У гонитві за щастям...

Нещодавно були опубліковані дані Міжнародного опитування кінцевого року Gallup International, відповідно до якого Україна, за індексом щастя, перебуває серед п’ятірки найнещасливіших країн. Ця новина розлетілася по інтернет-простору. Утім, наскільки подібні опитування можна вважати надійними? Чи можна виміряти щастя? Та ще й на національному рівні? Про ризики й альтернативні підходи до аналізу рівня суб’єктивного благополуччя «День» поговорив із кандидатом психологічних наук, заступником декана факультету наук про здоров’я, доцентом кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету та психологом-практиком Іриною КРИВЕНКО.

ОБМЕЖЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ ПІДХОДІВ

— Опитування Gallup International, чесно кажучи, викликає більше запитань, ніж відповідей, особливо враховуючи дані World Happiness Report. Ясна річ, що минув час, але чому, наприклад, у World Happiness Report, виданому в 2020 році, Фінляндія на першому місці, а у Gallup International — на 15? Натомість Казахстан у World Happiness Report був 50-м, а у Gallup International — другим. На вашу думку, чому так суттєво різняться дані цих досліджень?

— У подібних дослідженнях усе дуже залежить, по-перше, від змісту запитань, які ставлять досліджуваним, загалом методології. По-друге, від тої вибірки респондентів, до якої були спрямовані подібні запитання. А також від тієї форми, у якій вони ставилися. Напевно, дуже важко з психологічної позиції інтерпретувати такі загальнонаціональні дослідження, бо ми не знаємо, хто що саме вкладав у поняття щасливості. Зважаючи на зміст опитувань у рамках цих масових досліджень, суто з термінологічної точки зору можна говорити не про рівень щасливості, а про оцінку респондентами якості власного життя.

— Якими є психологічні методи дослідження щастя?

— Щастя — це більше філософська категорія. Психологи найзвичніше оперують поняттям суб’єктивне благополуччя, яке є сумою різноманітних компонентів, але не тільки й не стільки нею. Його можна було б порівняти з системою, де сума елементів не дорівнює системному показнику. Взаємодію між цими феноменами дуже важко поміряти. У цьому й полягає складність досліджень суб’єктивного благополуччя в цілому.

Загалом усе залежить від цілі вимірювання. Якщо йдеться про узагальнювальні дослідження, спрямовані на збір статистики, психологи йдуть подібними шляхами до соціологів: здебільшого прямо запитують людей, наскільки щасливими у певному числовому еквіваленті вони себе почувають. Або оцінюють, знову ж таки, у числовому вимірі, наскільки вони задоволені життям у різних окремих сферах. Однак ці два способи досліджень, окрім очевидних обмежень, коли ми нівелюємо інформацію про те, що самі респонденти розуміють під тим поняттям, мають ще як мінімум два обмеження.

Перше — пов’язане з тим, що в питаннях, які стосуються того, як людина загалом оцінює своє життя, ми загалом схильні вказувати дещо вищі за середні показники. З десяти балів — 7-8. Такі дослідження проводилися в Америці на тисячах американців, серед українців не знаю подібних масових досліджень, але ті, які ми проводили, мають дуже схожі результати. Можемо навіть подивитися на семантику типової відповіді на питання «як у тебе справи?» — «нормально». Насправді люди рідко ставлять собі пряме запитання, чи щасливий я. Воно екзистенційне, апелює до безлічі інших глобальних життєвих питань, на які може не знайтися відповідей. Тому простіше, коли подібне питання виникає, підмінити його на якесь точніше: чи я чимось конкретним у житті задоволений.

Друге обмеження подібних опитувань полягає в тому, що, оцінюючи різні сфери життя, ми не отримуємо еквівалента щастя як такого, а маємо натомість лише уявлення про те, як собі уявляє людина співвідношення того, що вона вважає ідеальним життям, і того, що вона має у своїй реальності. І що більш наближеними є ті уявлення про реальне та про ідеальне, то вищим є індикатор щасливості.

Тож такі статистикоорієнтовані дослідження гублять те, що щастя не є простою сумою оцінок життя, що воно має в собі також емоційне наповнення. І подібні дослідження не можуть його заміряти. Це як з кардіограмою: щоб було якісне зображення, то людина повинна бути в стані спокою. А коли ми в потоці буденних справ і нас запитують, як життя загалом, то ми відповідаємо, будучи наповнені актуальними переживаннями. Тож об’єктивне дослідження рівня щастя в таких умовах провести практично неможливо.

Найефективніші з них можуть бути проведені в суто індивідуальному режимі. Це не є разовий замір, потрібно контролювати емоційний стан досліджуваного, бачити його вплив на оцінку рівня щасливості. Також необхідно отримати не тільки кількісну, а й якісну інформацію, бо кожен з нас у це поняття вкладає щось своє. Тож такі дослідження можливі або в ході психотерапевтичного процесу, глибинного, тривалого, або в більш масовому вигляді — з використанням, і це пробує робити частина дослідників спеціального програмного забезпечення для збору на регулярній основі інформації про стан кожної конкретної людини і її уявлення про щастя протягом тривалого часу. Проте зрозуміло, що такі дослідження дуже часо— й ресурсновитратні, навряд чи хтось може дозволити собі зібрати таку інформацію по всьому світу.

