У «кризовій петлі»

В новому, зміненому бюджеті витрати на реструктуризацію вугільної промисловості (а простіше кажучи — на закриття шахт і пов’язані з цим соціальні та екологічні компенсації) складають близько 371 млн. гривень. Досить цього чи ні — сказати складно. У минулі роки мільярди бюджетних гривень, не кажучи вже про 300 млн. доларів від Світового банку, канули в Лету, так і не давши відчутного пом’якшення соціальних наслідків закриття шахт. За соціальним самопочуттям Луганська й Донецька області стоять окремо не тільки політично. Аргументи фінансово-політичного угруповання, що висунуло на минулих виборах свого кандидата в президенти, — виглядають непереконливо. Читаючи наведений нижче матеріал луганського журналіста, розумієш, що про «підйом» і про те, що Схід «годує», говорити було передчасно. Що буде з усім цим робити нова влада — поки що незрозуміло, принаймні хоч трохи зрозумілої програми реформування вугільної галузі поки що не заявлено.

Давно відомо, що Луганщина — один із найнесприятливіших за екологічними умовами регіонів України. На території області розташовано близько 1500 підприємств та організацій вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної та нафтохімічної промисловості. 123 підприємства використовують у технологічному процесі близько 40 тис. тонн різноманітних сильнодіючих речовин. В атмосферу викидається щорічно близько 700 тис. тонн забруднених речовин трьохсот найменувань.

Джерелом підвищеної радіації та найшкідливіших для людини хімічних сполук (плавикової кислоти) є шахтні терикони, доменні печі. Непередбачувані наслідки закриття шахт і їхнє затоплення без наукового обгрунтування. Крім геологічних та гідродинамічних змін, відбувається велике забруднення навколишнього середовища радіонуклідами уранового ряду за рахунок шламів. Тим часом населені пункти, де шахта була єдиним джерелом наповнення місцевого бюджету, залишаються один на один з ринком. Приклад типових проблем регіона — селище Новотошківка, що відноситься до міста Кіровськ Луганської області.

Колись молода шахта «Пролетарська» забезпечувала роботою 857 гірників, утримувала на балансі 76 багатоквартирних будинків, два дитсадочки, школу, клуб, медпункт. У 2000 році шахту було закрито, хоч запасів високоякісного енергетичного вугілля в ній було ще мінімум на 50 років. Зараз на місці шахти — руїни, дитсадки закриті, клуб (один на три селища) вимагає суттєвого ремонту. Половина жителів селища втратила можливість заробити на хліб удома. Молодь поїхала на заробітки, залишилися пенсіонери та діти. Народжуваність у Новотошківці нульова, а крива смертності невблаганно зростає.

Минулого року в селищі не народилося жодної дитини, — розповідає секретар селищної ради Лариса Миронова. — Зате померло 40 чоловік. Цвинтар розростається з року в рік. Помирають миттєво, просто паралізує людину — і все. Діти слабкі, скаржаться на втому, головний біль. Не останню роль тут відіграє високий рівень радіації в селищі — особливо на місці шахтного проммайданчика. Зрозуміло, нашим дітям насамперед необхідне літнє оздоровлення. Але влітку в таборах змогли відпочити лише семеро дітей. А як бути з рештою? Луганська обласна дирекція «Укрвуглереструктуризація» (ЛОД УДКР) відмовила в оздоровленні дітей, пославшись на рішення Колегії Мінпаливенерго України від 22.08.02, і наказ Мінпаливенерго від 05.09.02 №517: «У даний час ведеться перегляд проектів ліквідації шахт, у тому числі й «Пролетарської». У скороченому варіанті витрати на оздоровлення дітей не передбачені».

Справді, результати вимірювання потужності дози (ПД) гамма-випромінювання на проммайданчику вражають: показники зашкалюють за 1200 мкР/год. Схил балки Світлична, де проходив колектор шахтних вод, також забруднено — ПД на цій території сягає 300 мкР/год. Забруднене русло водостоку, яким шахтні води надходили у ставок-відстійник. До речі, незважаючи на те, що в цьому ставку накопичилося понад 90 тисяч кубометрів радіоактивних шламів, новотошківці в ньому купаються…

За оцінками фахівців, загальний вплив скидання шахтних вод зі ставка-відстійника відчувається на відстані 2 км. Радіоактивна вода по балці скидається в Сіверський Донець. А неподалік знаходиться Світличанський водозабір, який забезпечує водою Лисичанськ та Сєверодонецьк.

«Закривати шахту не мали права! — говорить голова селищної ради Юрій Кашимов. — Почалося все з того, що у 1997 році шахту 4-ї категорії «Пролетарська» зробили шахтодільницею шахти Кірова, і зараз вирішується питання про її закриття. Це нашу годувальницю й погубило».

