«Це злочин національного рівня»

Минулого тижня «День» опублікував черговий матеріал, присвячений катастрофі через незаконний видобуток бурштину. Він отримав резонанс серед читачів та активістів, а от з боку державних органів — мовчанка. Про те ми не втрачаємо надії, що ця «змова мовчання» буде розірвана і надіслати запити до Національної поліції, Державної екологічної інспекції, Генеральної прокуратури, Служби безпеки України та РНБО. До речі, про демонстративне ігнорування від усіх органів нагляду та контролю «Дню» говорять і колеги-журналісти, й екологи.

РЕАКЦІЯ ВЛАДИ — СТАНДАРТНІ ВІДПИСКИ

«Після того, як минулої весни я зробив кілька репортажів з місць видобутку бурштину, туди завозили депутатів, почали збирати комісію, проштовхувати закони з легалізації цього бізнесу — але влітку все заглухло. За півроку ніхто не згадував про цю проблему, — розповідає журналіст Денис Казанський. — Журналісти перестали їздити на місця видобутку, оскільки стало холодно, і про цю тему моментально забули усі борці з корупцією. І зараз, так розумію, з’являться справжні зрушення, тільки якщо випустять 10 — 15 репортажів з місць нелегального видобутку».

Еколог міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» Петро Тєстов так само розчарований: «Ми та інші організації зверталися і в міністерство екології, і до МВС, і до СБУ, і до прокуратури, і до державної фіскальної служби, яка за мито відповідає. Жодної реакції. Йдуть стандартні відписки. Наприклад, коли міністр екології писав лист на міністра МВС Авакова влітку минулого року з проханням припинити видобуток бурштину в дуже цінному з природної точки зору районі, відповідь прийшла стандартна: у такій-то області проведено стільки-то рейдів, стільки-то затримано. Тобто реальних дій ніхто не робить». Чому?

Денис Казанський, який обстоює легалізацію видобутку як спосіб вирішення проблеми, вважає: «Зараз гроші розходяться по кишенях начальників районних та обласних відділків поліції, губернаторів, прокурорів, співробітників СБУ і, думаю, ця вертикаль йде до самого верху, аж до Генпрокурора і міністра внутрішніх справ. Саме тому вирішення проблеми гальмується». Нагадаємо, минулого тижня (див. № 34-35 від 26 лютого) ми цитували заяву нардепа Миколи Томенка про те, що зараз і в Адміністрації Президента, і в оточенні прем’єр-міністра триває дискусія «не про те, як ліквідувати бурштинову мафію, а про те, хто її очолить». Чи чув хтось після цього заяви Президента, прем’єра чи Генпрокурора щодо цього? Що «паралізує» очільників держави?

«ЗА ПРИРОДУ НІХТО НЕ ПЕРЕЖИВАЄ»

Якщо говорити про місцеву владу трьох областей, охоплених варварським видобутком, то, на думку екологів, ситуація так само невтішна. «Реальні дії вчинила поліція тільки у Волинській області: місце, де масово копали бурштин, вони оточили, поставили блокпости і допуск усередину дуже обмежили, — розповідає Петро Тєстов. — Місцеві мешканці розповідають, що там копає сама Нацгвардія, але цю інформацію не можна перевірити чи заперечити. Але є фактом, що на Волині з’явилося місце, де масово копають, і далі воно не поширюється. А в інших областях постійно розробляються нові й нові місця. Як на мене, Рівненська і Житомирська обласні адміністрації взагалі нічого не роблять, щоб якось вирішити цю проблему». Та й загалом, на думку активіста, в охороні природи не зацікавлені місцеві громади більшості регіонів України. «Вони зацікавлені заробити побільше грошей. Максимум, що може бути — місцева громада постане і поставить свій блокпост, щоб на територію їхнього села не їздили копати бурштин з іншого села. А за природу там ніхто не переживає. Ні місцева влада, ні районна, ні обласна», — вважає еколог.

Минулого тижня щодо проблеми відбувся черговий круглий стіл за участі чиновників з міністерств та експертів, ініціатором виступила ВГО «Автомайдан». Захід... не мав жодних результатів. «Це виглядає так, що зустрілись, поговорили і розійшлися, — каже Петро Тєстов, який був учасником цього круглого столу. — Я уточнив — у Рівненській області, наприклад, як копали раніше, так продовжували це робити й у суботу, й  у неділю, й у понеділок...»

«ПРОДОВЖЕННЯ КОЛГОСПНОГО СОЦІАЛІЗМУ...»

