Три доби в операційній під крижаним душем...

Чайка серед Чайок... У селі Ручки в околицях Гадяча на Полтавщині майже половина його мешканців мають таке прізвище. Але лише Андроник Архипович Чайка своїм хірургічним обдаруванням, мабуть, сповна виправдовує назву своєї малої Батьківщини — у нього насправді були «золоті руки» для тисяч його пацієнтів.

Головне в біографії віртуоза, попри ім’я, яке неначе зобов’язує до чогось незвичайного — пристрасть до медичних знань. Після церковно-приходської школи сільському підліткові вдається, завдяки своїй інтелектуальності, вступити до Полтавського фельдшерського училища. Потім військовий призов, і юний Чайка успішно служить помічником фельдшера у військовому госпіталі в Кременчуці. Через чотири роки, в 1906-му, 25-річного Андроника зараховують у Військово-медичну академію в Петербурзі. І знову таке просування зумовлює його виняткова ерудованість.

Термін «казеннокоштный» означає, що Чайці після закінчення Академії належить віддати військовій службі три роки і три місяці. Проте рішенням ради ВМА його, як одного з найбільш успішних слухачів, залишають в alma mater для подальшої підготовки до наукової кар’єри у складі клініки знаменитого військового хірурга й уролога Сергія Петровича Федорова.

Під крилом цього універсала Чайка успішно освоює перші висоти в абдомінальній і загальній хірургії, гінекології, але понад усе — в урології. Не випадково Сергій Федоров характеризує свого вихованця, як «блискучого цистоскопіста». Даною складною маніпуляцією Чайка, як і багато іншим, чудово володіє.

Третього травня 1914 року Андроник Чайка захищає дисертацію на ступінь доктора медицини, присвячену нефротомії — розрізам на нирках з метою з’ясування патології. Його науковий дебют настільки успішний, що, за рішенням ВМА, Чайку чекає стажування в передових західних клініках. Але тут в його біографію, як і в інші тисячі доль, уривається Перша світова війна.

Через декілька тижнів Андроник Чайка опиняється на передовій лінії Південно-Західного фронту. Оперувати доводиться практично безперервно, причому нерідко під вогнем ворога. Про це, власне, і йде мова в представленні А.А. Чайки до одного з царських орденів, яких за військовий період у нього накопичилося цілих чотири.

Саме у ці роки мав місце вельми показовий приклад його хірургічного новаторства. Так, Чайка довів, що, якщо пораненого в черевну порожнину оперувати протягом п’яти-шести годин у найближчому лазареті, а не переправляти далі, виживання значно збільшується. З доповіддю про дані нововведення Андроник Архипович, маючи вже й державне звання, виступає 1916 року на з’їзді російських хірургів.

Несповідимі шляхи... Після госпітальних переміщень, коли трохи не відбулося відкликання Чайки в клініки ВМА, його направляють завідувати хірургічним, але одночасно й урологічним відділенням до військового госпіталю у Києві. Саме тут з 1918 року і розпочинається його хірургічна діяльність в двох галузях та іпостасях.

Кількість поранених і хворих була величезна. Медичного персоналу катастрофічно не вистачало. На щастя, на одному з військових складів лікарю вдалося добути декілька урологічних інструментів. Хоч щось.

У Києві раз у раз міняється влада. Але призначення госпіталю на Печерську, керівництво відділеннями залишається непорушним. Правда, до тих пір, поки Андроника Чайку не спіткало нещастя. Влітку 1918 року в селі Кавеліне на Орловщині бандити вбивають його дружину, земського лікаря Катерину Миколаївну Позднякову. З нею лікар Чайка познайомився, коли вона була ще курсисткою жіночого медичного інституту.

Трагічна звістка кличе Андроника Архиповича в дорогу: поховати дружину та забрати двох дітей. Але Орловська губернія — тепер чужина, потрібно подолати кордон між двома новими державами — Україною та Росією.

Начальник госпіталю, в період Гетьманщини генерал-хорунжий, Л. Кобилянський видає колезі відповідне посвідчення, до речі, рукописне, на адресу міністерства закордонних справ. І Андроник Чайка щасливо дістається до Кавеліного...

Він, вочевидь, міг би залишитися і в Росії. Академія в Петербурзі є, фахівці потрібні всюди. Але Чайка приймає мужнє і патріотичне рішення: повернутися до госпіталю в Києві, де він гостро необхідний. Разом із ним у  дорогу вирушили малолітній син і дочка.

