Той, хто припинив війну

Нобелівську премію миру за 2019 рік одержав прем’єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед. Високий статус нагороди, її загальнолюдське значення зобов’язує мати загальне уявлення про конкретні причини нагородження, про історію подій, які стали підставою для цього.

Ефіопія ніколи не була колонією. Але наприкінці ХІХ століття Італії вдалося захопити частину її території на березі Червоного моря під назвою Еритрея. Після поразки Італії в Другій світовій війні ООН надала мандат на управління цією територією Великобританії. Але Ефіопія вважала її своєю територією. Щоб зняти напруженість, за згодою ООН 1952 року було утворено конфедерацію Ефіопії та Еритреї. Але вже десять років по тому, 1962-го, тодішній імператор Ефіопії Хайле Селасіє І проголосив Ефіопію унітарною державою, тобто автономію Еритреї було скасовано. Народ зразу ж взявся за зброю, і почалася війна за незалежність. 1975 року монархію було остаточно ліквідовано. Почалась череда переворотів. Цією нестабільністю скористався Народний фронт звільнення Еритреї і звільнив майже всю територію своєї землі. Не в змозі силою задушити Еритрею, Ефіопія змушена була сісти за стіл переговорів у Лондоні й у травні 1993 року погодитися на незалежність Еритреї. Для Ефіопії це було дуже невигідно, оскільки відрізало її від портів Червоного моря, яке перетворювалося на геополітичний нерв світової політики. Мир і злагода тривали недовго. 1998 року по всій лінії розмежування почались збройні конфлікти, які переросли у криваву війну. Серйозних причин для неї не було. Доступ до портів можна було легко залагодити. Але... На боці Еритреї воювали українські пілоти, на боці Ефіопії — російські. За два роки війни загинуло від 70 до 100 тисяч людей. Ні одна зі сторін не мала шансів на військову перемогу. Зрештою, в грудні 2000 року за посередництва Алжиру було підписано мирну угоду. Питання кордонів не було до кінця вирішено, залишалися конфліктні зони. Тому в Еритреї насаджувались настрої, що війна ось-ось може розпочатися знову. Обов’язкову для всіх службу в армії було оголошено безстроковою. Молодь почала масово тікати із країни. Еритрейці становлять третю за чисельністю спільноту біженців у світі: так, 2015 року десять членів національної команди з футболу попросили політичного притулку в Ботсвані. Не було війни, але не було і миру. Еритрея підтримувала опозицію в Ефіопії, а Ефіопія відповідно опозицію в Еритреї. Так тривало до того часу, коли прем’єр-міністром Ефіопії 1 квітня 2018 року став Абій Ахмед. Молодий політик (42 роки) одразу ж заявив, що припинення ворожнечі, чітке виконання досягнутих мирних домовленостей буде одним із головних його пріоритетів. Попри всілякі забобони, він особисто приїхав в Асмеру — столицю Еритреї і 9 липня 2018 року підписав спільну декларацію про мир. Ефіопія визнала спірні території за Еритреєю, натомість Еритрея гарантувала вільний доступ до портів. Як заявив Абій Ахмед, розпочалася «нова ера миру і дружби». Фахівці почали готувати мирний договір. 16 вересня 2019 року в місті Джидда (Саудівська Аравія) в присутності короля Азіза аль-Сауда і генсека ООН А. Гуттереша було підписано мирний договір. А. Гуттереш оптимістично заявив, що договір може стати прологом до миру на всьому африканському континенті. «Міністр закордонних справ» Європейського Союзу Федеріка Могеріні наголосила, що це «приклад для всіх тих, хто послідовно будує мир шляхом діалогу, а не за допомогою зброї». 20-річна війна завершилася. Обмінялися посольствами. Відновили автомобільне і залізничне сполучення. Пожвавилась торгівля. Почали повертатися до своїх домівок біженці.

