ТЕРМIНАТОР НIЦШЕ
У попередній моїй публікації про «двійників» об’єднувальною «ідейною» ланкою між Горьким та Лондоном було захоплення філософією Фрідріха Ніцше (1844—1900). Та й не тільки між ними. Ніцшеніанство було явищем масовим. У нас воно тільки зараз стає популярним. У зв’язку із забороною детально про його вчення донедавна мало що було відомо.
Поговоримо ж про цього знаменитого, модного, «великого і жахливого» німецького мислителя. Які тільки політики, художники та письменники не брали його на озброєння! Сама фраза «брати на озброєння» — дуже йому личить: завжди агресивний. «Я увібрав у себе Дух Європи — тепер я хочу нанести контрудар», — його типова, «забіякувата» фраза.
Якщо хтось у розмові згадає його ім’я, ця людина відразу здається не тільки розумною (можна для цього пригадати Гегеля, Канта або Шопенгауера), але і радикальною. Радикалізм — у самій суті Ніцше.
Все бурхливе ХХ століття пройшло під його прапором. Особлива стаття — «люди влади». Його філософія була майстерно вплетена Гітлером в ідеологію нацизму. Ніцше з його «імморальним прагматизмом» — прямий продовжувач справи Макіавеллі. Та чи годиться такий підхід у XXI столітті?
Немає смислу давати поверхневу характеристику всіх робіт філософа. На слуху — «Так говорив Заратустра». І все-таки це — напівхудожній твір. А результат багаторічної діяльності філософа — «Воля до влади» (1887). Тут немає поетичних відхилень, він висловлює своє уявлення про світ у чіткій, конспективній формі.
Щоправда, ця робота не так афористично відполірована, як його інші праці. Редагувала сестра, оскільки сам Ніцше на той час був психічно хворим.
«Воля» довго не була популярна і бувши опублікованою (1901). Така збірка нотаток (їх аж 715 штук!) не сприймалася читаючою німецькою публікою як щось «легке для сприйняття», оскільки не була достатньо структурована. Читається і зараз нелегко (грунтовно простудіював усі 715 і можу підтвердити!), але коли «в’їдеш» — стають яснішими висновки Ніцше-знищувача, дещо пом’якшені його іронією.
КРИТИКА СОЦІАЛІЗМУ
Що стосується критики, Ніцше — титан. Тут він саме «надлюдина». Термінатор не гірше від Шварценегера! Ніцше якраз і вважав себе «посланцем майбутнього», для якого він розчищає місце. Його погляд, звернений у минуле (рідше — в майбутнє), вражає прозорливістю. Він видає парадоксальні, але логічні висновки. Ми не в курсі їх, оскільки він відкидав соціалізм. У радянській енциклопедії, крім як «реакційний», ніяких інших визначень філософу не дають. Але тут, їй-богу, його варто послухати.
«Соціалізм уявляється кислуватою і безнадійною річчю; і важко знайти кумедніше видовище, ніж споглядання протиріччя між ядучими і похмурими фізіономіями сучасних соціалістів та безтурботним баранячим щастям їхніх надій і побажань... Однак при всьому тому вони можуть у багатьох місцях Європи перейти до насильницьких актів і нападів; МАЙБУТНЄ СТОЛІТТЯ ПОВИННЕ ВІДЧУТИ ПОДЕКУДИ ГЛИБОКІ «КОЛЬКИ», І ПАРИЗЬКА КОМУНА, ЯКА ЗНАХОДИТЬ СОБІ АПОЛОГЕТІВ І ЗАХИСНИКІВ НАВІТЬ У НІМЕЧЧИНІ, ВИЯВИТЬСЯ, МАБУТЬ, ТІЛЬКИ ЛЕГКИМ «НЕТРАВЛЕННЯМ ШЛУНКУ» ПОРІВНЯНО З ТИМ, ЩО МАЄ БУТИ».
Дивовижна далекоглядність!
Філософ відповідає і на запитання «чому?»: «Соціалісти порушують один із найдревніших інстинктів — власність. Старий принцип: треба прагнути мати більше, ніж маєш, якщо хочеш стати чимось більшим».