Кілька років шахтарям виплачували по 10—20 гривень на місяць. Люди голодували. Депутат селищної ради, вдова шахтаря Валентина Мім’якіна досі згадує, як одного разу в день зарплати всім працівникам видали... аж по п’ять гривень дрібними грошима. «І ми за цю подачку давилися в черзі! Тому що вдома й того не було... А взимку 1995 року все селище годувалося з кукурудзяного поля. У 20-градусний мороз шахтарі з санчатами їхали в поле, збирали качани. Потім зерна мололи, з борошна пекли коржики... Зараз у мене дача поруч з тим полем. Буває, відірвешся від роботи, глянеш і пригадаєш добрим словом: «Ой поле, поле, як ти нас врятувало!»

— Це все робилося цілеспрямовано! — упевнений Юрій Кашимов. — Грошей не платили, щоб людей роздратувати. Потім прийняли рішення про закриття шахти, пообіцявши розрахуватися з боргами по зарплаті. Шахтарі, доведені до відчаю, були готові на все. 21 грудня 2000 року шахта закрилася, люди вийшли з нічної зміни і були звільнені. Отримали по 10— 20 тисяч гривень, за кілька місяців витратили і лише тоді зрозуміли, що немає більше роботи в селищі. До речі, цікавий нюанс: у ході ліквідації шахти прямо на території проммайданчика відкрилося 6 точок з прийому брухту! І гірники спускалися в шахту вже не по вугілля, а по металолом.

Ані копійки з коштів, виручених ЛОД УДКР від продажу майна вугільного підприємства, селище не отримало. Незважаючи на те, що прийняв на баланс житлофонд шахти і клуб. Причому на передачу житлофонду бюджет селища мав отримати 3 млн. грн., на клуб — 400 тис. грн., але й цих грошей селищне керівництво не отримало. Крім того, минулого року бюджет селища становив 120—130 тис. грн., а 2004 р. — 60 тис. грн. плюс 35 тис. грн. дотації. Керівництво селища може залишитися без зарплати. Надходжень до бюджету Новотошківки майже немає, адже більшість працездатного населення шукає кращої долі за кордоном. А новотошківці, які працюють на шахті «Золоте-Карбоніт» ГХК «Первомайськвугілля», справно поповнюють скарбницю Первомайська, оскільки шахта знаходиться на території іншого району.

Не дивно, що будинки знаходяться в аварійному стані — дахи зношені на 90%, водоканалізаційні мережі постійно рвуться, і це призводить до великих втрат води. Опалення немає. Траплялося, що не завозили на зиму вугілля пільговикам, які все життя віддали шахті.

«Газифікація селища була б простим і дешевим виходом із ситуації, — вважає Юрій Кашимов. — Відпала б проблема з вугіллям. Зараз це питання вирішується. До речі, є надія й на те, що в селищі з’явиться філія ЗАТ «Трансмаш», будуть робочі місця, будуть надходження до бюджету. Ще мрію про те, щоб відновити роботу хорового гуртка у клубі. Танцювальний гурток ми зуміли зберегти, люди ходять туди з задоволенням. Треба відремонтувати спортзал, знайти кошти на те, щоб відкрити ставку бібліотекаря. На жаль, соціальна сфера у нас зруйнована. Куди йти молодому поколінню? Ми, працівники селищної ради, відчуваємо себе буфером між народом і державою. Місцеве керівництво, не маючи коштів, не може виконувати свою основну функцію — функцію соціального захисту населення. Адже на закриття шахти «Пролетарська» закладено 35 млн. грн., а реально витрачено всього 1 млн. 700 тис. грн. Звичайно, при таких обсягах фінансування не може бути й мови ні про телефонізацію селища, ні про створення нових робочих місць, ні про будівництво очисних споруд. Ми чекали результатів від виїзного засідання Мінвуглепрому і Мінпаливенерго, яке проводилося в Луганській області восени 2003 року. Представники влади приїхали до нас на п’ятнадцять хвилин, походили по проммайданчику, поки я намагався пояснити їм ситуацію. Вичерпавши всі аргументи, сказав: «Панове, ви стоїте на новому Чорнобилі!» Вони — по машинах і поїхали... Результатів ми чекаємо й досі».

Ситуація, що склалася в селищі, на жаль, типова для регіону в цілому. Луганські соціологи вже назвали це явище «кризовою петлею» — коли екологічні та соціальні проблеми переплітаються настільки тісно, що одна «тягне» за собою іншу, і вирішувати їх треба тільки комплексно. Коли настане час вирішення проблем — невідомо. А поки безробітні шахтарі їдуть у пошуках кращого життя за кордон або існують — навряд чи це можна назвати життям — у будинках без опалення в «зоні відчуження по-луганськи». І таких міні-чорнобилів на території області десятки.

ДО РЕЧI

У 10 разів перевищує допустимі норми рівень мінералізації в шахтних стічних водах Донецького регіону, що низкою міст використовуються для водопостачання. На думку фахівців санепідстанції, така ситуація може призвести до зростання жовчних і нирковокам’яних захворювань. Ці факти були виявлені під час перевірки, проведеної Донецькою обласною санепідстанцією на підприємствах, що входять у підприємство «Донецьквуглереструктуризація». Як повідомила заступник головного державного санітарного лікаря Донецької області Лариса Гусєва, особливе занепокоєння викликають такі джерела як Ольховське питне водосховище (норми перевищено в 1,5 разу), Волинцевське резервне водосховище і річка Міус, води якої використовують для водопостачання російського міста Таганрог.