Як припинити варварство? «Я вважаю, що треба віддати цю галузь у приватні руки і створити реєстр земельних ділянок, — каже Денис Казанський. — Відповідно, місцеві жителі можуть організовуватися в артілі, орендувати ці ділянки, платити за їх використання і видобуток бурштину. І щоб усі могли бачити в Інтернеті реєстри цих ділянок, хто на якій працює — і, відповідно, хто відповідає за рекультивацію та інші аспекти. А зараз все це дико, беззаконно, немає реєстру, і ніхто не хоче легалізувати цю галузь, щоб не позбутися тіньових доходів. Ми втрачаємо і корисні копалини, і природу. Потім немає сенсу жалітися, що хтось винен — Путін, Америка або ще хтось — якщо у нас самих усе робиться абияк. Якщо всі ділянки закріплять за конкретними людьми, сам орендар буде зацікавлений у тому, щоб на його території не копав хтось сторонній. Інакше він сам викличе поліцію, і правоохоронці захищатимуть його права. А зараз це немає кому зробити, бо формально усе — нічиє, «колгоспне». Заходь у ліс, працюй, ніхто тебе там не знайде, а якщо і знайде — ти просто заплатиш хабар, бо формально земля державна, а значить — спільна. Це — продовження колгоспного соціалізму, що давно призвів до розвалу сільського господарства та економіки». Очевидно, що мають змінюватися правила «гри». Але як на їх зміну вплинути експертам, а не зацікавленим особам?

Запитань більше, ніж відповідей. Проте це не означає, що тема «безнадійна» і її краще покинути.

Щоб захистити надра, потрібен спеціальний закон, політична воля Президента, а не занепокоєння, та силова охорона на довгий термін. За цей термін людям треба дати роботу, сприяти розвитку бізнесу, провести із ними шалену кількість інформаційних кампаній, зустрічей тощо. Має бути спланована ціла операція для вирішення цієї біди

КОМЕНТАРI

Юлія ФIНКОВСЬКА, студентка Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Насправді проблема значно ширша, ніж здається. По-перше, йдеться про недостатню екологічну свідомість населення: зазвичай «екологічну катастрофу» пересічний українець уявляє собі в образі Чорнобиля або глобального потепління, тобто тем, тиражованих ЗМІ. По-друге, часто люди, залучені в цей нелегальний процес, не бачать у руйнуванні природи великої проблеми, зате є, мовляв, можливість хорошого заробітку для родини в умовах безробіття. Очевидно, що необхідно вилучити бурштин зі списку коштовного каміння, щоб легалізувати торгівлю ним, зруйнувати ситуацію державної монополії на його видобуток і спільними зусиллями контролювати дії влади. Прем’єр-міністр, до речі, ще в середині 2015 року обіцяв витратити мільйон гривень на вирішення цієї проблеми. Втім, як кажуть, бурштин і нині там... Водночас потрібно зміцнювати (а подеколи започатковувати) екологічну свідомість населення, щоб люди відчували свою причетність до природи та відповідальність за неї.

Марія ДОМАНСЬКА, журналістка «Громадського. Волинь»:

— Доки людина не задовольнить своїх базових потреб, вона не почне думати. А без їжі здатні думати особи лише з критичним рівнем розуму, а таких людей у будь-якій державі 10 — 15%. Наша — не виняток.

Таким чином, зрозуміло, що ситуація з бурштином — це лише показник того, що люди від бажання мати хоча б все необхідне (адже поліські райони Волині — найбідніші в області) почали захлинатися жадобою до легкої наживи. І цього не припинити жодними міркуваннями моралі та етичними принципами, а лише силою Закону та правоохоронних органів.

Хоч би скільки ми дискутували з приводу цього питання, все впирається у велике бажання фізично реалізувати захист таких надр. Для цього потрібен спеціальний закон, політична воля Президента, а не громадська стурбованість та силова охорона на невизначений час. Адже за цей час людям потрібно дати роботу, сприяти розвитку бізнесу, провести з ними безліч інформаційних кампаній, зустрічей тощо. Має бути спланована широкомасштабна операція для вирішення цієї проблеми.

Але, вочевидь, коли питання почали порушувати в медіа, політики говорили про законодавство, висловлювали стурбованість з приводу цієї ситуації, а згодом вся їхня діяльність просто стухла.

Ситуація з бурштином тільки показує слабкість держави в боротьбі з голодним народом та бандитськими угрупованнями. А це слабкість Президента і Кабміну насамперед.

Анна ЛЕВЧУК, проректор з питань науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Стародавні греки, услід за Софоклом, вірили, що бурштин утворився зі сліз пташок, які оплакували загиблого воїна. Якщо так, то запаси бурштину на Поліссі поновлюються постійно, бо пташкам є чого плакати — гинуть воїни, нищаться ліси, держава демонструє свою неспроможність хоч якось контролювати видобуток. Величезні масиви перетворюються на болотяні пастки, кримінальні райони, території зухвалої безкарності. Волиняни поколіннями годувалися в лісі — гриби, ягоди, дичина, дерево. Протягом останніх десятиліть розпочалося його активне нищення — нелегальні копанки, нелегальні вирубки, мафіозні перерозподіли. Світлина «Лісова Пісня. Реквієм», на моє враження, показує не лише, що відбувається в наших лісах, а й те, що відбувається в нашій державі. Така собі модель паразитарної ідеології сучасної (не)політики. Як копачі нищать надра, не дбаючи про завтра, так і можновладці нищать країну, не дбаючи про майбутнє.

