Точка перетину

СИМЕТРІЯ

В ідеальному утворенні Вертикаль і Горизонталь у кожній точці та кожній його складовій перетинаються посередині. Так влаштовані, наприклад, кристали. Їхню структуру відкрив француз Гауї. Якось цей видатний мінеролог розглядав у товариша кристал кальциту і ненавмисно випустив чужий кристал (не свій же упускати!) на підлогу. Кристал, звичайно, розколовся. Гауї, уважно розглянувши уламки, звернув увагу на те, що всі вони однакової форми — ромбоедри. Потім він добив залишки чужого кристалу і пересвідчився, що навіть найдрібніші пилинки кальциту мали цю форму. Це відкриття лягло в основу його теорії, опублікованої в 1801 році, де він висловив припущення, що розколювання може відбуватися не до нескінченності, а до «ядер розколювання» — найдрібніших ромбоедрів.

Дивовижна модель будови: прозорий кристал складається із сотень подібних «кубиків» (ідеальна модель за Гауї), ромбоедрів тощо. З нього можна будувати будь-які за складністю форми (див. мал.).

Точно так само ідеальний шедевр мистецтва, наприклад талановитий роман, можна «розколотити» до поетично-ємних фраз (але не до слів — це вже «атоми»). Або ті ж фільми Андрія Тарковського розрізати на кадри — кожен із них буде маленькою картиною.

Основа — гармонія. Коли геніальному данському архітектору, Отто фон Шпрехельсону автору Арки Дефанса — величезної крізної будівлі, що завершує «вісь Парижа» (проект був відібраний із 400, надiсланих iз 41 країни!) — інженери запропонували несучі колони зробити в перетині прямокутними, а не квадратними, він заперечив: «Це — негарно». — «Але вони ж всередині, їх ніхто не бачить» — «Їх бачить Бог», — сказав архітектор.

ВІД МАТЕМАТИКИ —ДО ОБРАЗУ

На прикладі ще одного наукового відкриття я хочу показати Точку перетину Вертикалі (інтуїція, Дух, образне мислення) і Горизонталі (логічне мислення, аналіз ).

Головна мета математики — обчислення. Століттями виводилися формули обчислення площ, об’єму різних фігур, знаходження точки через певні проміжки часу тощо. Формули виводилися з певною похибкою. Більш талановиті вчені «уточнювали» висновки своїх колег, щоб зменшити похибку при обчисленні. Формули обчислення об’єму циліндрів — не прості, а вже фігур другого порядку, на зразок еліпсоїдів, запаришся рахувати. А уявіть, як МАТЕМАТИЧНИМ способом обчислити об’єм конкретної людини. Її потрібно розбити в уяві на кулі, циліндри тощо.(Спробуй точно обчислити об’єм вуха!) Завдання АНАЛІТИЧНИМ методом, тобто методом поділу на складові, майже нездійсненне.

Архімед вирішив його через об’єм води, що витісняється! Геніальне у своїй простоті рішення знаходилося саме в Точці перетину аналітичного й образного мислення, Вертикалі та Горизонталі.

Але повернімося до фільмів Андрія Арсенійовича Тарковського, де в ці поняття (В — совість, Космос, Г — активні дії, продиктовані «здоровим глуздом») вкладається й етичний зміст.

ЛЮДИНА-КРЕАТИВ ЗАМІСТЬ НІЦШЕАНСЬКОЇ «НАДЛЮДИНИ»

Стосовно конфлікту Станіслава Лема і Тарковського, то письменника також можна зрозуміти. Лем був обурений, адже в його «Солярисі» «батьки Кельвіна» відсутні. Ніякого батька у його творі немає!

Звичайно, ні — це батько Тарковського. Тобто персонаж, списаний (безумовно, йдеться про його художнє сприйняття) Тарковським із рідного батька. Будь-яка картина Андрія Арсенійовича — глибоко особистий твір, оскільки тільки така «інформація» може бути найбільш достовірною.

Брати Стругацькі дозволяли «витворяти» Тарковському і з їхнім «Пікніком на узбочині» що завгодно. Вони знали, що мали справу з великим режисером і йшли на його умови. Зокрема з приводу їхнього Сталкера він дав таку вказівку: «Щоб цього бандита і духу тут не було».

«Пікнік» — наслідування західному бойовику, злегка приправлене соціалістичними ідеалами. «Бандит», приголомшений реплікою-побажанням молодої людини, що загинула і з його вини, повторює за нею біля «чарівної кулі» у фіналі роману: «Миру і щастя всім на землі!». Щодо миру — нехай, а ось одне щастя на всіх — чисто радянський підхід.

