей факт тане, тане і поступово… зникає!

Витяг з апеляційної скарги матері й батька вбитого, Наталії Олександрівни та Василя Петровича:

«ПРОСИМО: вирок Київського районного суду скасувати, справу повернути на додаткове розслідування для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин…»

Коротко переповім подальші колізії. Апеляційний суд області розглянув апеляції та виніс ухвалу про нове судове розслідування справи. І уже 26 липня цього року оголошено інший вирок. Сергія Лапшина Київський райсуд Полтави (у новому складі суддів) засудив до 5 років обмеження волі, тобто поселення. Зауважимо ще таке: за весь час, коли тривало слідство і судові засідання двох інстанцій, Лапшин перебував під вартою близько трьох місяців. Отож можемо сказати, що «герой» цієї кримінальної колізії, як на диво легко відбувся.

Це — перше. Адже в подібних випадках закон дуже суворий! І з судової, і з міліцейської практики — хто колись цікавився або був причетним — відомо, що у нас «зачиняють» людину й при набагато легших правопорушеннях. Буває, зачиняють надовго, потім, виявляється, що несправедливо, але ніхто й ніколи за подібні помилки у нас не несе покарання. У випадку з Лапшиним вийшло з точністю «до навпаки».

По-друге, що, власне, відбулося, як не груба судова помилка? Навіть не одна! Бо за чисто формальною логікою: або справедливим був суд 2004 року, або ж до істини і справедливості впритул наблизилося судове розслідування першої інстанції року 2006-го. А може, ще більш правий суд Апеляційний, який виніс свій виправдувальний вирок 24 жовтня, буквально цими днями?

І тут, не вдаючись до якихось суб'єктивних роздумувань, наведемо тези з висновків попереднього засідання Апеляційного обласного суду (його засідання відбулося 2 березня 2005-го року).

«1) З обвинувачення по справі вбачається, що ножове поранення Лапшин заподіяв у бійці лише одному Малицькому (хоч йдеться про те, що нападала буцімто група підлітків, усі вони були озброєні палицями з виламаного із паркану штахетника. — Авт. ), однак дане питання під час розслідування залишилося без вирішення, а відповідні мотиви з цього приводу в обвинуваченні та обвинувальному висновку не наведені.

2) Достовірно не з'ясована причина бійки в кафе.

3) Зі справи вбачається, що засуджений перебував у магазині-кафе зі своїми знайомим, — безпідставно не з'ясована причина їхнього побиття та ким були побиті вказані громадяни, хоча в цьому була нагальна необхідність…

7) Лапшин заперечує належність йому мисливського ножа, яким він заподіяв убивства. Версія про належність цього ножа іншим особам не перевірялася. Дані про це в матеріалах справи відсутні».

Навіть і цих зауважень Апеляційного суду достатньо для відповідної реакції суду районного, адже йдеться про принциповий характер помилок попереднього суду. Останнім не було з'ясовано ні справжню роль друзів Лапшина, що брали участь в інциденті (вони були побиті, то чому ж їхнє побиття не розслідувалося?). Не маємо достатньо вичерпної характеристики й особи самого підсудного. Адже коли виникла потреба встановити, чи був Лапшин раніше судимий, слідство не довело цю ланку розслідування до кінця. Хоч і був надісланий відповідний запит у самаркандську прокуратуру. Однак… повторний районний суд по суті проігнорував зауваження апеляційного, і нарешті повторна апеляційна інстанція, всупереч всякій логіці — і формальній, і неформальній — виголошує виправдувальний вирок! Як таке могло статися?

Суддя в нашій правовій системі — це взагалі особлива людина, яка наділена найширшими повноваженнями і правом тлумачення статті КК: або в найжорсткішій її «реалізації», або у найм'якішій, найдобрішій, якщо такі слова пасують в до Кримінального кодексу… Лапшина пожаліли? Зважили на те, що він батько двох дітей, а тих, кого він убив, уже не повернути? Чи так карають за вчинення подвійного убивства у п'яній бійці? Враження таке, що Сергія Лапшина поступово «виводили з-під статті». Останнім районним судом інкримінували вбивство «через необережність» (тобто, виходить, узяв ножичок і необережно підрізав людину, випадкового перехожого). Останнім Апеляційним судом — виправдали остаточно. Втім, остаточну крапку в цій, не позбавленій загадковості історії, поставить Верховний Суд. Батьки вбитого, ні в чому не винного Сашка Корогодіна, мають намір дійти і до цієї інстанції.