«Тепер у мене шість мам»

Рядового 25-ї Дніпропетровської аеромобільної бригади Сергія Кондрацького мобілізували до армії ще на початку березня. У зоні АТО молодий боєць був із самого початку — Амвросіївка, Краматорськ, Савур-Могила, Дебальцеве. Служив кулеметником, а коли механіка вбили, виконував і його обов’язки. Вранці 17 серпня рота десантників, яка билася за міст, потрапила під щільний артилерійський обстріл. «Спочатку нас обстріляли з міномета — мабуть, квадрат «малювали», а потім накрили з установок «Град». Так вийшло, що перший залп влучив поруч, другим залпом мене відкинуло від машини, а хлопці всі загинули», — розповідає Сергій. В результаті — два осколкові поранення і важка контузія.

Пораненого кулеметника незабаром привезли до Харкова, де лікарі «поставили його на ноги». Після цього пройшов курс лікування у військовому госпіталі селища Черкаське і зараз доліковується в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова. За цей час встиг побувати в рідній частині, дуже хоче повернутися на фронт, але як і раніше турбує ліве вухо йшум у голові, особливо вранці, коли пробуджується. Фахівці лікарні ім. Мечникова роблять усе можливе, аби поправити здоров’я 26-річного ветерана. Боєць трохи хвилюється, але жартує: краще вже так пробуджуватися, ніж взагалі не прокинутися. «Тепер у мене шість мам, — розповідає він. — Це мами хлопців нашого екіпажа, який був тоді. Немає такого дня, щоб хтось із них не зателефонував. Запитують: «Синку, як справи?» Загиблі товариші по службі всі були з Кривого Рогу, тільки один — із Дніпропетровська. Так вийшло, що рідній матері Сергія про його поранення ніхто не повідомив. Тому батьки, які живуть у Дніпродзержинську, про те, що сталося з ним, довідалися пізніше. «Втрати у нас були великі — у мене в роті не вистачає 15 осіб із 69-ти. І це наймінімальніші втрати», — говорить боєць. Не дивлячись на все, настрій у десантників бойовий, розповідає він. Сам Сергій хвилюється, щоб його не комісували. «Хочу служити тільки в десантних військах — крилатій піхоті», — посміхається він. Перемир’я на фронті вважає незрозумілим, тому що обстріл передових позицій продовжується. На звільнених територіях Донбасу він надивився всякого. «Перший тиждень люди дивилися озлоблено. На другий-третій тиждень вони вже розуміють, що ми не карателі, ніхто дітей не їсть, а прийшли нормальні адекватні люди, такі ж українці. Потрібно звільняти Донбас, а через рік-два і до Криму справа дійде», — впевнений Сергій. Ще рік тому сам він повернувся з будівництва в Криму. Професія у нього мирна — будівельник, монолітник-висотник. Бетон на будівництвах укладав і у Дніпропетровську, добре заробляв. Усі плани змінила війна.

«Дуже довго армію у нас розвалювали, особливо при Януковичі, але вона стає боєздатною і посилюється. Коли сталося таке, в армію повернулися люди, які раніше тримали в руках автомати і здатні дати відсіч. Якби було нормальне постачання і фінансування, бронетехніка, підтримка авіації, скільки б хлопців залишилося живими», — засмучується боєць. Він вважає, що армію дуже виручають волонтери, хоча в тилу можна зіткнутися з нерозумінням і навіть із відкритою неприязню до учасників АТО. Незаслужено ображають польових командирів, які намагалися врятувати життя солдатів, звинувачують у дезертирстві та намагаються судити, хоча судити їх можуть тільки ті, хто там був.

Сам Сергій дуже вдячний українським лікарям, які багато роблять для того, щоб допомогти пораненим бійцям. Так було в Харкові, так — і в Дніпропетровську. «Тут просто чудово: комфортні палати, харчування — все як для людей. Приємно, що така турбота», — говорить він.

Після війни Сергій планує повернутися до мирного життя, одружитися, завести сім’ю. А ще є у нього мрія: якщо держава виплатить обіцяну бійцям чималу компенсацію, спробує своїми руками зібрати автомобіль і на міжнародному ралі першим прийти на фініш, щоб всі дізналися про Україну. Молодого солдата зацікавила книга з історії України і фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка» з Бібліотеки газети «День», які редакція передала Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова. «Хочу зрозуміти події, які сталися в нашій країні протягом останнього року», — сказав на прощання десантник.