Ціна пам’яті

112 гривень — чимала за нинішнього безгрошів’я сума. А для немолодої селянки — тим більше. Однак, отримуючи їх нещодавно, Парасковія Косенко, мешканка одного із сіл Білозерського району Херсонщини, особливої радості не відчувала. Бо ж не манна небесна пролилася на неї і не лотерейний квиток приніс їй ці гроші. Вони прийшли з кривавого 1937 року.

Батько Парасковії Антонівни — Антон Петрович Кобець міцно стояв на ногах: будинок, корова, коні. На думку тогочасних «шарикових» — типова контра. А отже — розкуркулити. 1930 року в мешканця Станіслава забрали і дім, і корову, і коней. Експропріювали тобто. Та цього здалося мало, і в 1937-му до Антона Кобця застосували «вищу міру пролетарського захисту». Тобто розстріляли «за антирадянську агітацію». Було йому тоді 53 роки — орати й орати б чоловікові землю, удобрюючи її трудовим потом. Та замість поту вийшло кров’ю…

Тільки через півсотні з невеликим років прокуратура Херсонської області рішення «трійки» щодо Антона Кобця визнала недійсним. 30 травня 1989 р. його було посмертно реабілітовано. А дочка його звернулася нещодавно до комісії з питань відновлення прав реабілітованих. 112 грн. і стали компенсацією Парасковії Антонівні за втрату отчого дому, корови, коней. І занапащене життя батька.