СУТИЧКА З АПАТIЄЮ

Ось що відчуває художник, який любить своє місто і свою справу, коли розуміє, що в його місті зовсім немає майбутнього для мистецтва.

Ось що він відчуває, дивлячись на унікальні, створені ним роботи і розуміючи, що йому немає де їх продавати чи навіть виставляти.

Саме так почуваються харківські художники.

«Не забувайте, що Харків був колись столицею України, — каже Олексій Борисов, один з найвідоміших у Харкові майстрів. — У нас тут інтелігенція цілком столичного рівня. У тому числі й багато талановитих художників».

Він назвав кількох — Олега Кулика і Сергія Браткова, чия виставка нещодавно відбулася у Києві й Москві, Василя Антонюка, Павла Макова і Михайлова.

«Однак у цьому місті цілковито відсутній художній ринок, критики, немає журналу про мистецтво. І виставок тут практично не буває, тому що немає незалежної галереї», — сказав він.

А що він має на увазі під незалежною галереєю? «Місце, куди кожен може прийти і виставити те, що захоче, — відповів Борисов. — У нас у Харкові є тільки муніципальні галереї, а в них — обмеження на те, які саме роботи можна експонувати».

Вадим Александров, чия спільна з Сергієм Логіновим і Володимиром Комаровим виставка триває зараз у Будинку художника, каже те ж саме.

«Для художника спілкування дуже важливе. Ми зустрічаємося, обговорюємо те, що робимо, і від цього наші роботи стають кращими. Але зараз усе змінилося», — сказав Александров.

Його основна спеціалізація — графіка, але він експериментує і з багатоколірним масляним живописом, створюючи фантастичні роботи, які, з його слів, не підпорядковані певному плану, але й не є абстракцією, а швидше, «музикою душі». Його роботи можна побачити в галереях і приватних колекціях у Європі, на Кубі, в Ізраїлі й у Північній Америці.

«Раніше у мене бувало 2—3 виставки на місяць, а тепер — на рік. Люди купували мої картини, і я міг жити далі, а тепер ні в кого немає грошей на придбання творів мистецтва», — каже він.

Олексій Борисов працює в жанрі поп-арту й абстрактних композицій. Він також час від часу займається комерційним мистецтвом, створюючи дизайн логотипів, оголошень і реклами для харківських компаній. Зараз його виставка триває в Міжнародному домі в Харкові.

О.Борисов розповів, що в Харкові відбувається безліч андерграундових хеппенінгів. «Щороку 26 квітня тут відбувається міжнародна виставка «Четвертий блок», а цього року водночас із нею була ще й альтернативна виставка, — сказав він. — Темою офіційної експозиції були екологія і життя, а альтернативний «Четвертий блок» вибрав тему повсякденних спрямувань індивідуума, і ця виставка мала більш іронічний відтінок».

Однак молоді художники, які щодня приходять до майстерні Євгена Биткова, не виявляють такого розчарування, як їхні старші колеги. Вони збираються разом, аби вчитися й експериментувати, і на них не тисне потреба продавати роботи, щоб прогодувати сім’ю. Те, що 10—15 молодих художників щодня приходять у майстерню, щоб обговорити свою роботу і досліди, багато що говорить про рух андеграунду.

Одна з них, Ольга Скоробогатова, каже: «Я нічого не маю проти того, щоб люди продавали свої картини. Але мистецтво має бути незалежним у тому сенсі, що художник зобов’язаний йти своїм шляхом, не підлаштовуючись під смаки покупця».

До революції у приміщенні майстерні була громадська танцювальна зала. За радянських часів тут розташовувалася Спілка художників, а пізніше будинок було поділено між художниками, які облаштували тут студії. У кімнатах лежать готові й незавершені полотна, на які падає світло через високі, на всю висоту однієї зі стін вікна.

Тишу майже ніщо не порушує, крім мелодій «Машини часу» і шурхоту пензлів та олівців по паперу. У приміщенні стоїть всюдисущий запах масляної фарби і скипидару. Один із художників робить ескіз вітражного вікна для собору, який будують у Харкові, троє інших — маслом, пастеллю і чорнилом пишуть портрети Віки — сьогодні її черга бути моделлю. Інші розташувалися хто де, спостерігаючи за процесом або читаючи.

Тричі на тиждень Битков, господар майстерні, оцінює їхні роботи і дає корисні поради.

Він сказав, що після 1991 року був період, коли інтерес до мистецтва упав, але тепер чимраз більше молодих людей активно займаються ним. Він також зазначив, що багато з сучасних українських художників стикаються з проблемою обмежених можливостей подорожувати.

«У нас мистецтво не на тому рівні, як у Західній Європі, — сказав він. — Певна річ, українська національна культура існує, але ми маємо розвивати нові види мистецтва. Самого авангарду недостатньо. Для підвищення культурного рівня потрібні гроші, але мистецтво — не бізнес. Це цілковито різні речі».

Він вважає, що саме тоді, коли художник зустрічається з труднощами ззовні, він повинен пересвідчитися, що всередині з ним усе гаразд, і «не дозволяти душі лінуватися».

«Нам подобається те, що ми робимо, і ми не хотіли б займатися чимось іншим», — підсумував Битков.

Усе, що їм треба — це місце, де б вони могли працювати і виставляти свої роботи. Це не так багато.