Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Тут був Уряд

Прогулянка вулицями і будинками, де творилась історія Української революції 1917 —1921 років
23 серпня, 10:39
НА СОФІЙСЬКІЙ ПЛОЩІ, ПОРУЧ ІЗ ПАМ’ЯТНИКОМ БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, У 1917 — 1921 РОКАХ ВІДБУЛОСЯ БЕЗЛІЧ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ. ІНКОЛИ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО СЬОГОДНІ ДО ЦЬОГО МІСЦЯ СТАВЛЯТЬСЯ БЕЗ НАЛЕЖНОЇ ПОВАГИ: ТУТ РОЗГОРТАЮТЬСЯ КІТЧЕВІ СВЯТКУВАННЯ, ПАРКУЮТЬ МАШИНИ ДЕ ПРИЙДЕТЬСЯ — АЛЕ ТО ВЖЕ ІНША ІСТОРІЯ...

У центрі столиці майже кожна будівля, зведена до 1917 року, має якусь історію. Навіть так: у стінах цих будівель творилась «велика» історія, яку сьогодні вивчають у школах. Зокрема, чимало звичайних київських будинків ставали місцями дислокації міністерств Української Народної Республіки. Більше про це ми дізналися на екскурсії таким собі урядовим центром того періоду, яку провела Софія Грабовецька, молодший науковий співробітник Музею Української революції 1917 — 1921 років.

МІНІСТЕРСТВА У ГІМНАЗІЯХ

У будинку, де сьогодні розташовується Київський національний музей російського мистецтва, колись працювало міністерство закордонних справ УНР, яке очолював Олександр Шульгин. На той час ця будівля була особняком Федора Терещенка. Тоді у цьому районі Києва мешкали університетські професори та промисловці, які часто здавали в найм частину своїх приміщень. «Цілком нормально, що в особняку Терещенка вдалося зняти кілька кімнат під міністерство, — зазначає Софія Грабовецька. — Це не так, як зараз, коли в одному міністерстві працюють сотні людей. Тоді такий орган обслуговувало з десяток осіб».

На бульварі Тараса Шевченка стоять будівлі, де колись були Перша і Друга київські гімназії. Сьогодні колишня Перша гімназія є Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1917 році, за словами Софії Грабовецької, декілька приміщень цього закладу віддали під міністерство народної освіти, яке потім перетворилося на міністерство народної освіти і культури.

Будівля колишньої Другої гімназії, що на бульварі Тараса Шевченка, 18, мало чим відрізняється від першої, вона зведена за типовим проектом навчального закладу середини ХІХ століття. У 1917 році, за Центральної Ради, тут працювала Друга українська державна гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства, перший заклад такого типу з українською мовою навчання. Пізніше, 1918 року, тут також осіло міністерство продовольства.

ПАРЛАМЕНТ У МУЗЕЇ

«Мізки» УНР, Центральна Рада, працювала у нинішньому Будинку вчителя, на вулиці Володимирській, 57. Солідну білу будівлю з куполом звели 1912 року за проектом відомого архітектора Павла Альошина. Будинок задумувався як народна аудиторія — місце, куди прості люди могли збиратися на лекції, концерти та інші культурні й просвітницькі події. Крім цього, тут працював Педагогічний музей.

ПАМ’ЯТНИК МИХАЙЛУ ГРУШЕВСЬКОМУ СКУЛЬПТОРА ВОЛОДИМИРА ЧЕПЕЛИКА ВІДКРИЛИ 1 ГРУДНЯ 1998 РОКУ. ПОЗАДУ ВИДНО БУДИНОК ВЧИТЕЛЯ, ДЕ ДІЯЛА УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА, ГОЛОВОЮ ЯКОЇ БУВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

«У 1914 році, з початком Першої світової війни, музей евакуювали до Росії, а в будинку організувалась школа прапорщиків, — зауважує Софія Грабовецька. — У 1917 році, коли громадсько-політичні організації проголосили створення Української Центральної Ради, вони знайшли собі тут декілька приміщень — ще як політична організація, не як орган влади. Потім школа прапорщиків десь поділася і ЦР працювала у всьому будинку».

Тож саме у Будинку вчителя засідала Центральна Рада вже як революційний парламент України. Сьогодні у будівлі розмістилося чимало структур, зокрема Музей Української революції 1917 — 1921 років. А ще, як і багато років тому, Педагогічний музей.

ТЕАТР СТРАТЕГІЧНОГО ЗНАЧЕННЯ

На початку ХХ століття нинішня Національна опера України імені Тараса Шевченка, тоді — Київський міський оперний театр, не лише притягувала поціновувачів мистецтва, а й ставала сценою для важливих політичних подій. «Приміщення театру використовували як зал для зібрань. Адже у часи Української революції не існувало «Фейсбуку», «Твітеру», телебачення, і щоб донести до суспільства якісь новини, політичні лідери «гастролювали» по різних залах, де можна було зібрати людей і розповісти їм певну інформацію», — пояснює Софія Грабовецька.


НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ У НИНІШНІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ УКРАЇНИ ВИСТУПАЛИ НЕ ЛИШЕ СПІВАКИ. РІЗНІ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ПРИМІЩЕННЯ ТЕАТРУ ЯК ЗАЛ ДЛЯ ЗІБРАНЬ, ЗОКРЕМА ТУТ ВІДБУВАЛИСЯ ІІ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ З’ЇЗД І ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ

У 1917 році в опері відбувся ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, де розглянули план формування українського війська і проголосили Перший Універсал Центральної Ради. А у часи Директорії УНР, 1919 року, тут зібрався Трудовий конгрес України, під час якого ратифікували Акт Злуки УНР і ЗУНР. «Акт Злуки проголосили саме тут. А наступного дня відбулося повторне проголошення і святкування на Софійському майдані», — додає Софія Грабовецька.

СОФІЙСЬКА ПЛОЩА — «ТОЧКА ЗБИРАННЯ»

Минаючи будівлі, де жили й працювали очільники УНР (наприклад, сьогодні на Володимирській, 36 ховається під зеленою сіткою колишній готель «Прага», де мешкав Симон Петлюра), дістаємося історичного центру України — Софійської площі.

Під мурами Софії, поряд із пам’ятником Богдану Хмельницькому, у 1917 — 1921 роках розгорталося безліч важливих подій. Наприклад, 19 березня 1917 року тут відбулася багатотисячна маніфестація на підтримку Української революції.

На Софійській площі проголосили Третій Універсал Української Центральної Ради, який стверджував появу УНР. Незабаром, 1918 року, тут проголосили Українську Державу гетьмана Павла Скоропадського, а 22 січня 1919 року, коли влада перейшла до Директорії УНР, — Акт Злуки УНР і ЗУНР. Софія Грабовецька змальовує, як це відбувалося: «Акт ратифікували у середу і наступний день вирішили зробити вихідним. Для цього всі вулиці перекрили, поставили урочисту в’їзну арку до Софії. Вулиці прикрасили прапорами, на балконах вивішували килими, які вважалися ознакою достатку».

Звісно, це лише мала частка урядових адрес часів Української Народної Республіки. Чимало будинків знищили під час Другої світової війни, деякі сьогодні сховані під риштуванням, деякі розсипаються від часу, а якісь у більш-менш притомному стані — і самі діляться своєю історію, законспектованою на меморіальних табличках. Тож інколи корисно озиратися по сторонах — і так відкривати для себе історію України.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати