«У нас своя зброя»
За три місяці волонтери з батальйону «Сітка» зробили близько 150 маскувальних сіток, сотні балаклав і шапок, десятки жилетів, а віднедавна пробують шити маскувальні халати. «День» відвідав майстерню активістів
Волонтери базуються в одному з торговельних центрів Києва біля станції метро «Шулявська». Компактна кімната нагадує мурашник: ніхто не сидить без діла. На підлозі — безліч мішків: білих, чорних, прозорих. У одних — мотлох, який нарізають на стрічки для сіток, у інших — готові сітки, у третіх — одяг і гостинці для солдатів.
Основна робота розгортається навколо двох дерев’яних конструкцій — кожна складається з трьох рам, на них натягнуто сітки, що плетуться. Одна сітка брудно-зеленого кольору, інші — білі. «Робимо кольори «брудна осінь» і просто «бруд». Зараз в основному просять білі. У будь-якому разі їх завжди можна забруднити», — розповідає волонтер Оксана Стрижевська. Оксана — «технічний директор» батальйону.
ВІД ШАПОК ДО БІЛИЗНИ
За невеликим столиком Маріанна Перепелиціна розкреслює викрійку для маскувального халату. До неї підходять інші волонтери, аби обговорити модель тактичної рукавиці — тільки-но пошили пробний екземпляр. Випробовує рукавичку фотограф «Дня» — йому трохи незручно між пальцями і не вистачає резинки на зап’ясті. «Перетворюємося на маленьку фабрику з випуску всього необхідного: від шапок до трусів. Намагаємося запустити рукавиці і маскувальні халати. Нарешті знайшли вдалу викрійку для халатів — надіслали зі Львова», — радіє Маріанна, координатор батальйону «Сітка».
Обговорення рукавиць перериває Наталя — вона принесла жилет, який за два дні зв’язала на машинці. Жилет шерстяний, болотного кольору. Це — десята безрукавка, яку зробила Наталя. Волонтер, архітектор за професією, навчилася в’язати два місяці тому. Машинку дала знайома, нитки приносять пересічні люди. Іноді Наталя вив’язує на жилетах синьо-жовту стрічку, але десята, «ювілейна», безрукавка однотонна. «Українська символіка може стати небезпечною прикметою», — пояснила активістка.
ВОЛОНТЕРИ ПРОТИ БРАКОНЬЄРІВ
Навколо сіток «порхають» і «цвірінькають» жінки. Волонтери вплітають у рибальські тенета стрічки тканини. Утворюється візерунок «п’яний черв’як» — такий собі плутаний зигзаг. Сітки — єдине, що волонтери купують самі. Закуповують оптом — виходить менше 100 гривень за штуку, і є користь для природи. В Україні сітки — знаряддя браконьєрів, їх не продають у спеціалізованих магазинах, тільки на ринках. Отже, що більше сіток закуплять волонтери, то менше дістанеться нечесним рибалкам.
До жіночого колективу долучається Валерій Цибізов. Валерій Васильович «на сітках» удруге. Потрапив у батальйон через онуку — та також тут працювала. «Поки приходжу раз на тиждень, але хочу частіше, — зізнається Валерій Цибізов. — Зараз на пенсії, за професією — радіоінженер. За день навчився плести сітки, нічого складного немає». Під час роботи Валерію Васильовичу подобається слухати розмови жінок, також він агітує працювати під аудіокниги.
«КІКІМОРА» ДЛЯ СНАЙПЕРА
Біохімік Ганна Квітницька «розщеплює» коричневий мішок з-під картоплі — згодиться для маскувального халату, інакше — «кікімори». Ганна розрізає мішок на квадрати 50 на 50 сантиметрів і розбирає його по нитках. Потім ці нитки згорнуть удвічі і викладуть якимось неймовірним способом, пристрочать до основи, і вийде клапоть волохатої обшивки для «кікімори». Основу для маскувальних халатів шиють зі старих гардин. Готові накидки носитимуть снайпери і розвідники. Військові консультували волонтерів, як робити маскувальні халати.