ТЕОРІЇ ВИМІРЮВАННЯ ЩАСТЯ

— Ви згадали про те, що задоволеність визначається співвідношенням ідеального й реального, тобто очікуваннями. Яку роль вони відіграють у суб’єктивному благополуччі?

— У цьому сенсі буде доцільно апелювати до теорій. Є дослідники, які вказують, що це співвідношення очікувань і реального стану справ є визначальним у тому, наскільки  благополучно почувається людина. Водночас якщо узагальнювати різноманітні підходи до розуміння суб’єктивного благополуччя, то воно не вичерпується очікуваннями, оскільки це тільки один з аспектів — когнітивний. Очікування завжди стосується передусім того, що ми думаємо, які в нас є уявлення про хороше життя, і меншою мірою захоплюють емоційний аспект — те, як ми переживаємо актуальну реальність. А щастя незмінно містить у собі дві складові — власне когнітивну (думання про те, яким є наше життя) і почуття до того життя (емоційний компонент). І відділити один від іншого дуже складно, бо наш домінуючий емоційний фон — позитивний чи негативний — суттєво забарвлює ті очікування й оцінки того, що маємо в реальності.

— Попри те, що щастя є поняттям індивідуальним, усе ж багато спроб здійснюються, аби окреслити, що саме вкладається у це поняття. Розкажіть, будь ласка, про головні теорії щодо трактування цього поняття.

— Існує два найбільші підходи. По-перше, так звані гедоністичні концепції. Згідно з ними, суб’єктивне благополуччя визначається нашими емоціями й ставленням до життя в цілому. Попри назву концепції, тут не йдеться про щастя як виключно насолоду від отримання чогось. Саме завдяки дослідникам гедоністичного напряму ми маємо дані про уявлення людей, наскільки вони задоволені своїм життям. А також щодо емоційного виміру — наскільки часто досліджуваний переживає позитивні та негативні емоції, які з них домінують, створюють його базовий емоційний фон. Гедоністичний блок концепцій містить також дослідження того, як окремі події нашого життя впливають на переживання нами щастя у цей конкретний момент життя.

Ними встановлено, що в цілому різноманітні життєві події, наприклад, виграш у лотерею чи втрата роботи, одруження чи розставання з близькою людиною, прямо пов’язані з показниками суб’єктивного благополуччя, якщо ми запитуємо в момент, коли ця ситуація для досліджуваного, з його внутрішніми переживаннями, є актуальною. Водночас на загал ці ситуації можуть вибити нас з колії на певний час, але згодом наше благополуччя повернеться до так званого середнього рівня. На думку дослідників гедоністичного напряму, ми всі маємо здатність до врівноваження нашого емоційного стану й рано чи пізно повертаємося до певного звичного для нас переживання рівня щасливості.

Загалом зависнути над питанням, що таке щастя, і чи я щасливий, є доволі несприятливо для нас. Дуже гарно писав Франкл про сенс життя: це щастя має бути побічним продуктом нашого життя, а не ціллю, на яку ми орієнтуємо всю нашу активність. Не варто тими пошуками щастя підміняти наше реальне життя

Другий має назву еудемонічний. Представники цієї концепції намагаються опонувати гедоністичні теорії, говорячи про те, що людина має необхідність і внутрішнє прагнення слідувати внутрішньому покликанню, своїй природі, схильностям. Від того, наскільки ми свою життєву дорогу правильно чи неправильно обираємо, залежить те, наскільки інші наші потреби задоволені. Основою переживання щастя такі дослідники бачать наші уявлення про сенс, про здатність самореалізуватися, про здатність відчувати повноту нашого життя.

Складність цих концепцій у тому, що провести масові дослідження в такому аспекті буде важко. Хоча в ідеалі підходило би спробувати балансувати уявлення обох цих теорій.

ДЕМОКРАТІЯ — ПІДГРУНТЯ БЛАГОПОЛУЧЧЯ

— А чи проводилися дослідження, що українці розуміють під щастям?

— Не володію інформацією, чи є конкретні трактування українського щастя, але коли ми спробуємо думати про національний вимір суб’єктивного благополуччя, то його досліджують доволі активно. Наприклад, встановлено, що більш щасливими є представники тих держав, у яких є можливість здійснювати вибір з приводу різних аспектів власного життя. Тож у цілому можна говорити, що демократичні суспільства для своїх громадян створюють краще підґрунтя для того, щоб бути щасливими. Доведено, що якісне управління державою, довірливий та толерантний мікроклімат у культурі описують понад 75% відмінностей між суб’єктивним благополуччям представників різних націй.

