Торчинська дилема

«УТРИМУВАТИ ВЖЕ НЕМАЄ ЗМОГИ...»

У останні місяці колектив відомого далеко за межами Волині музею в містечку Торчин перебуває, образно кажучи, в підвішеному стані. В музеї працює всього три людини: директор Олександр Мельник, науковий співробітник Алла Сахнюк та доглядач Ніна Фесенко (остання є онучкою Миколи Куделі, який мешкав у сусідніх Буянах, вижив при розстрілі енкеведистами в’язнів Луцької тюрми 1941-го, зібрав унікальну колекцію Кобзарів Шевченка, яку заповів Волинському краєзнавчому музею). Проблеми в музею розпочалися зі створенням у Луцькому районі об’єднаних територіальних громад, чим було запущено механізм ліквідації самого району, а музей у Торчині — саме районного підпорядкування.

Директор Олександр Мельник каже, що «район підтримував музей і підтримує». 2014 року перекрили дах, встановили в музеї сигналізацію, отримали мультимедійне обладнання... І якби району, як територіальній одиниці, не загрожувало зникнення, можна було б, як то кажуть, миритися й розвиватися. Але через те, що районний бюджет зі створенням ОТГ став значно скупішим, уже відмовилися й від районної бібліотеки, і районного будинку культури. Обидві ці установи забрало до себе місто Луцьк, бо й територіально ці заклади перебували в місті, будучи районними. А ось музей — у Торчині...

Тому в квітні на засіданні постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного й духовного розвитку, сім’ї, молоді, спорту та туризму Волинської обласної ради винесли звернення обласної державної адміністрації та Луцької районної державної адміністрації «щодо можливості прийняття в спільну власність територіальних громад сіл, селищ та міст області Торчинського народного історичного музею імені Г.О.Гуртового». Бо Луцькому районному бюджету утримувати музей вже не стало змоги...

ЯК З’ЯВИВСЯ МУЗЕЙ У ТОРЧИНІ

Сьогодні музей, який є гордістю не лише Торчина чи Луцького району, а й усієї Волині, розміщується в просторому, але пристосованому приміщенні... колишнього районного універмагу. З обох боків споруди — вивіски торговельних об’єктів, які мають, звісно, окремі входи, але все ж, за великим рахунком, дисонують із вивіскою закладу, який несе харч духовний. Але й це приміщення стало порятунком для експозиції, адже в приміщенні колишнього народного суду, де багато років тулилися в п’яти кімнатах, давно було затісно.

«Експозиція в нас авторська, це ще праця засновника музею Григорія Олександровича Гуртового, — каже нинішній директор Олександр МЕЛЬНИК, принагідно зауваживши, що тут — 96 тематичних блоків, кожен із яких присвячений певному періоду історії Торчина й Волині. — 2009 року експозицію відзначили першим місцем у Всеукраїнському конкурсі на найкращий громадський музей. Усе, що тут представлено, зібрано в Торчині та навколишніх селах. Знаходили, коли копали колодязі, на місці цегельного заводу — дуже багато. А поштовхом для створення музею стала згадка про так званий Торчинський маніфест у «Всесвітній історії». Гуртовий мені розказував, як прочитав про нього й запалився: якщо наше містечко згадують не де-небудь, а в такій серйозній праці, значить, варто про його історію дізнаватися більше...».

Коротка екскурсія, яку проводить мені Олександр, захоплює: скільки то артефактів знайдено, наскільки тісно історія Торчина пов’язана зі світовою! Кожен експонат «живий», бо не завезений звідкись, а є місцевим, і нині подиву даєшся, який величезний матеріал зібрав свого часу Григорій Гуртовий, який ще за життя став Почесним громадянином Волині. Він східняк, із Запорізької області, на Волинь потрапив у другій половині сорокових років, коли його земляки шукали в Західній Україні порятунку від голоду 1947 року. Пережив і Голодомор тридцятих, про що написав вражаючу книгу. В Торчині працював у районній газеті, й робота журналіста, зустрічі з людьми відкривали йому минувшину цього краю, тому розпочав працювати в архівах, обріс добровільними помічниками, знайдене-принесене тримав у робочому кабінеті в редакції, і вже 23 березня 1957 року провів першу екскурсію (бо вже було тут кілька сотень оригінальних речей).

