Тест на пам’ять Аркаса

Жив собі в Миколаєві XIX століття мажор, син адмірала, командира Чорноморського флоту та портів, переселенця з окупованої Греції — Аркас. Хороший будинок, майже палац, повага, пошана, хороша освіта, можливість кар’єри. Але Микола Миколайович, послуживши мировим суддею в губернському Херсоні, поринув повністю в громадське життя. Довів його до логічного етапу — формування в імперському місті філії українського товариства «Просвіта», яку і очолив. Але й це ще не всі заслуги грека з українським серцем Аркаса.

Дивовижний персонаж з історії розвитку громадянського суспільства у флотському Миколаєві, де понад 100 років було розквартировано штаб флоту, а сам російський монарх приїжджав керувати обороною Севастополя під час кримської війни.

Не маючи класичної музичної освіти, Аркас написав першу українську оперу «Катерина» на лібрето поеми Шевченка. Його кум — Марко Кропивницький — поставив її у Москві, за рік до початку ХХ століття.

Але на цьому життєві пріоритети Миколи Миколайовича Аркаса не закінчувалися. Він не тільки збирав пісні й обробляв їх, а й був ще завзятим яхтсменом. Купив найшвидшу крейсерську яхту на Чорному морі, побудовану у Великобританії, назвав її «Олеся» і був командором Миколаївського яхт-клубу та членом Одеського і Санкт-Петербурзького — імператорського. Влаштовував гонки яхт за маршрутом «Очаків — Миколаїв», а селянських дітей родового села матері — Богданівки   — катав на парусних ялах по лиману. Довкола Христофорівки, ще одного маєтку в степових околицях Баштанки, садив ліси та відкрив народну школу з українською мовою навчання. Валуєвський указ про заборону української мови діяв, але Аркас був духовно сміливою людиною — ось і «фехтував» із властями.

Для домашнього виховання дітей і онуків зібрав матеріали і написав «Історію України-Русі» та видав книжку раніше за професора Грушевського.

Пам’ять про настільки яскравого та різнопланового земляка для миколаївських творчих особистостей стала орієнтиром української ідентичності. В області 1996 року було засновано премію для діячів культури і мистецтв, названо його ім’ям Першу українську гімназію. Але ні музею, ні вулиці чи парку імені Аркаса так і не з’явилося.

На Різдво цього року Аркасу виповнилося 160 років. Місто, яке він прославив, де його поховано, дуже скромно вшановує досить яскравого громадянина.

Дослідник місцевого некрополя Т.Губська запитувала: доки у родинному склепі Аркасів на старому православному кладовищі будуть, як в братській могилі, лежати адмірал Микола Аркас (старший) з членами сім’ї і першобудівник міста — бригадир Фалєєв?

На це і багато інших запитань, наприклад: коли в Миколаєві топоніми отримають ім’я Аркасів замість більшовицьких вождів та їхніх прибічників? Відповідей громадськість міста не знає. А оскільки владні підрозділи свято пам’яті не влаштовували, то і представників держави чи органів місцевого самоврядування на ньому не було. Отже, запитання залишилися.

Шановне зібрання прийняло звернення до миколаївців на честь 160-річчя М.М. Аркаса. Запропоновано зробити багато корисного, зокрема випустити пам’ятну монету і домогтися перейменувати одну з центральних вулиць рідного міста в Аркасівську. Виконання цього завдання стане тестом на сформованість і дієвість громадянського суспільства Миколаєва, який, де-факто, ще тільки починає ставати громадянським полісом.

Глибоко символічно, чи виконає цей тест миколаївська громада, у якої сто років тому був такий приклад вражаючого служіння інтересам суспільства?