У пошуках правди про ту війну: 60 років по тому

«...Львів був зайнятий, Тернопіль був зайнятий... Відступали через Ярмолинці до Дунаєвець, аби пережити до ранку та йти далі. Німці нас помітили з повітря десь там, під Залісецьким лісом. Скинули бомби... Двох наших було вбито... Тоді я зрозумів, що таке війна. Перше бойове хрещення одержав», — згадав для «Дня» академік НАН України П.Т. Тронько.

Я розмовляв iз корифеєм історичної науки у перерві поміж засіданнями на ХI Всеукраїнській науковій конференції «Велика Вітчизняна війна: нові сторінки історії, імена, події», що відбувалася у Хмельницькому 15-16 жовтня. Петро Тимофійович вже виступив перед учасниками поважних зборів iз грунтовною доповіддю про внесок українського народу в Перемогу. Від Хмельницького до місця, де він одержав перше бойове хрещення, — кілометрів 70. «Поїдемо, Петре Тимофійовичу, до Залісецького лісу», — тут-таки запропонував своєму науковому наставникові кандидат історичних наук Віктор Прокопчук із Дунаєвець.

Поміж високими деревами й далеко довкіл уже давно ніщо не нагадує про ту війну. Лише послужлива уява «малює» у свідомості короткий жахливий епізод, що залишився у зболеній пам’яті рядового Великої Вітчизняної й одного з останніх її учасників і дослідників. Усі решта, хто виступав iз науковими розвідками у пленарних і секційних засіданнях, — представники молодших поколінь. Поважні, зі званням науковці та юні краєзнавці з Києва, Кам’янця-Подільського, Хмельницького, інших міст.

Хмельницький — місто на межі між Західною та Центральною Україною, які традиційно мають різні тлумачення подій Другої світової війни. Тому зрозумілий задум організаторів щодо місця заходу — поєднати протилежні погляди на місце України в тій війні, знайти в дискусіях відповідь на питання про роль і участь третьої сили у кривавій драмі ХХ століття. «Не мертвим, а живим потрібно, щоб не згасала пам’ять про минуле, щоб вивищувалися обеліски та храми, уславлюючи воїнів, щоб завжди цвіли квіти на могилах героїв», — зазначив у своєму виступі на конференції голова Ради Організації ветеранів України І.О. Герасимов.

Час проведення конференції також має свою характерну особливість. Вона, ця особливість, полягає в тому, що наукові дискусії в аудиторіях Хмельницького університету управління та права велися напередодні 60-річчя визволення України. У цей період, як заявив науковець із Кам’янець-Подільського Олександр Завальнюк, сталася прогалина в історичній пам’яті. Що знають про ту війну онуки мертвих і живих учасників і що знатимуть їхні діти та онуки? Україна, на відміну від інших країн, досі не має своєї писаної i надрукованої історії Великої Вітчизняної. Йдеться про те, щоб створити літопис у 26-ти томах участі у війні кожного великого й малого села, міста, краю.

«Наука — то дорога з вибоїнами», — нагадав поважній аудиторії Олександр Завальнюк. Цю дорогу не обминають ідеологічні вітри. То як же не збитися на манівці, увічнити правдивим словом всі епізоди й батальні сцени театру бойових дій, в яких виступали три сили, мільйони наклали головою? Академік П.Т. Тронько дивиться очима дослідника на трагедію «Молодої гвардії» і бачить її майже такою, як Олександр Фадєєв у своїй літературній версії. Відтак він згадав лукавих ініціаторів дискусії на цю тему, що розгорнулася в одній із газет.

Вона ж, щира правда, — в архівах. Така, якою була. У ній — подвиги та зрада, любов і ненависть, відданість, самопожертва, інші означені антонімами й синонімами людські якості, що найповніше виявляються у період випробувань. «Наспіла пора для певної дегероїзації війни», — вважає один iз організаторів конференції, провідний науковий співробітник Iнституту історії України НАНУ Юрій Данилюк.

Таку успішну спробу зробив у своєму виступі кандидат політологічних наук М.П. Вавренчук, дослідивши тему роботи німецьких спецслужб на окупованій території краю. Вони, виявляється, не ремствували, що бракує «добровільних помічників». Були провокації, зрада. Результати скорботні. Спалені в роки фашистської окупації Сьомаки: загублено 182 душі, з яких 56 — діти. Спалена Веребіївка...