Абій Ахмед не лише припинив війну між Ефіопією та Еритреєю, а й допоміг закінчити конфлікт між Еритреєю і Джибуті. Був успішним посередником при залагодженні суперечностей між Кенією та Сомалі з приводу територій у морі, де начебто містяться поклади газу. Завдяки його активній участі знайшли спільну мову військові та опозиція в Судані в ході створення тимчасового уряду. В Південному Судані сприяв досягненню перемир’я між воюючими урядовими та опозиційними силами. Отже, завдяки зусиллям Абія Ахмеда збережено життя сотень тисяч людей. Сотні тисяч людей змогли повернутися до своїх домівок і розпочати мирне життя. Все це разом і дало підставу Нобелівському комітету присудити соту Премію миру саме йому. Ф. Могеріні заявила: «Це нагорода великій людині й великому континенту». Голова комісії Африканського Союзу, тобто уряду АС, Мусса Факі Махамат наголосив: «Нобелівська премія миру є визнанням з боку світового співтовариства можливостей африканських країн самим розв’язувати власні африканські проблеми». Щоправда, міністр закордонних справ Еритреї на зустрічі в Сочі заявив, що мир є справою двох президентів, тому її потрібно було б розділити між ними.

Абій Ахмед не лише припинив війну між Ефіопією та Еритреєю, а й допоміг закінчити конфлікт між Еритреєю і Джибуті. Був успішним посередником при залагодженні суперечностей між Кенією та Сомалі з приводу територій у морі, де начебто містяться поклади газу. Завдяки його активній участі знайшли спільну мову військові та опозиція в Судані в ході створення тимчасового уряду. В Південному Судані сприяв досягненню перемир’я між воюючими урядовими та опозиційними силами. Отже, завдяки зусиллям Абія Ахмеда збережено життя сотень тисяч людей. Сотні тисяч людей змогли повернутися до своїх домівок і розпочати мирне життя. Все це разом і дало підставу Нобелівському комітету присудити соту Премію миру саме йому

Звісно, прем’єр-міністр Абій Ахмед займався не лише залагоджуванням конфліктів між сусідами, а й, найперше, внутрішніми проблемами. Очоливши уряд, він здобув моральну підтримку суспільства. Газета Le Monde (Франція, 18 жовтня ц. р.) писала: «Молодий харизматичний лідер вигідно вирізнявся на тлі жорстких попередників, які дистанціювалися від народу. Він повернув ефіопам надію. Рішучі кроки принесли йому світову славу. І вона підкорила Нобелівський комітет». Він дійсно вселяв амбітні надії: 2021 року досягти рівня ВВП на душу населення у 2219 доларів із теперішніх 865, тобто втричі більше. Створено 200 текстильних фабрик; планує збільшити експорт одягу зі 145 млн доларів на рік до 30 млрд і перетворити Ефіопію на африканський центр виробництва текстилю, маючи власну бавовну. В Аддіс-Абебі за допомогою Південної Кореї створено кава-парк, через який будуть просувати новий національний бренд Ethiopian Coffee. Відкрили перший в Африці завод із переробки сміття в електроенергію. Особливу увагу надає ІТ-технологіям. Створили Інститут розвитку кібервійськ Ефіопії. Але 9 вересня 2019 р. Кабмін визнав проект провальним і ліквідував його. Працює Ефіопський інститут космічної науки і техніки. На телекомунікаційний ринок планують увійти Vodafon, MTN, Orange, Etisalat. Водночас Абій Ахмед заявив про можливість повного відключення інтернету — «це ж не хліб і не вода». Будуються індустріальні парки: на сьогодні їх 20, планують збільшити до 30. Один із них, у місті Адама, забезпечує роботою 25 000 робітників, 85% вартості — китайські кредити. Ізраїль допомагає впроваджувати сучасні іригаційні системи. Катар вкладає 500 млн євро в розвиток готелів. Китай побудував фабрику для виробництва целюлози з бамбуку й завод із виробництва медпрепаратів. І, звичайно, добудувати, незважаючи на спротив Єгипту, греблю «Великого відродження Ефіопії» на річці Блакитний Ніл, аналогів якої немає в Європі: 6000 мегаватт при 16 турбінах. Це дасть змогу не тільки надійно забезпечити країну електроенергією, а й експортувати її. І вже через пару днів після нагородження Абій Ахмед заявив про готовність у разі потреби зібрати мільйонну армію для захисту греблі. Бо гарні наміри — це добре, а коли вони можуть бути підкріплені силою — ще краще. Але найбільш амбіційний план, як на мене, це створення Військово-морських сил Ефіопії! У країні, яка не має власного прямого виходу до моря, — от вам і результат миру з Еритреєю. Вони мають базуватись не лише в портах Еритреї, а й у портах Кенії. Навесні 2018 року було затверджено проект LAPSSET: сполучити автомобільними і залізничними шляхами порти цього регіону, підтягнувши до цього проекту Уганду та Південний Судан. Уже працює Ефіопський морський інститут у місті Бахр-Дар, яке розташоване на березі — ні, не моря, а великого озера Тана. У цьому проекті зацікавлені всі сусіди, оскільки він гарантує стабільність у регіоні. Підтримала Франція, щоби зміцнити свій вплив, а для Ефіопії — це гарантія її інтересів у Джибуті. Для США — це ще один партнер у боротьбі з тероризмом. А для Китаю — захист «Морського шовкового шляху». Фінансову допомогу обіцяють Об’єднані Арабські Емірати. Колись Макіавеллі казав : «Не будуйте скромних планів, вони не здатні схвилювати душу». Оце амбіції. Аж самому хочеться долучитися до їх втілення. Все це дало підстави Абію Ахмеду в інтерв’ю з приводу першої річниці свого перебування на чолі уряду ще раз наголосити на амбітних планах: «Підняти Ефіопію до високих стандартів, пробудити суспільство й підняти країну, яка опустила голову».

