Триває «ущільнення» центру столиці
Хто стане стримуючим фактором?
Нещодавно в архітектурному житті Києва сталося неабияка подія — розширене засідання міської Містобудівної ради за участю керівників міської і районних адміністрацій. Все відбувалося в урочистій обстановці в актовому залі інституту «Київпроект». Усі чекали на мера міста О. Омельченка, який затримувався. Його вступне слово переросло у виступ. Відчувалося бажання висловитися з багатьох наболілих питань. Говорячи про досягнення в забудові Києва, він торкнувся і недоліків, із застереженням, що у великих справах вони неминучі. Торкнувся мер і майдану Незалежності. Звертаючись до архітектора Лариси Скорик, яка не раз різко критикувала невдало виконану, з її погляду, реконструкцію площі, він порекомендував подавати пропозиції з виправлення її архітектури. Нарікав мер і на академіка Петра Толочка, що ніби запропонував йому побудувати там Лядські ворота, доцільність чого також викликає у багатьох сумніви.
Нагадаємо читачам, що донедавна на Майдані існував музей цих старовинних фортечних воріт Верхнього Києва (XI—XVIII ст.), залишки яких були найціннішим археологічним пам’ятником. Але їх було знищено в зв’язку з будівництвом під площею супермаркету. Коли ж відомості про сумну долю реліквій — залишків воріт — просочилися в ЗМІ, було прийнято рішення компенсувати втрату спорудженням на цьому місці фантастичного макета воріт поряд зі скляним куполом — світловим ліхтарем.
А втім, до таких скандальних новобудов, втілених у життя Сергієм Бабушкіним, коли він був керівником Головного архітектурного управління, можна віднести і багато інших кричущих архітектурно-будівельних неподобств останніх років.
Проте повернувшись до того, що відбувалося в залі засідань, зазначимо, що в заключній частині виступу О. Омельченко цілком слушно закликав усіх присутніх фахівців до конструктивної співпраці і надання всілякої допомоги в роботі новому головному архітекторові Києва Василю Присяжнюку. Виступивши з першого питання і пославшись на зайнятість, О. Омельченко залишив зал засідань, сподіваючись, очевидно, на плідну роботу членів Ради. Принаймні обстановку для цього він постарався створити.
Проте другий проект, поданий майстернею «С. Бабушкін», перекреслив усі надії. І не тому, що поважні архітектори не слухали заклику мера, а тому, що з пропозицією архітектора Бабушкіна вони не можуть погодитися з принципових містобудівних мотивів, які кожний з них виклав. Заради справедливості треба сказати, що першим на Раді виступив не архітектор, а головний експерт Києва, начальник «Київекспертизи» А. Кармінський. Він був здивований назвою самого проекту, яку за його визнанням почув уперше: «Проект торгово-офісного центру з паркінгом і житловим будинком».
Загалом, йшлося про будівництво по вул. Басейній у комплексі з торговельно-розважальним центром, який вже будується, 30-поверхового житлового будинку. Як потім уточнив доповідач С. Бабушкін, — з апартаментами. Під час дебатів з’ясувалося, що таке будівництво задумане з метою отримання інвестором додаткових прибутків для компенсації великих непередбачених витрат.
Із різкою критикою проекту виступили професор-архітектор Лариса Скорик, президент Спілки архітекторів України І. Шпара, народний архітектор М. Жариков, академік В. Єжов.
Основні аргументи тих, хто заперечував — неприпустимість будівництва висотної будівлі в історичному середовищі, бо це порушить масштаб і характер міської забудови, що тут склалася; неприйнятність поєднання функцій житла і торговельно-розважального центру, повна відсутність дворової території комплексу, що виходить прямо на червону лінію вулиці Басейної тощо. І незважаючи на всі ці заперечення, головний архітектор Києва Василь Присяжнюк в своєму заключному слові був вимушений запропонувати замовнику доопрацювати проект, «продовжити пошук». Відчувалася скрутність становища, складність ситуації, в якій він опинився.
Головною причиною цього, мабуть, стало традиційно необдумане рішення, прийняте міськдержадміністрацією щодо забудови ділянки без попереднього аналізу можливості його реалізації без втрат для архітектури Києва.
Абсолютно непрофесійною, на мою думку, виглядала заява Бабушкіна про те, що зведення висотної будівлі по вул. Басейній підтримає новий «архітектурний ансамбль», який ніби створюється ще двома «висотками»: 30-поверховою будівлею по вул. Мечникова і 60-поверховою готельною будівлею-монстром, запланованими на зеленому схилі перед Олімпійським стадіоном (проект якого Бабушкіну вже вдалося «узгодити» на міськраді). Судячи з поданого макета, вся забудова навколо останнього з названих об’єктів і навіть сам стадіон здаються чимось карликовим. А що це буде в натурі — нормальній людині зараз просто важко уявити! Підготовка до велетенської новобудови ведеться всупереч всім містобудівним правилам, з порушенням генерального плану міста і елементарної етики проектування, в умовах історичного центру міста. Невже не можна знайти у Києві інше місце, щоб задовольнити інвестора і не завдавати втрат архітектурі Києва?
Образно кажучи, ми бачимо, що Бабушкін продовжується, незважаючи на те, що він пішов з посади головного архітектора міста! І не тільки в названих спорудах. Продовжується в забудові торговим центром передстадіонної площі, будівництвом величезного елітного житлового будинку в Маріїнському парку, по вул. Грушевського, 9, який навіки згубить силует Києва в районі Лаври. Ситуація дуже нагадує ту, що сталася в 1930-ті роки зі спорудженням будівлі горкому на Дніпровському схилі, на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Таке антизаконне будівництво в архітектурно-охоронній заповідній зоні Києва в якійсь мірі ще можна було б обговорювати, якби йшлося про потребу зведення тут об’єкта великої державної або суспільної важливості. (Спочатку, як ми знаємо, за рішенням Верховної Ради України в цьому місці передбачалося спорудження меморіалу Голодомору!). Наочним підтвердженням сказаному є продовження Бабушкіна у багатьох інших, нам ще не відомих проектах і будовах, які несуть лихо столиці України, здійснюваних без належних конкурсних засад і громадського обговорення. На наших очах відбувається наруга над естетикою міста, загострення його екологічних проблем. Усе це щонайменше наслідок професійного неуцтва і цинічної зневаги до містобудівної етики. Хіба можна мовчати, бачачи все це?