Сталкер з роману — хлопець «без печалі». Так, дочка хвора, дружина переживає, але Зона — це круто! Він то від поліції бігає, то гроші лопатою гребе. А коли накриють «із товаром» або «з бабками» (будучи лаборантом Інституту Зони, він спекулював знахідками Звідти) — не засмучувався, і знову — в похід! Контрабандист, «людина дії», втілення Горизонталі. Безперечно, із силою волі у таких людей — хоч відбавляй, але вони — «твердолобо- товстошкірі».

Тарковський наділяє героя своєю гіперчутливістю. Стругацькі під впливом режисера створюють образ активної, сильної людини, яка, однак, знаходиться майже на грані істерики. Це — супермен із дуже чутливою шкірою. У реальному житті — явище вельми рідкісне. А в літературі і кіно, звичайно, частіше: Шерлок Холмс, Остап Бендер. Та навіть Єгор Прокудін Шукшина з «Калины красной» — «кримінальний злочинець», який «пообіймався» і «переговорив» з усіма деревами навколо свого села...

В принципі — такою і має бути надлюдина. Але не ніцшеанська — одержимий «волею до влади» тип, який всю свою силу спрямовує на неприйняття і руйнування. Надлюдина в моєму розумінні — людина, всередині якої є Точка перетину Горизонталі та Вертикалі, яка творить і вчинки, і твори, людина- креатив, людина-творець!

Сценарій братами Стругацькими було перероблено з «плоского» в «об’ємний». Аркадій Стругацький, попиваючи коньяк із дружиною режисера і власною, з хвилюванням чекав, що скаже Сам, який у сусідній кімнаті читає їхній спільний із братом витвір. Тарковський вийшов через дві години і мовчки сів за стіл. Потім, дивлячись вище голів «учасників виночерпію», промовив: «Уперше — МІЙ сценарій!» Аркадій полегшено зітхнув.

Саме вперше, оскільки так просто з Лемом на переробку його твору «під Тарковського» домовитися не вдалося. Хоча проблема була в іншому, в зміщенні акцентів: Лем бачив гармонію в Космосі, протиставляючи його Землі, Тарковський — «мирив» їх...

ШЛЯХ ДОДОМУ

Кріс Кельвін летить на Солярис, аби з’ясувати, що у його колег «не заладилось» з роботою. Він довго прощається з батьком. Але Крiс — «людина без уяви», всі вигадки про Солярис друга батька Бертона-пілота, який бачив над «Океаном свого сина, що народився чотири місяці тому на Землі», він сприйняв як марення.

На фоні непорозуміння батька і сина в кадрі постійно батьківський Дiм — дивний витвір Тарковського. (Тема Дому продовжиться в «Жертвоприносинах»). Конкретно сама будівля споруджувалася десь під Москвою. Хоч такi гармонійнi місця (поєднання дерев, води, лугів), здається, знайти неможливо... Недивлячись на те, що батько і син розлучаються назавжди (космічні подорожі «з’їдають» багато часу і герой повернеться, коли батьків не буде в живих), прощання через сварку вийшло холоднуватим...

Мешканців станції Кріс знайшов у вельми пригніченому настрої. Виявляється, мисляча планета, аналізуючи підсвідомість землян, присилає їм гостей — найближчих для них людей, із якими були складні стосунки. «Гості» — втілення «больових точок» персонажів.

Зокрема для Кріса була «відтворена» його дружина Харі, яка після сімейної сварки покінчила життя самогубством.

Після того як «колеги по роботі» роз’яснили йому, що це «не людина», він здійснює чисто «горизонтальний» вчинок. Запрошує «дружину» прокататися в реактивному модулі. Він «по-джентельменськи» пропускає її вперед, мовляв, проходь, люба. Харі запитує, чому він не заходить. На що герой мовчки закриває люк і відправляє «любу» подорожувати самотинно…

Вчинок логічний, свідчить, що герой здатний приймати «вольові рішення». Логіка проста: це «не людина», значить, з нею — «не по-людському». Звичайно, його «шкребе»: «а раптом — людина», тоді це — … Але герой — особистість сильна і розпускатися собі не дозволяє. Поки наступного ранку не знаходить на постелі біля себе точно таку ж Харі…

Кохання до втраченої дружини спалахує знову. Йому вже байдуже, що в її жилах надлюдська кров. Він починає боятися її втратити. З цього моменту Кельвін демонструє виключно «вертикальну», надто совісну поведінку.

Не варто розповідати про перипетії відомої картини, скажу тільки — Солярис все більше «розуміє» і «приймає» головного героя. І «докопується» до «другого болю» Кріса — батька, з яким він посварився, прощаючись назавжди. Останній кадр фільму приголомшує: на хмарі над океаном Солярису виник Дiм. На порозі стоїть навколішки Кріс перед батьком.

