«Творчу відпустку» ...без їжі та води

Чимало сучасних мандрівників мріють не просто побачити світ на власні очі, а й повторити подвиги Магеллана, Колумба чи Беллінсгаузена, тобто пройти тими ж маршрутами, що й відомі дослідники. Але того, що зробила українська команда «Equites», ще, мабуть, не робив ніхто: за 40 днів вони обійшли Атлантичний океан за маршрутом Христофора Колумба, а оскільки час експедиції співпав із різдвяним постом (з 28 листопада до 6 січня), троє з восьми учасників не просто постили, а голодували: перші сім днів не брали до рота ні ріски, а потім пили лише воду в обмеженій кількості. Як зазначив лікар експедиції Андріан ван дер Варт, таких прикладів в історії медицини ще не було, адже всім відомо, що без води людина може прожити всього три дні. Одне з пояснень, як їм це вдалося — хороша фізична підготовка та командний дух.

Як же жилося команді в екстремальних умовах, «Equites» розповість у документальному фільмі «Шлях Колумба», який збираються відзняти разом з відомим кінооператором Сергієм Михальчуком. Перекладуть його чотирма мовами: українською, російською, англійською та французькою, адже хочуть показати стрічку на каналах Discоvery та BBC . У ролі оповідача фільму виступить зірка кіно Жерар Депардьє. Крім цього, мандрівники хочуть видати книгу, присвячену експедиції. Усе це український та закордонний глядач побачить вже цієї осені.

ГОЛОД ТА ШТОРМ — НЕСУМІСНІ

До мандрівки готувалися досить ретельно: щоденні фізичні тренування за спеціальною системою, яку розробив один із мандрівників, Голтіс, а також налаштовували себе психологічно. Хоча подорож Атлантичним океаном — не перша в історії команди (за її плечима — мандрівки до 30 країн Африки та Азії), але голодувати в океані ще не доводилося.

— Усі ми голодували не один раз, але це було на суші. В океані ж усе по-іншому. Перших шість днів подорожі був шторм у вісім-дев’ять балів, а деколи — й в одинадцять. Вестибулярний апарат весь час працював у незвичному для нього режимі, до того ж ми не тільки не їли і не пили, а ще й не спали. Голод і шторм — це дві найбільш несумісні речі, які стали для нас неабиякою проблемою, — каже учасник мандрівки Костянтин Могильник. — Я особисто переніс перші 30 днів голоду спокійно, приглушуючи у собі це почуття і не думаючи про їжу. Звісно, були моменти, коли не було ні фізичних, ні моральних сил. Щоб піднятися за склянкою води, потрібно було півгодини, щоб налаштувати себе встати з ліжка і пройти півтора метра до столу. Нам додавало сил тільки те, що ми постійно підтримували зв’язок з великою землею: щодня нам присилали сотні sms друзі та знайомі.

Упродовж експерименту кожен із голодуючих втратив понад десять кілограмів від загальної маси тіла: Голтіс схуд на 20 кг, Костянтин Могильник — на 12 кг, а Андрій Супрун — на 16,5 кг. Як написав у медичному звіті лікар команди Андріан ван дер Варт, вони були схожі на тінь. До речі, лікаря для подорожі команда обирала на спеціальному кастингу, в якому взяли участь кілька десятків медиків з різних країн світу.

— Одночасне позбавлення організму калорій, дегідратація та життя на борту маленької яхти створюють унікальний та сильний стрес для людини, — писав лікар у своєму медичному звіті. — В таких умовах відбувається складна фізіологічна адаптація. У мене була апаратура для вимірювання кров’яного тиску, рівня глюкози у крові, пульсу, але щоб оцінити загальний стан організму потрібні лабораторні умови. Така можливість з’явилася, коли ми прибули до порту Лас-Пальмас (о. Гран-Канарія). За результатами аналізів крові усіх трьох учасників експерименту, значна втрата безжирових тканин та зменшення загальної маси тіла була для них невідворотною. Рятувало їх тільки те, що вони не займалися фізичною роботою. Так, чоловік віком 20—40 років, з вагою у 80 кілограмів, в середньому витрачає щодня по три тисячі калорій. В учасників «Equites» витрати калорій були дуже низькими. Також на ранньому етапі голодування у людини з’являється в’ялість та роздратування, головний біль, нудота, запаморочення, розлад шлунку тощо. Упродовж усієї подорожі учасники скаржилися тільки на біль у шлунку.

