ЦЕРКВИ СВIТУ

Вальтер Каспер закликає до єдності

Нещодавно відомий ватиканський політик голова Папської ради з питань християнської єдності кардинал Вальтер Каспер виголосив промову, в якій виклав сучасне бачення Ватиканом шляхів до християнської єдності, зокрема, до порозуміння між католицизмом і православ’ям. Він наголосив, що православно-католицький діалог стане одним із головних завдань служіння Римського папи Бенедикта ХVI. І хоча сьогодні ще залишається чимало не вирішених питань, діалог між цими гілками християнства має продовжуватися й поглиблюватися — попри те, що повна єдність церков різних конфесій маячить тільки в майбутньому. Але вже сьогодні ніхто не може не визнати радикального поліпшення стосунків між католицькими та православними церквами порівняно, скажімо, з тими, які мали місце на початку ХХ століття. (Тоді церкви розділяла прірва нерозуміння, невизнання та ворожнечі.)

На думку Вальтера Каспера, «екуменізм майбутнього» насамперед повинен усвідомлювати свої підвалини, які є не якимось туманним почуттям солідарності, розбавленої гуманізмом, чи «релігією для всіх» з її релятивізмом та індиферентизмом. Головними підставами екуменічного руху повинні бути «спільне свідчення Святого Письма» та «Хрест». Спираючись на цей фундамент, можна і повинно взаємно визнати «шляхетний титул — християнин». Важливим є також взаємне свідоме визнання — а не замовчування — тих різниць, які існують між різними конфесіями християнства. Бо, вважає Вальтер Каспер, однією з важливих причин сучасної кризи екуменізму є те, що чимало християн уже не знають, що таке, власне, бути католиком, православним чи євангеліком. Криза полягає також у тому, що далеко не всі згодні з відомою суспільству метою екуменічних зусиль: «Не всі однаково розуміють поняття єдності, якої ми намагаємося досягнути, хоча всі добре розуміють, що єдність зовсім не означає уніформізму. Всі говорять про єдність у різнорідності та про різнорідність у єдності. «Але чи всі розуміють ті формули однаково?» — запитує Вальтер Каспер. На його думку, багато теологів роблять акценти на різнорідності, забуваючи при цьому про дійсну єдність. Між тим серцем та душею екуменізму має бути екуменізм духовний, екуменізм навернення до віри, але навернення не тільки інших, але насамперед — себе. Не йдеться, звичайно, про навернення людей інших конфесій — щоби католики стали протестантами, а протестанти православними; адже жодна церква не хоче прозелітизму. Йдеться, насамперед, про навернення всіх до Христа та до християнської любові. Кардинал закликав єпископів і кардиналів Римської церкви «робити відповідний ужиток» із тих змін у віровченні їхньої церкви, які вже сьогодні дозволяють, у відповідних обставинах, допускати некатоликів до євхаристії (таїнства причастя), іншими словами — до міжконфесійного єднання. «Коли уважно познайомитися з тими змінами, — каже Вальтер Каспер — можна переконатися, як суттєво змінилися в бік відкритості церковні правила навіть за останні 10 років.

На думку Вальтера Каспера, інтеграція Європи є також проблемою екуменічною. Бо європейська інтеграція не матиме успіху, якщо «ми не візьмемо на наш борт» православ’я. «Ідея об’єднаної Європи може бути реалізована та загально прийнята тільки тоді, коли Європа матиме Душу. А чим же може бути та Душа, та творча ідентичність Європи, як не християнством? То є велика відповідальність Церкви — співпраця заради Європи та її інтеграції, постійне нагадування європейцям про християнське коріння континенту. А перш за все — зробити все для того, «аби ті коріння знову росли і квітнули». Це однак не означає, що Католицька церква хоче зробити з Європи християнський клуб — самоідентичність Європи є відкритою, вона спирається на діалоги та співпрацю. Більше того, християни зможуть дійсно захищати свою свободу віросповідання тільки в тому випадку, коли вони захищатимуть також свободу всіх інших людей: «Європейський дім може бути домом гостинним і відкритим, але тільки в тому випадку, коли триматиметься своїх християнських фундаментів». (Portal.Wiara.pl)

Велика Британія вибачиться перед мусульманами?

Минулого тижня Англіканська церква Великої Британії запропонувала очолити рух за примирення з мусульманами, а також вибачитися перед мусульманськими країнами за війну проти Іраку, очолювану США. Адже цього досі не зробив (і не зробить) Британський уряд. Відповідну заяву вже підготувала робоча група палати єпископів Англіканської церкви. Там, зокрема, сказано: «Ми вважаємо, що церкві притаманна роль посередника — заради миру і незалежно від того, яку політику провадить світський уряд. Бо християнська церква має особливий мандат — завжди та всюди добиватися примирення». У заяві говориться, що зустріч християнських і мусульманських духовних лідерів повинна відбутися під девізом «Правда і примирення». Під час цієї зустрічі християни мають вибачитися за війну з Іраком, за ті методи, які використовував Захід у цій війні, за трагедію Іраку, апогеєм якої стала окупація країни західними силами на чолі з Штатами та Британією, а головне — за страждання народу.

Варто відзначити, що світова Англіканська церква зразу й відкрито виступила проти війни з Іраком, війни, яку «неможливо вважати справедливою» і яку неясно як можна закінчити. Бо єпископи Англіканської церкви думають, що сьогодні — за відсутністю стабільної демократії — вивести війська з Іраку було б безвідповідальною акцією, яка тільки погіршить ситуацію в країні, життя її громадян. А залишитися в країні означає одне — продовження «несправедливої», «помилкової» війни. Захід має розуміти причини та наслідки цієї колізії — «довгий ланцюг помилок», до яких англіканські єпископи включають багаторічну підтримку Заходом свого колишнього «стратегічного союзника» Саддама Хусейна, продаж йому зброї та ін. Саме через усі ті причини й зважаючи на те, що уряд Тоні Блера навряд чи спроможеться на вибачення перед людьми Іраку, перед мусульманами, єпископи Англіканської церкви взяли на себе місію здійснення «публічного акту покаяння». («Midle East online»)

Від журналістів чекають чесності

15 вересня президент Папської ради з питань ЗМІ архієпископ Джон Фоулі закликав керівників інформаційних центрів і прес-служб європейських католицьких видань бути чесними та відкритими, оскільки тільки при дотриманні цих вимог можна заслужити стійку довіру світських засобів масової інформації. Архієпископ Фоулі, зокрема, сказав: «У вас дуже складне завдання — знайти нові способи та засоби не тільки для того, щоб інформувати людей про події, які відбуваються в церкві, але й для того, аби допомогти їм відкрити свої серця Христу». Високо оцінюючи роботу католицьких інформаційних центрів і прес-служб під час хвороби й кончини папи Іоанна Павла II, а також при обранні й інтронізації Римського папи Бенедикта XVI, архієпископ Фоулі назвав квітень нинішнього року «великою можливістю для євангелізації», оскільки тоді світська преса була надзвичайно відкрита та позитивно налаштована до Католицької церкви. «У нас ніколи не було кращого часу для проповіді Євангелія, ніколи не було настільки дружніх відносин із мас-медіа». За переконанням архієпископа, в останні дні свого життя Римський папа Кароль Войтила став прикладом того, яким чином християнам варто готуватися до кінця свого земного шляху: «На Великдень, спостерігаючи зі своїх покоїв богослужіння в Колізеї, понтифік обійняв розп’яття, що стояло поруч із ним. Цей кадр обійшов усю планету». Доповідач призвав журналістів учитися в покійного Папи чесності та відкритості. («Благовест-Інфо»)