Станіслав Лем так відгукнувся про кіновтілення свого дітища: «Тарковський у фільмі хотів показати, що космос дуже противний і неприємний, а ось на Землі — прекрасно, а я-то писав і думав зовсім навпаки».

В останньому кадрі — Точка перетину Вертикалі та Горизонталі, Землі і Космосу. Кріс через Космос, через свою совість, прийшов до Землі. Тарковський не показував «що краще, а що гірше», він показав, що ВСЕ ЄДИНЕ. (Точка перетину — Бог. Не випадково за «Солярис» Тарковський отримав у Каннах, крім Спеціального призу журі, ще й Приз Міжнародного євангелічного центру), продовживши в кіно відкриття Кубрика в «Одіссеї-2001». Якщо, до речі, пригадати міфічного Одіссея, то весь його шлях — також шлях Додому.

КРІПОСНИЙ «ДВІЙНИК»

Наступна після «Сталкера» робота Андрія Тарковського — «Ностальгія» (1983). Сценарій було написано спільно з Тоніно Гуеррою. У двох поетичних художників (перед тим як стати сценаристом Фелліні, Гуерра отримав популярність як поет), звичайно, сценарій вийшов «із креном» Вгору, тобто більше по Вертикалі. В мотивах вчинку героя — письменника Андрія Горчакова — вже зовсім небагато «здорового глузду». Все пронизане ідеєю служінню Надзавданню.

Сюжет такий: письменник Андрій Горчаков приїжджає до Італії, щоб вивчити біографію кріпосного музиканта 18 століття Павла Сосновського. Його реальний прототип — Максим Березовський (1745 — 1777) — кріпосний музикант графа Шереметьєва, якого відправили до Італії вчитися. Він став членом Болонської філармонічної академії та творцем нового типу російського хору. Коротше, він відчув не тільки, ЩО значить бути вільною людиною, а й — «супестаром». Однак на чужині, де було все, крім Батьківщини, він почав відчувати приступи ностальгії. Березовський повернувся, але не зумів викупитися з рабства і спився в 32 роки.

Італійська перекладачка Еудженія намагається допомогти своєму клієнту в його роботі. Він їй все більше подобається як чоловік (в ролі Горчакова привабливий Олег Янковський), але їй все менше зрозумілі його захоплення. Еудженія намагається зацікавити його своєю персоною (треба сказати, досить симпатичною), але Андрія набагато сильніше цікавить інший суб’єкт — божевільний Домініко. Цей чоловік тримав сім років свою сім’ю в будинку, чекаючи Апокаліпсису — кінця світу (реальний випадок, виявлений Тоніно в його папці з газетними вирізками про екстраординарні події).

Тут Тарковський продовжує тему Апокаліпсису, розпочату в попередніх картинах. Дружина Сталкера зачитувала уривок з прозріння з біблійного Прозріння Іоанна Богослова (»...стався великий землетрус, і сонце стало похмуре, як волосяниця, і місяць зробився, як кров…») Солярис, Зона — це Вище Випробування, Вищий суд для людей. Чим і є Апокаліпсис…

Що стосується лінії Сосновського-Березовського: Тарковський підібрав собі «двійника». Нескінченна дилема його життя: з одного боку йому не давали знімати в Радянському Союзі, він відчував себе під наглядом імперії, немов кріпак, а з іншого — за кордоном, де знаходилися гроші для його фільмів, йому не вистачало коріння Батьківщини. Шлях до Бога за Тарковським — шлях через Дiм.

Однак довго не знімати він уже не міг. Майстру потрібно було «говорити». А значить, потрібно використати для цього будь-яку можливість…

Горчаков хоче розібратися в причинах вчинку божевільного Домініко. Він пов’язує їх зі своїми уявленнями про Спокуту і Об’єднання людства.

Італійська красуня, яка марно домагається «знаків уваги» письменника, читаючи вірші Арсенія Тарковського, на зауваження Горчакова щодо неможливості точного перекладу, резонно помічає: як же взагалі один народ може зрозуміти інший? «Треба відмінити державні кордони», — говорить Горчаков.

Цим епізодом Тарковський передрік багато подій майбутнього, зокрема об’єднання Європи і загальну глобалізацію. Агресивна політика Штатів тільки сприяє об’єднувальним процесам між Заходом і Сходом...

Але «земну» Еудженію, як ви розумієте, росіянин, що мучиться «вертикальними» проблемами, все сильніше дратує. До того ж, якщо не знати про зв’язки між долею Автора з кріпосним музикантом — глядачу важко зрозуміти: чого це письменник так розхвилювався з приводу цього Березовського...