І нахабне побажання мислителя: «Мені б хотілося, щоб на кількох великих прикладах було показано, що у соціалістичному суспільстві життя саме себе заперечує, підрізає своє коріння. Земля досить велика, і людина ще недостатньо вичерпана, щоб такого роду практичне повчання і демонстрація абсурду уявлялися мені небажаними, НАВІТЬ У ТОМУ ВИПАДКУ, ЯКБИ ВОНИ МОГЛИ БУТИ ДОСЯГНУТІ ЛИШЕ ЦІНОЮ ЗАТРАТИ ВЕЛИЧЕЗНОЇ КІЛЬКОСТІ ЛЮДСЬКИХ ЖИТТІВ».
Безпощадний до гомо сапіенс, ох безпощадний!
У такому «досліді» ми самі брали участь протягом сімдесяти років. І, треба зазначити, ціну за нього Ніцше не применшив. Філософ вірно змоделював можливий варіант «соціалістичного шляху розвитку».
Ніцше відкидав як і соціалізм, так і християнську релігію (в неприйнятті релігії Ніцше, до речі, «збігається» з соціалістичною установкою).
Наступний його парадокс такий: християнська віра породила безвір’я XIX століття, тобто нігілізм (пам’ятаєте нігіліста Базарова з «Батьків і дітей» Тургенєва?).
НІГІЛІЗМ ЯК НАСЛІДОКХРИСТИЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ
Мовляв, християнство доводило, що цей світ недосконалий, а десь існує чудовий захмарний рай, куди візьмуть найбільш гідних і відповідальних. Тобто прищеплювалося негативне ставлення до реальності. За десяток століть серед освічених громадян віра в рай згасла, а те, що реальний світ — гидота, — закріпилося. Відповідно, вони відкидали і те, і інше. І як наслідок — декаданс, тобто — занепад.
Дуже логічно. Але потрібно зазначити, що це прямий результат не християнства, а його вульгарного тлумачення.
Ніцше продовжує: «Припустимо тепер, що віра в Бога зникла, виникає запитання: хто говорить? Моя відповідь взята не із метафізики, а із життя тварин: говорить стадний інстинкт». Інстинкт стада — у допомогу виживанню «слабких і середніх».
Ніцше соціалізм і християнство поставив на одну дошку: обидва вони на захисті «середніх».
«Стадо відчуває виняток як щось вороже і шкідливе... Схильності, які схвалюються стадом: мирний, славний, помірний, скромний, шанобливий, тактовний, хоробрий, цнотливий, чесний, вірний, віруючий, прямий, довірливий, відданий, співчутливий, готовий допомагати, справедливий, щедрий, поблажливий, слухняний, безкорисний, незаздрісний, добрий, працелюбний. Усі ці властивості — не заради них самих, а стосовно до масштабів суспільства».
Генії (сильні) за Ніцше «вищі» від нормальних людських характеристик. Всі вони — «буки» і мізантропи. Ну як-от сам Ніцше.
«Смертельна ворожнеча стада проти ієрархії: її інстинкт на боці урівнювачів (Христос). Стосовно сильної одиниці воно вороже, несправедливе, непогамовне, нескромне, нетактовне, боязке, брехливе, безжалісне, підступне, потайне, заздрісне і мстиве».
Ось так! Ніцше можна зрозуміти: за всю його кар’єру було видано всього лише кілька десятків примірників його книжок. І що найобразливіше — все за рахунок автора.
«Стадне почуття повинно панувати в стаді, але не виходити за його межі. Вожакам стада потрібна цілком відмінна оцінка власних вчинків. Незалежним і «хижим» тваринам».
СУПЕРМЕНИ. СТВОРЕННЯНОВОЇ РАСИ
«Хижаки» — і є нові надлюди. Вони поза добром і злом. У них немає совісті й моралі. «Регулятор» совісті — для виживання стада, зборища слабких.
«Все, що робиться в стані слабкості, зазнає невдачі. Мораль: нічого не робити... Полегшуючі заходи: абсолютна слухняність, машинальна діяльність, роз’єднання з людьми та речами, які спонукають до рішучості та дії». «Активний? Той, що тягнеться до влади!»
