«Ці фото не лишають байдужими»

Виставка «Дня» таки стала подією для Маріуполя. Тільки у перші дні роботи її побачили сотні людей. Відвідувачі оцінюють близько 200 кращих світлин XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня» і голосують за найбільш вражаюче, а ми розпитуємо їх про життя прифронтового міста.

Виявляється, чимало городян не є корінними маріупольцями. Хтось переїхав сюди давно, як поетка Надія Умриш (її історія – у матеріалі «Зрозуміла, що люблю Маріуполь, ...коли почалась війна», №61-62 за 6-7 квітня), хтось – пару років тому, через війну на сході України.

ДІМ ЗАЛИШИВСЯ У СВІТЛИНАХ

Родина Левченків живе у Маріуполі з літа 2014 року, коли переїхала сюди з окупованого Луганська. Єлизавета Левченко має особливе ставлення до фотографій як таких – адже вони можуть передавати те, що у реальності стало недоступним. «Ми не можемо потрапити додому, але бачимо його на світлинах і згадуємо», - пояснює переселенка. От і на виставці «Дня» Єлизаветі запам’ятався знімок з розбитим мостом біля контрольно-пропускного пункту в Станиці Луганській, яким піднімаються люди. Взагалі фото, зроблені на сході країни, вразили її найдужче.

«Мені найбільше сподобалося фото «Недолюблений сад» Олександра Клименка. Воно, як на мене, дуже якісне, з класною композицією і при цьому нештучне. Чудова гра кольору і форми. Водночас знімок наповнений змістом. Наші сади залишились саме такими. От люди ростили сад, а тепер нема кому збирати достиглі яблука, і вони гинуть, - продовжує  Єлизавета Левченко. – А чоловіку сподобалась фотографія «Танкістка» Євгена Сосновського. І ще приз симпатій нашої родини отримала робота «Брат за брата» Віталія Носача. Це близько нам, бо маємо чотирьох дітей, і вони так само тримаються одне за одного. На світлині зображена урочиста подія (військові ліцеїсти складають присягу. – Авт.), і при цьому вона дуже тепла».

НАЧЕ ПЕРЕКОТИПОЛЕ

Єлизавета зізнається, що для неї Луганськ вже не є домом. Але і Маріуполь вона не може назвати рідним місцем.  «У нас тут з’явилося своє життя. У дітей є друзі, середня дитина у Маріуполі пішла у перший клас, є, як кажуть, тусівка, заходи, де ми зустрічаємося з різними людьми. І це не завжди переселенці, а й місцеві. Це важливо – спілкуватися не лише між собою, з іншими переселенцями, а й саме з місцевими жителями, - акцентує Єлизавета. – Ми зараз трохи, як перекотиполе. Якщо щось зміниться тут, переїдемо в інше місце. Не можу сказати, що Маріуполь – наша друга батьківщина, але знаходячись у цьому місті, ми намагаємося докладати максимум зусиль, щоб зробити його кращим».

Левченки – вегетаріанці, вони мріють відкрити у Маріуполі вегетаріанське кафе. «Я брала участь у циклі програм на місцевому телебаченні, в яких готувала вегетаріанські сніданки. А 23 квітня у приміщенні арт-платформи «ТЮ!» проведемо щось на кшталт вегетаріанського з’їзду, такі вегетаріанські теревеньки. Будемо організовувати вегетаріанську спільноту, - ділиться Єлизавета. – Крім цього беремо участь у заходах щодо урбанізації, ревіталізації місцевої історичної пам’ятки – колишньої водонапірної вежі. Там ми проводили майстер-клас, є ідеї щодо інших подібних подій у цьому місці».

Єлизавета Левченко на фотовиставці «Дня». Фото Євгена Сосновського

«НАВІТЬ У МАРІУПОЛІ Є ЛЮДИ, ДЛЯ ЯКИХ ВІЙНА – ЩОСЬ АБСТРАКТНЕ»

На думку переселенки, фотовиставка «Дня» може відкрити людям очі на українські реалії. Єлизавета відзначає, що навіть у прифронтовому Маріуполі є ті, для кого війна – щось абстрактне. «Є нерозуміння того, що відбувається. Розмірковують: «Бахають! Як це дістало». Люди не розуміють, що хтось покинув домівку, не розуміють, як живуть на лінії зіткнення, як гинуть, - говорить Єлизавета. – От на вашій виставці була фотографія «На своїй землі», де загибла людина лежить під ковдрою. Як на мене, принаймні, тих, хто бажає замислитися про нинішні події, виставка має наштовхнути на роздуми. У людей хоча б буде подразник, те, що не залишить байдужим. А біля цих фотографій неможливо залишитися байдужим. Вони стислі і дуже змістовні».

Сьогодні у Маріуполі формується потужне культурне наповнення, відзначає Єлизавета. До міста приїздить багато цікавих людей, зокрема, митців – раніше такого не могли й уявити. Тож Єлизавета Левченко налаштована оптимістично: «Гадаю, Маріуполь змінюватиметься, у нього з’являтиметься інший контекст. Прошарок людей, котрі ходять по виставках, виставах, перформансах, збільшуватиметься, і все-таки культура врятує світ! Мріємо про це».  

Нарощування «культурних м’язів» корисне для всіх регіонів України, хоч на сході, хоч на заході. Фотовиставка «Дня», яка щороку подорожує країною, допомагає у цьому давно. Цього року ми відкрили нові міста на мапі таких мандрівок, і серед них – Маріуполь. Виставка «Дня» триває там у Центрі сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі, до 14 квітня. Не пропустіть! Вхід вільний.