Світська хроніка очима професійного оглядача
Маючи досить великий досвід у висвітленні світських подій, що відбуваються в Україні, я дозволив собі відгукнутися на пропозицію газети і взяти участь в обговоренні цієї теми. Безумовно, думка, висловлена мною, не претендує на істину в останній інстанції, обраний же тон такий, яким я формулюю своє ставлення до проблеми для себе.
Світська хроніка — жанр журналістики, що склався історично. У її задачі входить фіксування та відображення стилю життя, смаків і розваг істеблішменту громадськості: державних діячів, фінансової та підприємницької еліти, діячів мистецтва й представників публічних професій (депутатів, поп-зірок, телезірок, шоу-менів, моделей).
Світ, відображений у світській хроніці, в очах мільйонів читачів є світом «вибраних». Цікавість читача виникає завдяки ефекту підняття для нього завіси світу, до якого він не належить. Граючи на снобізмі тих, хто має хоч якесь відношення до цього світу, й цікавості всіх інших, світська хроніка є й залишається одним із найбільш читабельних жанрів журналістики протягом ось уже двохсот років, відтоді, як у Європі з’явилися друковані газети. Професійний патріотизм і об’єктивність примушують також відзначити, що світська хроніка — один із найстаріших і найповажніших жанрів, оскільки опис подій і порядків у королівських палацах був на зорі історії мас-медіа левовою часткою матеріалів, котрі публікувалися в газетах.
При цьому світська хроніка принципово відрізняється колом інтересів і точкою зору як від хроніки скандальної, так і кримінальної. Її, наприклад, можуть цікавити курйози світського життя, але не базікання про зірок, не домисли або неперевірені факти про тих чи інших відомих особистостей. Приватне життя знаменитостей стає надбанням світської хроніки, лише коли тон розмови про неї не має нальоту «бульварності» та гонитви за сенсаціями. Або ж коли самі світські персонажі хочуть обнародувати про себе ті чи інші інтимні подробиці.
Проте, коректність істинної світської хроніки полягає не лише в тоні викладу (який однаково не повинен бути ані сальним, ані запобігливо-лакейським), але й у виборі персонажів. І річ тут, як не дивно, у смакових і етичних критеріях хронікера, бо, як говорив Девід Герберт Лоуренс у своєму «Коханці леді Чаттерлей», «невміння вбачати різницю між людьми та особистостями є ознакою поганого смаку». А відсутність смаку для світського оглядача — свідчення професійної непридатності. Що ж до етичних критеріїв, то тут мається на увазі етика швидше в розумінні Канта — як «наука про належне», щоправда, в досить вузькому й специфічному значенні: про належне у вищому світі. Тому світським персонажем може бути навіть мафіозі, якщо в світі він подає себе належним чином. І навпаки, професор чи навіть ректор, який горланить на фуршеті «народних пісень» або відомий дизайнер, що демонстративно підслуховує чужу розмову (навіть, якщо розмова торкається його останнього гучного показу) персонажами світської хроніки, на мій погляд, категорично не можуть бути. Також не потребує особливого обгрунтування і факт нецікавості для читачів і досвідчених авторів світської хроніки, записних завсідників вищого світу, професійних тусовщиків, котрі фігурують скрізь без будь-яких на те причин — прототипів їх описано й висміяно неодноразово в творах європейських письменників від Бернарда Шоу до Франсуази Саган.
№199 17.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