«Цінність — найвища кількість влади, яку людина спроможна засвоїти. Людина, а не людство! Людство швидше засіб, ніж мета. Йдеться про тип: людство просто матеріал для досліду, колосальний надлишок невдалого, поле уламків».
Людство як засіб? Це ми вже проходили.
Якості «вищої породи»: «Що відрізняє нас, справді «гарних європейців», від людей різних вітчизн, яку ми маємо перед ними перевагу? По-перше — ми атеїсти і імморалісти, але ми підтримуємо релігії, моралі стадного інстинкту: справа в тому, що за допомогою їх підготовлюється порода людей, яка коли-небудь та й потрапить у наші руки, яка повинна буде ЗАХОТІТИ нашої руки».
Відкидаючи релігію, сам Ніцше переходить на майже релігійний пафос («захотіти»!) і близький до того, щоб себе проголосити богом. У нього і праці з’являються під скромними назвами, на зразок «Чому я є фатумом». Та й у ролі Заратустри кого, думаєте, він бачив? Не вас!
План дій для суперменів: «Необхідно крок за кроком обмежувати царство моралі: треба витягнути на світ божий справжні імена діючих у цьому випадку інстинктів і оточити їх заслуженою пошаною. МІРОЮ СИЛИ ПОВИННА СЛУЖИТИ БІЛЬША ЧИ МЕНША ЗДАТНІСТЬ ОБХОДИТИСЯ БЕЗ ДОБРОЧЕСНОСТІ». «Співчуття — є марнотратство почуття, шкідливий для здоров’я паразит».
Тобто вчинки поділяються не на погані і добрі, а на ті, що посилюють владу чи ні.
ШТУЧНИЙ ВІДБІР
«Наша перевага; ми звертаємо увагу на результати схрещування... Приготування до того, щоб стати законодавцями майбутнього, владиками землі; принаймні, щоб такими стали наші діти. Принципова увага, звернена на шлюби».
Фашисти таке «принципове» ставлення вже сповідували. Як відомо, за шлюб з «інородцем» у гітлерівському Рейху можна було і у в’язницю потрапити, і бути розстріляним.
У довоєнному СРСР до «інородців» прирівнювалися іноземці.
«Всякий окремий індивід являє собою лінію розвитку... Якщо НИЗХІДНУ лінію, занепад, хронічне захворювання, то цінність його незначна. І перше, на що треба звернути увагу, це на те, щоб він якомога менше віднімав місця, сили, сонячного світла у вдалих».
«Суперменами» були і Ленін («вдалі» — пролетарі, «невдалі» — аристократи), і Гітлер («вдалі» — німці, решта — слуги). У м’якшій формі такий підхід існував і за Брежнєва: «вдалі» — радянські люди, кубинці там різні, а капіталісти і дисиденти — гнилля.
Коротше, в табори «невдалих», в табори! Щоб світло надлюдям не затуляли!
УСТАНОВКАНА САМОЗНИЩЕННЯ!
Ніцше весь час бравує своєю щирістю. І в цьому доходить до краю. Він чесно зізнається, що якщо скористатися його філософією як керівною лінією, то людство може запросто перекинутися.
«Немало видів тварин зникло з обличчя землі; і якби зникла людина, то нічого на світі не змінилося б. Треба бути певною мірою філософом, щоб із задоволенням споглядати також і ЦЕ ніщо».
Не слабо?! Садист!
Ніцше «розчистив місце від богів», зробив переоцінку всіх цінностей «для приходу нових людей». Висловив думку, що «треба допомогти геніям і винятковим», щоб їх не роздавив натовп. Супермени ж його позбавлені моралі, але повні «волі до влади». І в результаті вони і «допоможуть» людству швидше «накритися кришкою».
Чисто диявольський план на самознищення!
Ніцше любив міркувати про «колесо історії», «шлях вічного повернення». Він, з одного боку, вважав, що вказав «дорогу для розвитку людства». І, за його ж твердженням, вона виявилася кільцевою. Або навіть такою, що йде в безодню.
(Продовження в наступному п’ятничному номері. У чому помилка Ніцше)