Крім того, за словами Л. Гусєвої, ще однією значущою проблемою для Донбасу є терикони. Усього в регіоні є 175 породних відвалів, які належать шахтам, що ліквідуються. З них 47 є такими, що горять, а 70% не мають нормативної санітарно-захисної зони, що, за даними лабораторних досліджень, призводить до забруднення атмосферного повітря. Дуже гострою є проблема з гасінням і переформуванням породних відвалів, що горять, але, на жаль, незважаючи на вимоги санстанції, фінансування на ці види робіт не закладають. Також, за словами фахівців, навряд чи допоможуть і нескінченні санкції, штрафи і закриття.

За словами Л. Гусєвої, 1999 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 31 «Про заходи щодо розв’язання еколого- гідрогеологічних проблем, які виникають внаслідок закриття гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів». Згідно з цією постановою, ще 1999 року Мінпаливенерго, Міністерство екології, Міністерство у справах науки і техніки, Національна академія наук мали б подати до Кабінету Міністрів України заходи і пропозиції щодо розробки і впровадження на гірничодобувних підприємствах технологій демінералізації шахтних вод. У зв’язку з цим у рамках комплексних перевірок було проведено державні санітарно-епідеміологічні експертизи проектів ліквідації шахт «Лісова», «Розсипнянська №2», «Кіровська», «Донецька» (в Торезі), а також шахти №3 шахтоуправління «Олександрівське». Проте жодних конкретних кроків поки не робиться. «Обласна санстанція протягом усіх цих років зверталася з пропозиціями і до Мінпаливенерго, і до Кабміну, і до СБУ, і до Міністерства екології, але це ні до чого не привело», — наголосила Лариса Гусєва.

КОМЕНТАР

Із проханням прокоментувати ситуацію «День» звернувся в Департамент охорони праці та надзвичайних ситуацій Міністерства палива й енергетики. Та отримав відповідь. Згідно з нею, працівники гірничого підприємства, що підлягає ліквідації, згідно із законом, отримують у разі звільнення компенсаційні виплати, а також користуються пільговими умовами працевлаштування та професійної перепідготовки. Ці гарантії поширюються на працівників, які перебували в штаті гірничого підприємства на початок його ліквідації; працівників, яким компенсувалися збитки, нанесені каліцтвом чи іншими ушкодженнями, що були пов’язані з виконанням трудових обов’язків; співробітників, яких було обрано до складу первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві.

Право на роботу звільнених працівників гарантується таким чином: переведення на інші гірничі підприємства з урахуванням їхньої професійної підготовки і спеціалізації або з подальшою професійною перепідготовкою; працевлаштування на підприємствах інших галузей через державну службу зайнятості. Працівники ліквідованих гірничих підприємств мають згідно із законом першочергове право на працевлаштування на новостворених і діючих структурах незалежно від їх форми власності. Коли співробітник підприємства переводиться на інше подібне підприємство і потрібна подальша професійна перепідготовка, в період цієї перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі середньомісячної зарплати. Якщо протягом року відповідний орган державної служби зайнятості не може забезпечити працевлаштування, за рішенням місцевого органу виконавчої влади виплата допомоги з безробіття в розмірі 50% середньомісячного заробітку триває на період до моменту працевлаштування. Щоправда, загальний термін виплати цієї допомоги не може перевищувати двох років.

Тим працівникам підприємств, що ліквідуються, які стоять на квартирному обліку, гарантується право на забезпечення житлом. Тобто за ними зберігається черга на отримання житла в тих установах, куди вони переводяться чи куди вони працевлаштовуються самостійно — в тому числі через центри зайнятості. Якщо на гірничому підприємстві, яке мають намір ліквідувати, є недобудовані будинки, завершення їх будівництва фінансується уповноваженими центральними органами виконавчої влади або організаціями, які здійснюють ліквідацію підприємства в межах коштів, передбачених на це відповідним кошторисом. Загалом розв’язання проблеми шахтарських селищ покладено на плечі місцевих облдержадміністрацій — саме їх закон називає «уповноваженими органами». На їхній баланс передаються, як повідомила співробітниця Мінпаливенерго, яка не захотіла назвати своє ім’я, й об’єкти соціальної інфраструктури.

Тобто, документ, що регламентує в загальних рисах подальше життя співробітників ліквідованих шахт, — є. Але якоїсь спеціальної програми розвитку (наприклад, такої, як є в «чорнобильському» Славутичі), як сказали в Мінпаливенерго, немає. Словом, життя працівників ліквідованих шахт та їхніх сімей цілком залежить від «настрою» і фінансових можливостей місцевої влади.