Свобода від «комплексів» як зрада істині
Все це й нам, сучасникам, дуже знайоме, тому й прийшли до такого фінішу: маємо непередбачуваного, розхлябаного дикуна з ядерною палицею, тобто інакше кажучи, суперечності між науково-технічним прогресом і страшенною кризою духовних цінностей людства. І звичайно, вина за все це лежить на інтелігенції (чи її залишках). Ще раз звернімося до думки В. Короленка і підкреслимо, що писав він ще в перші роки революції: «Наша интеллигенция, вместо того, чтобы мужественно и до конца сказать правду «владыке народов» когда он явно заблуждается и дает себя увлечь на путь лжи и бесчестья, прикрывает отступления сравнениями и софизмами и изменяет истине...» Що ж, цей вислів дуже актуальний і для нашого сьогодення, котре вийшло із тих реалій подвійної моралі і, здається, не збирається з нею розходитись. Отож, зупинімося і оглянемося, адже ми стоїмо на порозі нового тисячоліття — тисячоліття нових супертехнологій, з ними навряд чи зможе впоратись людина «без забобонів», вихована софістами.
А щодо вчених, чи то пак «інтелігентів, котрі не застосовували знання, досвід до жодної конкретної справи...», а лише лають і критикують... Звичайно, таких багато, але не вони головні. Назвемо їх баластом, який теж для корабля необхідний, чи мудрецями, чи то філософами, які виконують роль щуки, щоб карась не дрімав, бо без критики, як відомо, буде болото. Але в нас є справжні інтелігенти, головні, так би мовити, котрі втілили свої великі знання в конкретні, необхідні людям матеріальні цінності, їх багато, і вони теж критикують. І це дуже добре, але загальна бідність народу, котра перетворила його в натовп, є могутньою залізною завісою, яка відділяє тих справжніх інтелігентів від усього, хай і «поганого», за словами публіциста, народу. Але ж був він, народ, і жовтеням, і піонером, і комсомольцем, та й комуністом (хоча й невеликий відсоток), виховувався з моральним кодексом будівника комунізму, майже скрізь висіли гасла: «Комуністом можна стати лише тоді, коли збагатиш свою пам'ять усім тим, що виробило людство» (Ленін). Але усі ці складові подвійної моралі не подіяли, бо були лише словами — дії були зовсім протилежними й розривали триєдине: розум, душу, плоть. Душу викинули на смітник. А вона, виявляється, необхідна. Тож нумо над нею працювати і день, і ніч, і день, і ніч (знову перефразовуючи поета).