У госпіталі Андроник Архипович, разом із щоденною хірургією, швидко зростає і як незрівнянний ерудит в урології. Незабаром, поза стінами госпіталю, але під його вивіскою, він відкриває першу в місті спеціалізовану урологічну клініку, яка розмістилася в триповерховій будівлі в Георгіївському провулку. Працюючи на двох базах, Чайка засновує у складі Інституту удосконалення лікарів доцентуру урології, а потім, в кінці 1920-х, очолює і кафедру урології в медичному інституті. Виникають дві його школи: у військовому госпіталі та в Олександрівській лікарні.

Червень 1941-го. Чайку призначають головним хірургом рідного госпіталю. В ході щоденних операцій різної локалізації, у складі найбільшої госпітальної бази, що евакуювалася углиб країни, професор працює спочатку в Томську, потім в Балашові, в Приволжжі, а з 1944 року знов у Києві, в уцілілих госпітальних корпусах. 1943 року Андроник Чайка отримує звання генерал-майора медичної служби. Тут характерні два героїчні епізоди.

Ще в Томську Андроник Архипович своїм чималим запасом сил практично самостійно розвантажив вагон з тяжкопораненими — часу втрачати було не можна! А в Києві, в період найбільш кровопролитних боїв, оперував потік потерпілих безперервно протягом трьох діб! Щоб не заснути в ці найнапруженіші дні та ночі Чайка просить періодично лити йому на потилицю крижану воду.

Військову службу професор полишає в 80-річному віці. Проте продовжує працювати на кафедрі урології медичного інституту, якій, до речі, при його житті присвоюється його ім’я.

— Зрозуміло, в 264-річній унікальній історії Головного  військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України, а на сьогоднішній день Національного військово-медичного центру — розповідає його начальник, генерал-майор медичної служби Анатолій Петрович Казмирчук, — ім’я Чайки бачиться лише одним у плеяді славетних особистостей у літописі нашої лікувальної установи. Не можна не зауважити, що шлях госпіталю в документальних подробицях всебічно висвітлений в шеститомній «Історії Київського військового госпіталю», що належить перу мого попередника в статусі генерал-майора медичної служби Михайла Петровича Бойчака.

— Якщо казати про видатних лікарів і учених госпіталю, що завжди знаходилися в тісному зв’язку з кафедрами Київського медичного інституту впродовж  його історії, — продовжує Анатолій Петрович, — тут яскраво виділяються воістину видатні фігури в хірурги, терапії, дерматології, неврології, інших дисциплінах. Згадаю лише деякі. Це, наприклад, хірург Іван Миколайович Іщенко, герой битви на Волзі, один із безпосередніх учнів Андроника Чайки. Неврологічну службу в часи Першої світової війни, а тут скупчувалося до 15 000 хворих і поранених, втілював Борис Микитович Маньковський, в госпіталі він — лише молодший ординатор, в подальшому — професор медичного інституту, академік АМН СРСР.

У сфері терапії саме в Київському військовому госпіталі починав свій шлях як інтерн Василь Парменович Образцов. Із терапевтів сучасності слід сказати про Георгія Йосиповича Бурчинського, ветерана госпіталю у воєнні та післявоєнні роки.

Та все ж фігура Андроника Чайки, який у свої 70 міг перепливти Дніпро, сяє на тлі панорами госпіталю барвами, що особливо хвилюють, — і як гуманіста, і як багато в чому першовідкривача. Якщо уявити, що Андроник Архипович, а його немає з нами вже майже півстоліття, знов увійшов до госпіталю, зокрема, в новий п’ятиповерховий хірургічний корпус, він би, думається, був би гордим за своїх послідовників, що з високим умінням виконували і виконують свій обов’язок. Адже сьогодні госпіталь є провідною лікувальною установою Міністерства оборони України, а її лікарі та середній і молодший медичний персонал знаходяться на належній фаховій висоті, виконуючи свій священний обов’язок з урятування життя військовиків, швидкому їх поверненню до лав, особливо зараз, коли на сході нашої країни тривають бойові дії. І це — справжня нова Іліада в історії наших випробувань. Іліада, яка поки що не написана. Це є завданням нашого часу. Але таким образам, як хірург у багатьох галузях — незрівнянний Андроник Чайка, ніколи не померкнути!