«Тінь» розчиняє соціальний вибух

Одним із найбільших сюрпризів для західних радянологів стала маргінальна протестна активність протягом перехідного періоду, передусім в Україні та Росії. Однією із загроз перехідного періоду вважався масовий соціальний протест, спроможний загальмувати ринкові перетворення та повалити демократичний лад. Як приклади наводилися польська «Солідарність», угорські події 1956 року, і час від часу — українські шахтарські страйки.

Однак із плином часу з’явилися дослідження відомих західних політекономістів, у яких порівнювалася протестна активність у країнах Західної Європи та Фінляндії (якій довелося провести серйозну реструктуризацію своєї економіки у зв’язку з утратою свого найбільшого експортного ринку — СРСР) та країн Центральної і Східної Європи. Результати виявилися приголомшливими: обсяг та частота соціального протесту в Західній Європі та Фінляндії в десятки разів перевищували показники країн нашого регіону, країн, у яких проводилися обмежувальні реформи (!).

А що ж Україна? Справді, наявність великого шахтарського регіону де в чому зумовила трохи вищі показники соціального протесту, як, скажімо, в Середній Азії. Однак результативність, частота та обсяг протестної активності порівняно з такими в західних країнах наближені до нуля. Чи реформи в нас були недостатньо «жорсткі»? З погляду скорочення прибутків населення та монетарної регуляції — жорсткіших годі шукати…

На мій погляд, існує декілька причин пригнічення та від’ємності соціального протесту в Україні. У країнах Балтії та Центральної Європи причина того, що немає масового протесту, зрозуміла: там пересічний платник податків та працівник усвідомив, що іншого шляху нема, адже за умов скорочення фінансування або збитковості підприємства він не одержуватиме грошей. То краще вже пошукати іншого заробітку або пожити деякий час на субсидію (яка в цих країнах має більш пристойний вигляд)... А от у нас?

По-перше, більша частина населення, зневірившись у перспективах реформ, покинула реальний сектор економіки, почавши свою справу або знайшовши робоче місце в тіньовому секторі. Скорочення фінансування в бюджетному секторі їх не зачіпає, адже тіньового сектора воно не стосується, а відтак і протестувати нема чого.

По-друге, замість цивілізованого скорочення робочих місць у нас відбувається скорочення робочих ставок, зарплатні; іде постійний реальний секвестр видаткових частин бюджету, падіння реальних прибутків щодо реальних цін. Адже втрата роботи для більшості українців на сьогодні — це не втрата заробітку, а втрата «інших» джерел прибутку. Ця риса нашого суспільства вміло використовується тими, в чиїх інтересах гальмування лібералізації внутрішнього ринку в Україні, реорганізації та переорієнтації бюджетних фондів.

Фактична тінізація бюджетної сфери, соціальна риторика державних провідників, перетворення профспілок на ангажовані, маргінальні центри впливу — все це в купі з гігантським комплексом робочих місць, які створила тіньова економіка, не тільки ефективно позбавило соціальний протест будь якого сенсу, а й трагічно загальмувало розвиток України як гідного партнера Заходу і Сходу. До речі, коли літак починає знижуватись над Україною із західного напрямку, перше, що впадає у вічі, — суцільна темрява, але ж літак іде низько над землею, і хвилину тому промайнула під крилом сяюча, весела Польща…

Тіньова економіка на теренах України вже виконала свою функцію — розчинила в собі соціальний вибух. Тепер вона містить лише можливості для зловживань у гігантських розмірах, ганьбить український бізнес у світі, гальмує будь-які паростки цивілізованого розвитку підприємництва та промисловості. Найстрашніше, що її величність «Тінь» дедалі більше охоплює сутність будь-якої держави — бюджетну сферу…

А що ж протестна активність? По-перше, першу ознаку свідомого суспільства було перетворено в нас на «привид комунізму», а по-друге, те, що її нема, — це лише міф, що вірно служить урядовцям та ідеологам державної політики в Україні, аби приховувати свої помилки, нерішучість, безпорадність, а часом і непрофесійність.

Панацеї, звичайно, немає. Однак розробити концепцію «детінізації» необхідно, бо інакше грізною реальністю стане цілковита некерованість економічних процесів, а відтак відбудеться не «дерегуляція економіки» (вона вже давно відбулася), а дерегуляція державної влади.

Як на мене, то єдиною проблемою розробки державної політики щодо детінізації є відсутність зацікавлених осіб... Прикро.