Танцпол для весни
Сьогоднішній вираз обличчя цього фотографа дивує якоюсь абсолютної знепиленістю, нейтральністю. Щодня до його кіоску, де можна замовити фотографії з цифровика, збільшити ту, що сподобалася, або дотягнути відображений момент до бажаного ефекту, приходять десятки людей. На всіх він дивиться ніби відсторонено, та й читається в його погляді — ось весняна суєта наринула, а, значить, попереду можливі подорожі й сплеск замовлень. Бізнес його тече, очевидно, мляво, а років 17 тому був він людиною творчою, в пошуку. Революційні ж зміни торкнулися і його, в минулому майстра зі спеціальною освітою, підказавши тільки один варіант — став він тоді, 1991 р., вуличним фотографом на Хрещатику, вірніше, на нинішньому майдані.
Давно майже зникли вони з вулиць, тепер у кожного свій апарат, особливо й міркувати не потрібно, виставляючи кадр та натискаючи кнопку. Ось, очевидно, і занудьгував виглядаючи через своє віконце: всі поспішають кудись, потім принесуть відзняте, а коли ж його черга настане...
В один із квітневих днів 1991 року, йдучи з синіми розкішними ірисами, раптово вирішила — потрібно обов’язково квіти залишити на згадку. І підійшла до вуличного фотографа, чого ніколи не робила — ця фотографія давно одна з найулюбленіших, до речі. Навесні, коли на загар тоді ще звертали увагу, завжди помічала, що він у них у будь-який сезон так званий селянський: коричневі тільки обличчя, шия і відкрита частина рук. На головній площі працювала команда осіб iз двадцяти. Серед них — і колишній капітан, і хімік, і вчитель, і мій співрозмовник, випускник технологічного технікуму. Багато фоток були нахабно без смаку, відштовхували єхидними хімічними барвниками, але зустрічалася й акварельна ніжність у миттєвих картках — за рекламним щитом майстра все ставало зрозумілим. Обрала, звичайно, останнього. Мене тоді цікавило й таке запитання, яке, до речі, цікавить і нині:
— Який вираз у натовпу, який випліскує метро прямо на вас?
— Насуплений, — почула тоді відповідь, — якщо, звичайно, визначати за принципом середньої температури, але бачте, вашим чудовим квітам усміхаються — ніякого роздратування. Дати б нашим людям небагато спокою, упевненості, тих же квітів частіше...
Сьогодні вирішила самою стати на місце, де ми колись базікали про те про се з фотографом, і подивитися на людей, які біжать назустріч. Чи з’явилися за ці роки впевненість, спокій. Смішно аналізувати — ми всі знаємо відповідь. Різницю помічаю тільки в одному — зараз ніхто не усміхається, побачивши в когось у руках чудовий букет. Давно не екзотика, а багато кому усміхатися й не хочеться. Поруч сів якийсь напівбомж, з усього видно — на цілий день. Але імітуючи переді мною зайнятість, почав жваво, з неприродною швидкістю, заповнювати клітинки кросворду. Що ж він робитиме потім? Добре, що день видався сонячним. У такі дні у вуличних фотографів завжди було, хоч як це дивно, небагато роботи. Пояснювали професіонали це просто — яскравий день пропонує вибір, а в похмуру погоду людина інтуїтивно шукає компенсації, її, як магнітом, притягує й кольорове фото.
Постоявши на Майдані, подумала — як же вони вистоювали безліч годин у будь-яку погоду, без вихідних. На стільчик сісти і на думку не спадало: влада й так увесь час бурчала — багато місця займають. Виходить, важка копійка була-то. Але вираз обличчя тоді в мого співрозмовника був зацікавленим, у пошуку, і сам він був ніби не занурений в рутину. А в творчий пошук. Бувало, коли виникала пауза, ловив він людину з натовпу. Обирав не ідеальне обличчя, чи те, що вважає себе таким, а живе, мінливе, яке викликає кураж, бажання зробити портрет портретів. Іноді від таких бліців виходило виставочне фото. Щоправда, на виставки вони не потрапляли — вуличні не культивували в собі ностальгію за визнанням. Бог дасть день, дасть і їжу. Творчу також, щоправда, не всім.
Дивлюся на натовп, хтось, пробігаючи повз, очевидно, дивується — чого втупилася, можливо, правда, загубила когось... Біжать повз — брови в багатьох, на щастя далеко не у всіх, утворили «рейки» заклопотаності. Так і хочеться сказати — тримаєте брови, розблокуйте затиски — настрій сам собою, навіть за тих самих обставин, може поліпшитися, просто механічно.
На фотографіях ми завжди стараємося виглядати такими, якими подобаємося собі, що не завжди правдиво, а ось побачене відображення, ніби випадково у вітрині, дзеркалі може бути ближчим до правди, хоч і не дуже втішним. Відразу промайне — невже я така, як прикро.
Сформулювала навіть такий вираз — «ефект вітрини». Непідготовлений вираз обличчя, підглянутий мимохідь, розповість більше, ніж напівпривітливий, з яким ми підходимо до дзеркала. Якось сам собою, очевидно з вислугою років, з’явився і рецепт: побачивши у вітрині власну злегка втомлену спину, вмить зафіксувавши чергове попередження, негайно поспішаю випрямитися — ні, я ось така. Запам’ятати цей рух легко й повторювати його не зовсім складно, головне, щодня. Цікаво, що й вітрина-то необов’язкова — подивився на стіну будинку, і тренована реакція підкаже, що робити, — звичайно, скидати затиски.
Відзначаю, що настрій далеко не завжди залежить від віку. У бабусі, яка частенько на Майдані продає саморобних зайчиків, обличчя таке особливе, мабуть, від доброти до всіх без розбору, від тотального всерозуміння. Вона ні в кого нічого не просить, а шиє маленьких зайців за викрійкою, подарованою ще її бабусею. І виходять вони такими ладненькими, лагiдними, відразу хочеться взяти і в сумку заховати — нехай цілий день буде поруч затишний дружок. Звичайно, так і вчинила, раптово зрозумівши — ось кого сфотографувала б цього дня. Старенька, напевно, дуже здивувалася б — адже весні пасують молоді та щасливі обличчя. Вона не знала — у неї було саме таке обличчя.
Як дивно поводиться весна-фантазерка: роздає свої подарунки то жваво, то скупо. Потрібно б — спало на думку не вперше — змінити своє фото на шпальті — йому вже чотири роки. Та так вдало, напевно, не вийду — адже фотографія також із миттєвого, випадкового кадру. Ось і не хочеться возитися, спеціально позувати не люблю і не вмію. Спробувати хіба що виглядати відповідно, щоб не виглядати смішно, якщо, звичайно, весна дозволить.
Проте, хто в неї питатиме...