Крім того, виявлено, що у незаможних країнах що більшими стають статки конкретної людини, то щасливішою вона стає. Але це відбувається до певної межі, до певного рівня економічного доходу, як особистого, так і соціального: у країнах-світових лідерах за економічними показниками прямого зв’язку щасливості і рівня доходів уже не виявлено. Більше того, люди, які багато заробляють, примножуючи власні доходи ще більше, не стають щасливішими. Різкі темпи економічного зростання не приводять до стрімкого підвищення рівня соціального благополуччя їхніх жителів, такий феномен, зокрема, спостерігали в Японії, яка в якийсь момент різко вирвалася у топ світових держав, але її населення так само різко не стало щасливішим. А от навпаки, погіршення економічної ситуації суттєво позначається на рівнях щасливості. Це пояснює теорія перспектив: людям простіше підвищувати свої прагнення, збільшувати потреби, ніж знижувати і відмовляти собі в чомусь.

Якщо говорити про соціальний аспект благополуччя, то люди, які загалом задоволені своїми взаємодіями з іншими людьми, частіше переживають позитивні емоції, рідше негативні, і більш схильні оцінювати своє життя як змістовне, позитивне. З іншого боку, саме те, наскільки людина є щасливою, визнано як індикатор хороших, якісних соціальних стосунків. У дослідженнях встановлено, що щасливі люди частіше мають хороші соціальні контакти. Більше того, щасливі люди ще й більше заробляють. Тому це двосторонній зв’язок, і не можна говорити, що тільки щастя забезпечується набором індикаторів, а й у цілому те, що ми відкриємося до світу позитивним боком, також буде нам сприяти. Тут, щоправда, слід зауважити, що мова йде не про штучне позитивне мислення в стилі «все буде добре», треба думати тільки про хороше. Адже з особистісних чинників чи не найважливішим є добре розуміння себе і своїх емоцій, здатність дозволяти собі переживати як радість, так і сум, бути щирим із собою та відкритим до світу емоцій. І це ми виявили у наших дослідженнях серед людей різних вікових категорій, у тому числі у моїй дисертації про літніх людей.

ЩАСТЯ — НЕ САМОЦІЛЬ

— Чи має психологічна наука дані, наскільки наше щастя залежить від зовнішніх обставин, і скільки від нашого ставлення?

— Чи можна щастя вкласти у якісь кількісні виміри, 100%, і в який спосіб можна здійснити виміри, — залишається дуже суперечливим питанням серед науковців. Однак дуже відомий дослідник цієї проблематики Мартін Селігман намагався вивести таку формулу щастя, де начебто 50% нашої щасливості зумовлені генетично, 10% — обставинами, на які ми не маємо впливу, і виходить, що 40% ми здатні вольовим зусиллям і власними стараннями підкорегувати.

Якщо говорити про нашу генетичну детермінованість, то радше йдеться не стільки про вроджене щастя, як про наші індивідуальні психологічні особливості, які справді мають під собою подекуди генетичний аспект і визначають частоту чи нашу схильність до переживання тих чи тих емоцій у подібних ситуаціях.

Щодо вольового зусилля, то було виявлено, що кожен з нас має свій набір способів, психологічних інструментів, які ведуть нас до того, щоб відчувати себе суб’єктивно щасливими. Мартін Селігман спробував визначити три базові шляхи чи напрями, за якими люди рухаються, щоб відчувати себе щасливими. Частина з нас справді має необхідність вибудувати змістовне життя. Основою її щасливості є розуміння власного сенсу, розуміння того, що людина є самореалізованою і має можливість слідувати тій меті. Декому важливо жити в задоволення, і йдеться не лише про примітивні насолоди, а про досягнення тих цілей, які людина ставить перед собою. Третій шлях до щастя — так зване «добре життя», коли основою щасливості людини є можливість долучатися до діяльності, яка людині цікава, яка відповідає її покликанню. Це така сучасна інтерпретація того, про що Григорій Сковорода писав як «сродна праця».

Водночас кожен обирає свій шлях, і, переконана, тих шляхів значно більше, ніж окреслив Селігман. Головне його відчути й віднайти. А ще — не «перегнути палку», адже зосередження виключно на одному векторі може завести у глухий кут. Так, як ми вже згадували, гроші до певної міри можуть принести позитив у життя, однак люди, які орієнтовані на матеріалізм, все життя організовують так, щоб побільше заробляти, врешті, щасливими не стають. Гроші — це такий ресурс, який не має ліміту, тож чим більше маєш, тим більше хочеться. А недосяжні цілі не приносять задоволення, адже їхнє досягнення апріорі неможливе.

Загалом зависнути над питанням, що таке щастя, і чи я щасливий, є доволі несприятливо для нас. Дуже гарно писав Франкл про сенс життя: це щастя має бути побічним продуктом нашого життя, а не ціллю, на яку ми орієнтуємо всю нашу активність. Не варто тими пошуками щастя підміняти наше реальне життя.