«Цю фотовиставку можна сприймати як історичний документ»

Минулої осені мені пощастило побувати на фотовиставці газети «День» в Одесі. Пам’ятаю, як змінювався настрій залежно від того, на яке фото падав погляд. Кожна робота передавала свою особливу емоцію, що не могла оминути жодного відвідувача. 21 листопада 2014 року на відкритті фотовиставки в Одеському літературному музеї головний редактор «Дня» Лариса Івшина зазначала: «Основна проблема України — масова деградація і варваризація. Люди перестали читати розумне, тож нехай подивляться на розумну фотографію. Кого це «проб’є», той звернеться до інтелектуальної літератури». Мене, здається, «пробило». Тим паче, що попит на інтелектуальне газета «День» задовольняє повною мірою. 

Серед світлин, що вразили найбільше, — «Майдан. 27 січня 2014 рік» Олександра Кузьміна. Хлопець лежить на землі, можливо він поранений. Під ним — купа шин, мішків та залишків барикад. На голові у хлопця балаклава, і ми бачимо лише його очі. Але нам і не треба бачити щось інше, бо поруч з ним сидить дівчина, чиї руки цей хлопець тримає, і на кого спрямований його погляд. По очах видно, що він посміхається. Обличчя дівчини майже не видно, але гадаю, що вона теж щаслива.

У ГОЛОСУВАННІ НА КРАЩИЙ ЗНІМОК У ЧЕЧЕЛЬНИКУ ТА ОЛЬГОПОЛІ ПЕРШЕ МІСЦЕ ЗДОБУЛА РОБОТА ОЛЕГА НИЧА «ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ», ДРУГЕ МІСЦЕ ПОСІВ ЗНІМОК МИКОЛИ ТИМЧЕНКА «ПРОВОДИ», ТРЕТЄ МІСЦЕ — У ЄВГЕНА МАЛОЛЄТКИ ЗІ СВІТЛИНОЮ «ДОЗОР»

Дуже важливо, що в такий складний для країни період знайшлося місце і для щирих людських почуттів. Велике значення має те, що Майдан запам’ятався людям не просто як жорстке протистояння народу владі, а і як платформа, де крім агресії, побоїщ та смерті мали місце кохання, дружба та національний дух.

Але любов, дружба і  національний дух проростають не на порожньому місці. Людський дух потрібно плекати, і мені здається, що саме цим і займається газета «День». Дякую редакції за те, що плекаєте людський дух через фотовиставки, інтелектуальні тексти і просто через спілкування з читачами.

Нещодавно моя бабуся сказала, що люди вже звикли до війни і сприймають її як належне. Нас вже не так шокує кількість загиблих і поранених, ми не дивуємося черговим обстрілам і дедалі менше допомагаємо нашим бійцям. Майдан відійшов для нас у далеку історію, і вже рідше зараз згадують Небесну Сотню. Робота, яку здійснює газета «День», змушує людей відмовитися від цього новоутвореного звикання. А фотовиставка натомість є найбільш ефективним способом пробудити людські почуття і нагадати, що в Україні все ще триває війна, під кулями гинуть наші військові, і до цього в жодному разі не можна звикати.

«ДИВИТИСЬ ТАКІ ФОТО ДУЖЕ ПОТРІБНО, ЩОБ ЗРОБИТИ ВИСНОВКИ І НЕ ДОПУСТИТИ ВІЙНИ В МАЙБУТНЬОМУ. І ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ З’ЯВИЛИСЬ ЗНІМКИ ДНЯ ПЕРЕМОГИ У ЦІЙ ВІЙНІ», — ДІЛЯТЬСЯ БІЙЦІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

Перебуваючи у своїх друзів у смт Чечельник на Вінниччині, дізналася, що сюди завітала фотовиставка газети «День». Я встигла потрапити на її закриття і знову зануритись у прекрасний світ фотографії. Зараз особливо цікавою для мене стала «концепція еволюції образу», запропонована «Днем» на прикладі світлин 2000 і 2014 років. Два дуже схожих між собою фото, але виражають дві різні ідеї. Йдеться про роботи «Льонька Політика» Олександра Свистунова та «Артур Степаненко» Сергія Харченка. На цих роботах портрети чоловіків із татуюванням на плечі: у першого «Погоняй да знай меру!», а в другого — тризуб з підписом «Воля або смерть». Легко помітити, як за 14 років свідомість людей із особистісних моментів перенаправлено на загальнонаціональні. Ідея татуювання на фото «Артур Степаненко» набуває вже державних масштабів, адже поняття «воля» в цей період історії залежить від кожного громадянина нашої країни.

І такі сильні враження та роздуми експозиція викликала не лише в мене. Відвідувачі виставки і в Чечельнику, і в Ольгополі, де її було продовжено 24 липня, охоче залишали свої відгуки. Перечитавши їх, розумієш, що перегляд фото, представлених «Днем», — це не просто чудова можливість провести дозвілля. Фотовиставка змусила відвідувачів вкотре відчути тяжкий біль за власну країну, але при цьому і лишила промінь надії, який сяє у щасливих очах дітей та відображений у почуттях закоханих. Люди залишали виключно позитивні відгуки про виставку та були дуже вдячні газеті «День» за можливість такого морального росту.

