Стимул до якості?

Щоразу, коли йдеться про реформу медицини, як журналісту та просто громадянці мені хочеться зрозуміти — що зміниться для мене як пацієнта, яким чином звертатися до лікарів за допомогою, чи доведеться за це офіційно платити і скільки? Однак щоразу запропоновані кроки до змін не показують кінцевого результату, а громадянам лишається здогадуватись, що ж за лаштунками. Так, днями міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі представив законопроект, який передбачає автономізацію лікарняних закладів: в управлінні та фінансуванні.

За його словами, передбачається перехід від бюджетної установи до форми державного чи комунального підприємства, господарського товариства або іншої форми, що відповідає чинному законодавству. І обіцяє, що у будь-якому випадку лікарні залишаться у власності держави. Як інформує прес-служба МОЗ, 2016 рік буде перехідним етапом від фінансування за ліжко-місця до фінансування за надані послуги. І такий алгоритм дасть можливість лікарням отримати ту саму кількість коштів, яку вони мали 2015 року, але витрачати їх зможуть набагато ефективніше, підвищуючи і якість послуг, і зарплати медикам. А який статус матиме лікарня, повинні вирішувати місцеві органи влади.

ЯКІ ПОСЛУГИ ГАРАНТУВАТИМЕ ДЕРЖАВА?

Сказано гарно і обнадійливо, бо давно медики хочуть вищих зарплат, а пацієнти — кращої якості лікування. Але чи вдасться цього разу знайти баланс і реально почати зміни? Бо останні роки ми тільки й чуємо про реформу охорони здоров’я. Восени при МОЗ було створено робочу групу з нашими та міжнародними фахівцями, які напрацювали шлях цієї реформи, автономізація теж була її складовою, експерти їздили регіонами і представляли громадськості свої напрацювання, Київ визначили пілотним містом для втілення цих змін, але за новим маршрутом насправді ще нічого не працює. То чекають законів, які парламент чомусь не ухвалює, то фінансування від іноземних донорів. І все переходить у площину дискусій та розмов. От і зараз після презентації законопроекту про автономізацію його обговорили у Комітеті ВР з питань охорони здоров’я.

Заступник міністра охорони здоров’я Ігор Перегінець наголосив, що вже є низка пакетів документів, один з них стосується зміни правового статусу закладів охорони. «З липня цього року почнеться перехідний етап. Основні зміни стосуються управління бюджетом, це питання для дискусії, на якому рівні його утримуватимуть. Важливо, що має бути розподіл між замовником та надавачем послуг, має бути укладання договорів між ними. На наш погляд, на перехідному етапі треба вдосконалювати інфраструктуру, визначити вартість послуг і пакет послуг, який буде гарантовано державою. На перехідному етапі цей пакет має включати первинну допомогу для усіх верств населення, вакцинацію, особливі захворювання, але це ще питання для обговорення», — зауважив Перегінець.

РИЗИК «ТИХОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ»

І  додав, що реформи охорони здоров’я у світі тривають постійно. Схоже, в Україні буде той самий шлях. Та й спілкування експертів більше нагадувало не дискусію, а закидання камінням МОЗ, яке має багато чого роз’яснити населенню та експертам, перш ніж братися за автономність лікарень. Наприклад, Олег Мусій, нині нардеп, екс-міністр охорони здоров’я, якому теж не вдалося провести наболілу реформу, радив міністерству, перш ніж виносити законопроект у сесійну залу, відповісти на питання: між ким будуть укладатись договори про надання медичних послуг, хто буде платником, а хто замовником, яка врешті вартість послуг, бо досі вона не прорахована. Але найбільші сумніви в Олега Мусія виникли, що під перетворенням бюджетних закладів на комунальні підприємства маскується тиха приватизація.

Якщо абстрагуватися від політичних поглядів та піару, то такі питання справді мають право на існування. Але передусім слід врахувати, що неминучим буде опір головних лікарів. За аналогією із реформою у вищій освіті та автономією університетів — ректори у більшості випадків чекають на роз’яснення зверху, вказівки, рекомендації і не готові взяти на себе відповідальність за самостійні рішення. І не готові руйнувати той маленький світ, який створили навколо себе. Раніше лікар-онколог Андрій Семиволос розповідав «Дню», що саботаж лікарів неминучий, коли йдеться про зміну фінансування, бо лікарні — як міні-держави, де свої правила гри, коли частина приміщень здається  в оренду, ліки чи обладнання купують за завищеними цінами, а решта осідає в чиїхось кишенях,

ТРЕТИНУ КОШТІВ ЛІКАРНІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ НЕЕФЕКТИВНО

І це те, над чим теж мають працювати у міністерстві. Присутні на обговоренні експерти вимагали від відомства конкретних цифр, передусім аудитів медичних закладів. Бо у нас їх проводить лише частина лікарень. Як розповів експерт проектів ЄС в охороні здоров’я Сергій Дяченко, кілька років тому на такий економічний моніторинг погодилась частина закладів України.

«Результати, що 56% коштів іде на утримання окремого відділення, 30% — на персонал відділення, завдяки аудиту керівники бачать, де неефективно використовуються ресурси. 2012 року був публічний аналіз п’яти тублікарень Києва, із 42 мільйонів гривень фінансування 30% було використано неефективно, а це, можливо, саме те, чого не вистачало на ліки, харчування пацієнтів, утримання персоналу, — додає Сергій Дяченко. — З автономією заклад потрапляє у нові економічні умови, а яка вартість послуг, на що вони йдуть, такого аналізу не проводять масово».

Голова профільного комітету Ольга Богомолець теж переконувала, що офіційна статистика, котру готують медзаклади, не відповідає реальному стану речей: «У зв’язку з тим, що заклади отримували кошти у залежності від ліжко-днів, то ці дні й писали. Наприклад, є нормативи завантаження операційної. Серед клінічних лікарень Києва лише дві виконували європейський норматив — 5-6 операцій на добу, але управління вимагало грошей на обладнання нових операційних».

ДЕСЯТЬ РОКІВ АВТОНОМІЇ

Якщо ж почнеться перетворення лікарень на справді комунальні підприємства, не приватні, то такий довід в Україні вже є. Скажімо, Золочівська центральна районна лікарня (Харківська область) отримала такий статус ще десять років тому. За словами голови комісії з питань охорони здоров’я Золочівського району Олексія Гори, для цього достатньо було тільки рішення райради. «Щоб підняти ефективність лікарні, треба спробувати більш самостійний економічний щабель. Наше комунальне підприємство довело свою життєздатність. Лікарі працюють за щорічними контрактами, продаючи свої послуги Золочівській райадміністрації. Ми самі почали формувати свою структуру, перше, що створили — центр первинної медичної допомоги, хоча це не було ніде прописано.  І головне, що керівник сам приймає рішення про розподіл коштів», — розповідає Олексій Гора.

Тож за бажання місцевих органів влади можна зробити все. Однак ще одна заувага до МОЗ — думки місцевих органів самоврядування ніхто не запитав, чи готові вони взятися за зміну статусу лікарень. Ігор Перегінець погодився, що зауважень є чимало, тому обговорити їх міністерство готове вже найближчим часом під час окремої зустрічі.