ШЛЯХОМ КОЛУМБА

Незважаючи на пережите, свій експеримент мандрівники не називають рекордним — це просто перевірка самих себе на витривалість, кажуть вони. Інші учасники команди, які могли нормально харчуватися, теж пройшли своєрідне випробування, адже поруч з ними перебували люди, які голодують, Як пригадує матрос Анатолій Бабарика, який був на яхті ще й кухарем, щоразу, коли наставав час сніданку чи обіду, він просив вибачення у голодуючих за те, що інші члени команди будуть їсти.

— Ми нікуди не ховалися, коли їли фрукти чи овочі, але й робити це на очах в учасників експерименту було якось незручно, — зазначив Анатолій Бабарика. — Оскільки наш лікар — католик за віросповіданням, ми святкували католицьке Різдво. Мене здивувало, що Голтіс, Костя та Андрій прийшли допомагати на кухні: нарізали салати, смажили картоплю, подавали все це на стіл. Я просто не уявляю, скільки сил треба мати, щоб втриматися перед такою спокусою.

Однак, окрім відчуття голоду, мандрівники згадують й інші, набагато приємніші моменти подорожі. За словами Голтіса, одного дня до їхньої яхти підпливла касатка з малюком і пливла за ними приблизно півгодини. Така зустріч принесла команді безліч позитивних емоцій. А чого варте відвідання Канарських островів та Домініканської республіки, — до речі, вона й стала останнім пунктом мандрівки.

— Такий маршрут ми обрали тому, що хочемо розширювати горизонти, як це робив у свій час Христофор Колумб. Тільки він вивчав навколишній світ, а ми — людину. Тому наші шляхи дуже схожі, — продовжив Костянтин Могильник. — Ми почали свій шлях із того ж порту, що й Колумб — Палос-де-ла-Фронтера (Іспанія), потім зробили зупинку на острові Гран-Канарія, звідси прийшли на острів Гаїті. Це повторює повністю маршрут другої експедиції Христофора Колумба, оскільки під час першої він ще не зав ні напрямків вітрів, ні руху течій, тому перший раз ішов Атлантикою нераціональним шляхом. Про подорож Колумба відзнято не один фільм і написано не одну книгу, і говорити про це ще можна дуже багато, адже йдеться про цікаві стосунки людини зі світом та природою. Та ми спробуємо розповісти про цю людину по-своєму цікаво, проводячи паралелі між його мандрівкою та нашою.

Повернувшись додому, коли усі випробування уже позаду і в пам’яті лишилися тільки приємні спогади, мандрівники говорять про свій експеримент як про творчу відпустку. І кажуть, що вона для них не остання.

КОМЕНТАР

Олег ЧАБАН, психіатр-психотерапевт:

— Я ознайомився з медичним звітом лікаря команди, але мене як психотерапевта зацікавив інший аспект — чому ці люди згрупувалися. Частина відповіді криється у тому, як команда вибирала для себе лікаря: після кастингу вони зупинилися на канадському спеціалістові, бо «він нам підходить». На рівні інтуїції це означає, що він — один з нас. Тому перше, що тримала мандрівників — команда, яка ще й була зв’язана міцною пуповиною із великою землею — «есемески», розуміння та відчуття, що ти представляєш когось. Ти — не мурашка, закинута в океан, а робиш це замість тих людей, які доручили провести експеримент. Також у команди була велична мета — проходження великого шляху Колумба та різдвяний піст. Вижити в екстремальних умовах можуть лише ті, хто бачить майбутнє. Той, хто живе сьогоднішнім днем і думає, як прогодуватися, що одягти, перетворюється на біологічну істоту... У команді ж бачення майбутнього було очевидним. Вони думали про це й описували у своїх щоденниках. До речі, у своїх записах вони згадували один одного, а значить, думали не тільки про себе, а й про інших. Так вони підтримували один одного суто емоційно. Ще одна річ, яка їм допомогла, — розуміння, що у якийсь момент тебе врятують твої ж товариші. Їх вело уперед почуття, що за ними є люди, які можуть взяти їхній тягар на себе. Як лікар, я знаю, що на певному етапі у голодуючої людини настає ступор, коли ти не може налаштувати себе встати, щоб випити склянку води. І тут хтось повинен тобі допомогти. А допомагала команда.