Традиційно відвідувачі виставки проголосували за найкращі фотографії. Перемогла робота Олега Нича «День Перемоги», друге місце посів Микола Тимченко зі знімком «Проводи», третє місце — у Євгена Малолєтки зі світлиною «Дозор». Дякуємо «Дню» за враження. Чекаємо наступної зустрічі.

ВРАЖЕННЯ

«ФОТОВИСТАВКА ДОПОМАГАЄ НАМ НЕ СТАВАТИ БАЙДУЖИМИ І ВИТРИМАТИ ВЕСЬ ЦЕЙ ТИСК»

Павло КАЛЕНИЧ, директор АФ «Ольгопіль», завдяки якому і відбувся візит фотовиставки «Дня» на Вінниччину:

— Події в нашій країні змушують говорити нас про війну, Майдан, кризу в країні й таке інше. І ми не можемо це ігнорувати, бо які ж ми тоді будемо громадяни? Ця фотовиставка допомагає нам не ставати байдужими і витримати весь цей тиск. Адже одному завжди тяжче боротися. А газета «День» з такими заходами демонструє нам, що разом ми зможемо все.

Бізнес завжди має якоюсь мірою працювати на громадянську відповідальність, бо хто, як не він, допоможе нашій країні нарешті вибратись із скрути. Треба завжди намагатися сприяти розвитку нашого суспільства. І це стосується не лише різноманітних розважальних програм та покращення стану міста, де ти живеш, насамперед це стосується інтелектуального росту нації.

Наступного року на виставці дуже хотілося б нарешті побачити мирну, здорову Україну. Хай ті всі фото з Майдану та війни лишаються, але хай вони нарешті відійдуть на шпальти історії.

«ГАРМОНІЙНЕ БАЧЕННЯ УКРАЇНИ НАВІТЬ У ВАЖКІ ЧАСИ»

Ангеліна П’ЯНІЩУК, випускниця 2015 року, Чечельник:

— На фотовиставці газети «День» я вже втретє. Кожного разу світлини різноманітні та цікаві. У них ми бачимо себе, адже це не знімки із фотосесій, а бачення фотографом повсякдення.

Цього року фотовиставка сподобалася мені найбільше, але водночас є болючою та сумною. Минулого року я поїхала на навчання до Сполучених Штатів Америки, тому, можна сказати, не відчула всього того болю, який принесла нам війна. Розмовляючи з батьками про події в Україні, часто плакала та переймалась через долю нашої країни. Тож, побачивши світлини із центру воєнних подій, наче прожила весь рік заново та побачила війну на власні очі.

Поряд із світлинами з війни я знайшла багато фотознімків на патріотичну тематику, які викликають гордість і піднесення. Саме це мені й подобається: гармонійне бачення України, навіть у важкі часи. Чи не найбільше мені сподобалася фотографія Олега Нича «День Перемоги», за яку я і проголосувала як за найкращу. Вона викликала в мене почуття великої вдячності до ветеранів Другої Світової війни, які змушені бачити та переживати ті жахливі події знову.

Хочу подякувати всім, хто організовує фотовиставки газети «День» щороку. Завдяки цьому, навіть у нашому маленькому містечку, ми маємо змогу доторкнутися до прекрасного.

«ФОТО ЗМУСИЛИ ЗАМИСЛИТИСЯ»

Софія КОЛІСНІЧЕНКО, учениця шостого класу:

— Уже другий рік поспіль я відвідую фотовиставку газети «День». Кожен знімок залишає після себе неповторні враження. Цього року майже всі фото зворушили мене та змусили замислитися. Напевне я б довго могла роздивлятися ці фотографії, знову і знову. Із нетерпінням чекаю наступної виставки. Від щирого серця!

«ХОЧЕТЬСЯ ПЕРЕМОГИ НАД ВІЙНОЮ, ЗЛОБОЮ, КОРУПЦІЄЮ, НЕСПРАВЕДЛИВІСТЮ»

Микола ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, боєць Національної гвардії, демобілізований у липні 2015 року. Рік захищав Україну в найгарячіших точках на фронті. Прийшов на фотовиставку «Дня» зі своїми бойовими побратимами:

— Цю фотовиставку можна сприймати як історичний документ, адже настане час, коли наші діти, як і ми колись на уроках історії, роздивлятимуться знімки з Майдану, з війни і намагатися зрозуміти, що ж відбулося насправді. Знімки дуже правдиві, реалістичні й навіть часом жорстокі. Особисто я, пройшовши через рік війни, хочу бачити інші знімки. Приємно дивитися на світлини мирного життя, на дітей. А якщо і з війни, то фото гарних друзів за столом. Так колись мені розказував мій дід Степан Савенко, який дійшов до Берліна під час Другої Світової війни. Він казав, що про злобу і жорстокість під час війни хочеться забути. Хочеться пам’ятати хороше. Лише зараз я його зрозумів. Але дивитися такі фото дуже потрібно, щоб зробити висновки і не допустити війни в майбутньому. І звісно, дуже хочеться, щоб з’явилися знімки Дня Перемоги у цій війні. Перемогти ми маємо не якусь країну чи народ. Хочеться перемоги над війною, злобою, корупцією, несправедливістю. Щоб нам не було соромно перед пам’яттю про тих, хто залишився тільки на фотографіях.