МАРІАННА ПЕРЕПЕЛИЦІНА РОЗКРЕСЛЮЄ ВИКРІЙКУ ДЛЯ МАСКУВАЛЬНОГО ХАЛАТУ. У МИРНОМУ ЖИТТІ ВОНА СТВОРЮЄ ЛЯЛЬКИ, А НИНІ ПЛЕТЕ СІТКИ, ВИКРОЮЄ МАСКХАЛАТИ, ФЛІСОВІ ШАПКИ І ШКАРПЕТКИ
З обрізків тюлю шиють мішечки, у які складають цукерки, листи і сувеніри для бійців — ті радіють їм не менше, ніж сіткам. Окремо готують пакети з харчами, одягом і ковдрами. Всі ці багатства показує Олена Динник. Волонтер сім років працювала у ДАІ, потім її скоротили. «Цього року мої життєві цінності дуже змінилися. Зараз хочу тільки допомагати нашим хлопцям, — запевняє Олена. — Якось ввела в Інтернеті слово «сітка», відкрила, побачила фото і розплакалась. Поїхала на базу батальйону — ледь знайшла. За 40 хвилин навчилася плести сітки. Роблю це досі, також приношу дитячі листи — допомагаю, чим можу».
ВСЕ БУДЕ ФЛІС!
Перед Маріанною височіє купа обрізків чорного флісу — волонтер кроїть шкарпетки. Потім ці викрійки зшиють на оверлоці. «Флісові шкарпетки еластичні і теплі. Вони, як колготи, без п’яток і швами назовні, аби не натирали», — рекламує Маріанна. Шкарпетки добре тягнуться: стандартна модель підійде для ніг хоч 35, хоч 42 розміру. Маріанна і сама у флісових шкарпетках — цей хенд-мейд рятує її від холоду.
Взагалі фліс — універсальний матеріал, волонтери шиють з нього шапки і балаклави. Крихітні обрізки йдуть на набивку подушок — деякі бійці кладуть їх під голову, хтось сидить на них у танку. Волонтери домовляються з фабриками, аби ті віддавали обрізки тканин.
ОБМАН ЗОРУ
«Сітка» постачає речі усім, хто просить — і армії, і добровольцям. «Бачите сітки? Так-от, ви їх не бачите! Все це замовлено», — усміхається Маріанна. Сплетене, пошите, зібране доставляють на передову через волонтерів чи військових. Розмір готової сітки зазвичай 3 на 6 метрів, вага — близько шести кілограмів. Маскувальними сітками накривають техніку, машини швидкої допомоги і бліндажі, розвідники ріжуть їх на індивідуальні накидки.
Батальйон маркує власні вироби фірмовою биркою — тут пишаються своєю роботою. Хоча «перший млинець» у волонтерів вийшов глевким. «Першу сітку зробили надто густою, вона вийшла важкою, і крізь неї нічого не було видно. Хлопці сказали, що це — добра річ, тільки то не сітка, а килим, на ній спати можна. Все одно забрали — поклали у бліндажі на підлогу», — згадує Маріанна.
УСІ ПРАЦЮЮТЬ НА ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ
Волонтери жартують, що після війни вони переформатують свою артіль і плестимуть декоративні сітки яскравих кольорів. Сьогодні маскувальні сітки роблять по всій Україні: у Вінниці, Дніпропетровську, Львові, Чернігові, Херсоні та інших містах. У деяких, зокрема у Києві, є кілька точок, де волонтери працюють для армії.
Справді цікаво, як тисячі жінок використають нові вміння у мирному житті. Поки ж усі працюють на перемогу України. Маріанна озирається у різні боки — треба, аби хтось швидко розпустив мішки. Майстриня зауважує: «Хтось плете, хтось строчить, майже як кулеметник, — у нас своя зброя».