Павло ДАНИЛЬЧУК, депутат Луцької міської ради, громадський активіст:

— Вся ця ситуація з незаконним видобутком бурштину відображає весь стан української держави, і це сумно. Замість того щоб організовуватись і зміцнюватись — ми допускаємо суцільне розграбування країни в час війни та окупації. Це злочин національного рівня. Підпільно копати бурштин почали ще в 1990-х у поліських районах Рівненської області, де й нині місцеве населення має просту позицію: «Мій батько мив бурштин, я мию, і діти мої будуть мити». За останні два роки ця проблема перетворилась на справжню «бурштинову лихоманку», як у ХІХ ст. «золота» на Алясці. Масово почали добувати бурштин і у Волинській та Житомирській областях. Можна багато писати про те, які це втрати для природи, прибутків для державного бюджету. Головне, що ніхто не намагається це врегулювати, боротьба триває лише за контроль над прибутками. В цьому бере участь і центральна влада, і місцева, і всі силові відомства, і псевдогромадські структури. Розмови про відповідний закон, про регулювання ринку — тільки для того, щоб відвернути увагу. Влада має всі повноваження й можливості таке свавілля жорстко зупинити і врегулювати це питання на законодавчому рівні. Або взагалі заморозити проект з бурштином. У Білорусі, наприклад, його в рази більше, ніж у нас, але там «бацька» все тримає під контролем. Адже приклад самоуправства породжує створення такої собі «бурштинові республіки», де не діють закони України, місцеві не йдуть на фронт, палять військкомати і просто заявляють, що не проти приєднатися до тієї ж Білорусі. Де СБУ, прокуратура, МВС? У долі зі старателями. Процес зайшов занадто далеко, і розмовами ніхто нікого не переконає. А тим часом сотні тонн бурштину вивозяться літаками через аеропорт «Бориспіль», бо бурштин не просвічується сканерами. Сотні мільйонів доларів осідають у кишенях тих, проти кого ми виходили на Майдан, хтось гине на копанках, і це подають як нещасний випадок, а країна дедалі глибше скочується в зубожіння, тоді як охочих потрапити до поліського ельдорадо лише більшає.

Віктор ЯРУЧИК, викладач Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Безумовно, що видобуток бурштину в поліських районах України, як і війна на сході нашої держави, вигідна багатьом, зокрема керівникам на місцях і київським чиновникам. Причина до болю прозаїчна – гроші. Ані втрата безцінних людських життів, ані знищення унікальної природи не є серйозними аргументами для зупинки щоденних злочинів. Не міг без болю дивитися на «рани» у вигляді кратерів, коли перебував в одному з волинських лісів. Варвари, безсердечні злодії, яких підтримують місцеві чиновники, вбивають майбутнє своїх дітей і внуків. Це проблема загальнодержавного рівня. Годі говорити про реформи і розвиток, якщо десятиліттями не можна вирішити простого, що лежить на поверхні. Якщо в найкоротший термін не зупинити масовий видобуток сонячного каменю, то природа помститься нам катастрофами і знищенням нас самих.

Сергій ХОМІНСЬКИЙ, викладач Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Як на мене, то вся ця історія з «бурштинокопанням» точно не свідчить про нашу цивілізованість. І самі «копачі» – а особливо полишені ними «ландшафти» – справляють дуже таке собі враження... Але ж є на те й соціальні причини – безробіття, низькі зарплати... От і женуться люди за багатим життям...

Роман ПАВЛЮК, перекладач, краєзнавець:

– Навіть не знаю, чи зазнавала коли-небудь поліська природа такого тотального апокаліптичного знищення. Проглядаючи в інтернеті фото та відео, підсвідомо відмовляєшся розуміти, що це відбувається насправді і що серед нас є люди, які в цьому зацікавлені. На наших очах відбувається якесь жахливе беззаконня при повному ігноруванні держави. Можна сміливо констатувати, що «теорія розбитих вікон» отримала ще одне обґрунтування. Але мова не про теорії, а про те, що для природи це може мати катастрофічні і невідворотні наслідки.

Володимир ІВАНЦІВ, професор, завідувач кафедри зоології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– В природно-історичному вимірі Полісся є краєм лісів. Протягом століття відбулося винищення лісового покриву і це призвело до утворення агроценозів і сіножатей. Якщо глянути на Полісся з позиції ландшафтознавців воно сформувалося в плейстоцені. Рельєф складений піщаними та супіщаними четвертинними відкладами. На них сформувались дернові опідзолені, дернові підзолисті грунти. В силу несприятливого гранулометричного складу (пісок) розвиток і грунтоутворення відбувалося дуже повільно. Домінуючими грунтами є дерново-слабопідзолисті  і піщані та звязно піщані грунти. Грунтовий профіль сягає до 20 см. Це так званий сірий малозабарвлений гумусом пухкий піщаний грунтово-елювіальний горизонт. Під ним знаходиться слабоелювіальний горизонт (45-50см.), нижче жовтувато бурий пісок, який можна назвати материнською породою.

Добування бурштину відбувається у материнській породі і має для територій добування катастрофічні наслідки. Механічне підняття материнської породи на поверхню грунту, так само використання методу флотації веде до повного знищення грунтового покриву. Його відновлення можливе при проведенні біологічної рекультивації через 60-100 років, а створення грунтового профілю сучасного типу можливе лише через 200-300 років.