Для таких планів є певні передумови.

За даними МВФ, Ефіопія з 2000-го до 2016 року посідає третє місце у світі за ростом ВВП на душу населення, друге місце в Африці — за вирощуванням кукурудзи та експортом квітів, четверте місце — за експортом кави, десяте місце — за виробництвом тваринної продукції. Посідає перше місце в Африці за обсягом прямих іноземних інвестицій — 7,3 млрд доларів, за рахунок яких створено 16 000 робочих місць на 29 реалізованих проектах. Ростуть легка і харчова промисловість, а також виробництво будматеріалів. Ефіопія поступово перетворюється на економічний центр Східної Африки.

Але не все так втішно. Реальне зростання ВВП впало з 11,1% до 7,7% 2018 року і збережеться на такому рівні протягом наступних років. Загальний борг досягає 10 млрд доларів. Не вистачає валюти; Путін під час зустрічі з Абією Ахмедом в Сочі заявив про списання 163 млн доларів боргу. Але інфляція в серпні 2018 року вже сягнула 18%. Підвищуються ціни на продукти харчування — 1 кг цибулі коштує 1 долар. Це змусило агентство Moody’s понизити рейтинг Ефіопії зі «стабільного» на «негативний».

Є також політичні проблеми. Ефіопія — федеративна республіка. Є дев’ять штатів, створених за етнічною ознакою. Зберігаються накопичені століттями конфліктні відносини між племенами, часті сутички на лініях розмежування. Кожен штат зміцнює власні збройні сили, прибирає до рук місцеву економіку, реально зміцнюється місцева, племінна, неформальна влада — така собі народна децентралізація. Відповідно занепадає авторитет центральної влади. Відчуваючи ці тенденції з боку, умовно кажучи, «глибинної держави», Абій Ахмед намагається концентрувати владу в своїх руках. Об’єднує навколо себе молодих технократів, багато з яких повернулися з-за кордону. Майже половину посад обіймають жінки. Скоротив кількість міністерств із 28 до 20; створив Міністерство миру заради внутрішнього миру. Але часто міністерства дізнаються про рішення в їхніх компетенціях із ЗМІ. Парламент, за твердженням опозиціонерів, перетворюється на реєстраційну палату. Загострюються суперечки у правлячій партії. Щось це мені нагадує.

А наступного року мають відбутися вибори до парламенту. І присудження Нобелівської премії — великий передвиборчий подарунок для Абії Ахмеда. Це означає, що світове співтовариство схвалює його правління, його методи. Це підсилює його впевненість у тому, що саме він може вивести країну у світові лідери. Не виключено, що це може потребувати поступового повернення жорстких методів правління. Складний комплекс проблем, характерний для багатьох африканських країн.

Порадіймо за православну країну в Африці, яка спромоглася знайти серед нової політичної еліти лідера, який своєю діяльністю заслужив повагу всього світу.

Україна має своє посольство в Аддіс-Абебі. Але посла немає вже багато років. Товарообіг за 2018 рік склав 96,7 млн доларів. Небагато, якщо зважити на те, що в столиці Ефіопії розташована штаб-квартира Африканського Союзу.

Декілька цікавих фактів про Ефіопію:

•             зараз у країні 2012 рік;

•             у році — 13 місяців, останній має п’ять або шість днів;

•             офіційно день розпочинається по-нашому о шостій годині; тому потрібно бути уважним, призначаючи час зустрічі;

•             в одному з християнських храмів зберігається, як вони стверджують, знаменитий біблейський ковчег; бачити його дозволяється лише одному ченцю.