Це був перший на Волині громадський музей, ще й створений без копійки бюджетних коштів, лише стараннями Гуртового, часто-густо його власним коштом, із допомогою людей, яких він «заразив» своїм захопленням. Офіційне відкриття музею відбулося 17 вересня 1960 року, коли виділили кімнатку в харчопромі. «За ці роки було зібрано кілька тисяч історичних пам’яток, серед них — цікаві палеонтологічні й археологічні предмети (зброя та знаряддя праці від палеоліту до періоду міді-бронзи), колекція книжкових видань XVІI — середини ХХ століття, зразки козацького озброєння (зокрема, оригінальна гармата-мортира), низка етнографічних речей другої половини ХІХ — середини ХХ століття, збірка монет різних історичних епох (зокрема, скарб польсько-литовських півгрошей часу раннього модерну), унікальна ракета кінця ХІХ століття тощо. Окремої уваги заслуговують особисті речі відомого польського письменника Юзефа-Ігнація Крашевського, які нині експонуються в музеї», — так описано труд Гуртового зі сподвижниками в музейному буклеті.

Особисті речі Крашевського — це меблі з його маєтку в селі Городок. Гуртовому їх передав мешканець села Андрій Крищук, мама якого дожила до 104 років та добре пам’ятала пана Юзефа-Ігнація, який ще до офіційного скасування кріпацтва скасував його в своєму маєтку. А амфора, яку по шматочках склав Гуртовий зі своїми учнями?.. Амулет на шию з... сокиркою, часів язичництва, який символізував поклоніння Перуну?.. І поряд — натільні хрестики часів Київської Русі. І книги Григорія Олександровича про Торчин та Волинь, у яких доводить, що Волинь була й козацьким краєм. Є навіть кістки мамонта, віднайдені тут же, в торчинських околицях. Невдячна справа перераховувати, що тут є, що становить інтерес для значно більших музеїв.

ЯКИЙ ПРИБУТОК ВІД МУЗЕЮ?

Музей Гуртового, якому після його смерті 2012 року привласнили ім’я свого засновника, завжди був гордістю Торчина. І не лише. Юрій КРЕВСЬКИЙ, багаторічний торчинський селищний голова, який очолив й новостворену Торчинську ОТГ, каже, що завжди був інтерес до музею в районної та обласної влади, сюди везли численні делегації, сюди охоче приїжджають поляки та євреї в пошуках своєї історії. А от коли постало питання про утримання установи, що не приносить особливого матеріального зиску (і не може приносити), так питання «скидають» на ОТГ.

У району пропозиція одна: хай музей забирають у обласну комунальну власність. ОТГ, створені на території Луцького району, досить заможні, але жодна не хоче брати на свої плечі якусь підтримку торчинського музею. Так само новостворені ОТГ «відморозилися» від районного будинку культури та районної бібліотеки, мовляв, ми на своїй території створюватимемо свої заклади або підтримуватимемо наявні. Немає розуміння, яку цінність має музей імені Гуртового, й немає на те ради.

«Ми наразі ще не отримали відповіді від обласної ради щодо подальшої долі музею, — каже Юрій Кревський. — Але навіть якщо його не візьме на своє фінансування обласний бюджет, ми музею не дамо пропасти. Він не лише суто торчинський, він має статус районного. Нам непросто було б його утримувати. Це лише цифри великі тих коштів, якими розпоряджаємось, а господарство наше ще більше. Одних шкіл — шість, маємо в Білостоку установу для цілодобового догляду самотніх громадян із усього району, й усе потребує грошей, і перелік того, що потребує видатків, довгий. Ми просили, щоб районна, обласна ради хоча б на початках допомогли в утриманні музею, й ще сподіваємось на це. Ми однозначно не залишимо музей без грошей, якщо всі інші відмовляться, але, повірте, нам це буде болісно, бо забиратимемо гроші в людей, які їх не менше потребують, а крім нас, про них більше ніхто не потурбується. Коли сюди возили делегації, коли музеєм хвалилися, він був усім потрібен, а сьогодні, виходить, лише нам!».

«СЛІД ВИХОДИТИ З ТОГО, ЯКУ ЗНАЧИМІСТЬ МАЄ ЦЕЙ ЗАКЛАД»

Василь ГРОМ, консультант з бюджетних питань Асоціації міст України (проєкт «ПУЛЬС»):

 — Музей — це така установа, яка створюється не один рік і не може аж надто заробити на своє утримання. Слід виходити з того, яку значимість має цей заклад. І зрозуміло, що знищити, пустивши на самоокупність, було б неправильно. В цій ситуації треба утримати музей до того часу, коли буде звершуватися адміністративно-територіальна реформа. Чи буде Луцький район? Яку фінансову змогу він матиме?.. Як у цю реформу впишуться децентралізаційні процеси?.. Ми не можемо сьогодні передбачити відповіді на ці запитання. Музей імені Гуртового — не місцевого значення. Тому треба допомогти ОТГ утримувати його силами й районного, й обласного бюджетів, та й не потребує він, врешті, аж таких капіталовкладень.

Сьогодні ОТГ стикаються з тим, що їм важко утримувати будинки школяра, спортивні школи, мистецькі колективи. Але й ці структури треба зберігати, якщо вони значимі для даної території. Просто, на відміну від музею, вони можуть значно більше заробляти на себе.