«У душі трохи імператори»

У директора ботанічного саду ім. академіка Фоміна (прозваного в народі «старим» ботсадом) навіть ініціали можуть розповісти про рід діяльності їхнього носія: дісталася Василю Васильовичу від батьків прізвище не яке-небудь, а Капустян. Вдаватися до генеалогічних подробиць та з'ясовувати, чи вірить директор у те, що дані людині ім'я- прізвище можуть впливати на подальшу його долю, ми не стали. А ось про щоденні відчуття, пов'язані з приходом на таку специфічну роботу...

«Так і є», — усміхається директор, — «всі працівники саду — в душі трішечки імператори». Дійсно: з яким іще почуттям можна здійснювати обхід території, яка займає площу в 22 гектари, і розуміти, що вся ця рослинна пишнота — твоя? Ясна річ: «твоє» — не мається на увазі, що закріплене за Василем Васильовичем і його «командою» — приватна власність. А тому що існує неписане правило: людина вважає своїм і любить те, у що зроблено «капіталовкладення». І не важливо, у якій формі: праці, витраченого часу, грошей... «Додайте сюди просте щастя займатися улюбленою справою, радість від того, що ввірена тобі колекція завдяки твоїм зусиллям у прямому значенні слова квітне й пахне», — говорить директор...

...«Під час окупації німці організували тут кафе», — обводить рукою своє тропічне і субтропічне багатство науковий співробітник ботсаду Всеволод Грабовський. Їсти серед фінікових пальм і бананів — навряд чи коректно (створювалася колекція, м'яко кажучи, з іншою метою), однак, вельми непогано. Якщо, звичайно, не брати до уваги трохи докучливі теплоту й вологу: взимку в спеціальних павільйонах (та частина саду, яка обмежена для відвідування) має бути не менше плюс 18 ти. Примхливітропіки із субтропіками — чимала стаття витрат, всього ж 8 тисяч видів рослин ботсаду «з'їдає» і «випиває» понад 5 тисяч гігакалорій тепла, 135 тисяч кіловат енергії, 35 тис. кубів води. Благо, комунальники розуміють, що вимоглива зелень — народне надбання: тропіки, було, «з технічних причин» трохи заборгували за газ, однак Київенерго пішло на поступки — зробило на початку зими послугу відразу ж після надходження від саду заявки. Хоча схильність нарікати на бюджетну неувагу помітити тут складно. Хіба на те, що в радянський час у працівників ботанічних садів були куди більш широкі можливості в плані поїздок для поповнення колекції. Рятує той момент, що, судячи з усього, всі ботаніки — так би мовити, «безсрібники», фанатично віддані справі: всесвітня Асоціація ботанічних садів поширює списки рослин, якими можна обмінятися. Щоправда, про те, що королівському ботанічному саду дарують близько 20 млн. фунтів стерлінгів на рік, а київський не має і десятої частини цих коштів, побіжно, але все-таки пригадали...

Тим часом Всеволод Грабовський і науковий співробітник Лариса Гордзієвська продовжують ознайомлювальну екскурсію. Багато експонатів — унікальні. У 30-40-х рр. XIX cт. у Кременці (містечко в Тернопільській області) розформовують за вільнодумство ліцей, і його ботанічна колекція переїжджає в столичну оранжерею. Деякі рослини живі та здорові ще з того часу, що для закритого грунту — свого роду рекорд. Із «закритістю» пов'язана і певна проблема, адже у деяких представників флори — специфічне запилення: авокадо, наприклад, розмножується за посередництва кажанів. Зате необхідність невсипуще доглядати «вихованців» (чого, наприклад, вартий ручний полив двох тисяч екземплярів рослин в одному із павільйонів!) винагороджується стократ: в Україні колекція відкритого грунту займає друге місце, і перше — за чисельністю представників тропіків, колекція — третя в СНД після ботанічних садів Москви та Санкт-Петербурга.

Говоримо... про філософію. Для директора саду вона така: «ми виконуємо державне завдання». Тобто, якщо ботанічний сад Академії наук переважно займається науковими розробками (наприклад, клонування орхідей), то сад ім. Фоміна має дещо інше призначення: ботаніка в чистому вигляді (наочний посібник для студентів сформовано за двома принципами — систематична експозиція і експозиція, створена за еколого-географічним принципом) і медична специфіка. Лариса Павлівна Гордзієвська суть своєї роботи передає інакше: «рослина — живий організм, а не предмет інтер'єру». А тому — в «скрутний» для колекції момент разом з іншими працівниками саду купувала поліетиленову плівку для павільйонів, закривала принесеними матрацами місця, де було відсутнє в цих павільйонах скло, чергувала ночами, коли тепло в приміщеннях доводилося підтримувати за допомогою «буржуйок». Після цього не дивно, що до тих українських фірм, які бачать у рослинах виключно засіб збагачення — ставляться тут зневажливо. «Нічого поганого в квітковому бізнесі, звичайно, немає, — говорить Л. Гордзієвська. — Але чомусь дехто (наприклад, голландці) уміють перетворювати цей процес на мистецтво. Люди, які ставляться до рослин, так би мовити, «з пієтетом», навіть ранок розпочинають із того, що... розмовляють зі своїми вихованцями».

...А ще — співробітники саду не бажають йти на пенсію, — усміхається директор. Бурчать — коли відвідувачі приносять «хвору» — через неправильний за нею догляд — рослину і просять врятувати, коли видання, присвячені рослинному світу, дають читачам поради, які нічого спільного з грамотною турботою про зелених «вихованців» не мають. Нарікають на велику кількість відвідувачів: «Іноді це відволікає від наукової роботи». Хоч визнають, що останнє... дуже приємно: жодного екскурсанта без захоплення в очах.