Окремі виступи на конференції відзначилися науковою глибиною досліджень масштабних і локальних подій. До порівняльного аналізу українського питання в період Першої та Другої світових воєн вдався доктор історичних наук з Києва О.Є. Лисенко. Використавши досить архівних матеріалів, осмисливши та узагальнивши вивчене, зумів довести до поважної аудиторії, що українська карта розігрувалася як раніше, так і потім. І це питання залишається актуальним сьогодні.

Однак, на думку учасників конференції, багато архівних матеріалів досі залишаються незапитаними, ще чекають на своїх дослідників. Чи не тому, бува, виставлені в залі університету документи з окупаційного періоду привернули увагу краєзнавців? У експозиції — матеріали про те, як поводилася німецька адміністрація на території краю. Ось газети того часу, оголошення, відозви, повідомлення про мистецькі заходи, списки людей і т. ін. «Багатьох сторінок отієї історії ще, як кажуть, не прочитано, це залишається за сімома печатками», — говорить директор обласного держархіву П.Я. Слободянюк.

І хто ж оті сторінки читатиме завтра? Завідувач кафедри суспільних наук ліцею № 142 (м. Київ) В.С. Малаховський розповів про своїх підопічних, які разом із своїми ровесниками з Варшави, столиці Польщі, як мовиться, піднявши порох iз архівних томів, повертають із забуття факти, події, імена.

Взявши участь у конференції, підопічні В.С. Малаховського, звісно ж, одержали уроки від старших щодо визначення з темою, підходу до об’єкта вивчення. «Підготовка України до Другої світової війни: технології влади» — ось тема грунтовної наукової розвідки В.Ю. Васильєва. Науковець з’ясовує: «Яким чином перетворювали Україну на «справжню фортецю СРСР»? Відповідь в уважному аналізі сталінського тексту, подальших дій керівництва СРСР. Виявляється, що Сталін недарма пов’язав зовнішню загрозу з боку Польщі з нібито серйозною агентурою Ю. Пілсудського в Україні та, зокрема, в КП(б)У. Це дало універсальний привід для звинувачень всіх незгодних iз політикою керівництва країни в «контрреволюції». Жорсткі двокольорові сталінські оцінки слугували теоретичною основою для широкомасштабних репресій. Для їхнього здійснення в республіку призначили секретаря ЦК ВКП (б) П. Постишева, багатьох керівників iз різних регіонів СРСР. До січня 1934 р. замінили 60 відсотків голів райвиконкомів і сільрад, близько 50-ти відсотків секретарів райкомів партії. Розгорнулась запекла боротьба проти українського націоналізму...» Відтак науковець, схоже, знаходить відповідь і на питання, звідки взялась ота третя сила: «Але чи вдалося Сталіну та його оточенню за допомогою таких методів перетворити Україну «на справжню фортецю СРСР, на дійсно взірцеву республіку», досягти соціально-етнічної однорідності, ідеологічної монолітності українців, створити нового радянського українця? Думаю, що ні. Навпаки, політика радянського керівництва спровокувала величезний комплекс проблем в Україні. З ними зіткнулися лідери Компартії під час Другої світової війни».

Усній історії, що активно розвивається за кордоном, присвятив вельми цікавий виступ учений-новатор Ю.З. Данилюк. Він нагадав про «невелику за обсягом, та глибоку за змістом статтю О.М. Горького «Потрібні кабінети мемуарів», що свого часу набула великого розголосу. «В ній проблему збирання спогадів письменник поставив значно ширше, не обмежував її лише робітництвом. Письменник вважав, що необхідно зібрати для майбутнього, наших сучасників те, що дозволило б подати вітчизняну історію через призму сприйняття кожної конкретної особи», — вказав Ю.З. Данилюк.

Можливо, так і написати б усі 26 томів історії України у період Другої світової війни, про які говорили учасники конференції. Треба поспішати. Вже є села, з яких пішов за обрій останній учасник отих подій. Сприйняття розумом і серцем майбутніх завсідників «кабінету мемуарів» буде забезпечено на всі сто відсотків. Бо, на жаль, інформація про «мільйони жертв» і «подвиги батьків» мало бере за душу окремих представників підростаючого покоління. Оце буде вона, щира правда про ту війну, де були фронт і тил, окуповані території, брати у різних окопах... Звісно ж, і автор фундаментальних історичних досліджень П.Т. Тронько, розповівши в усіх подробицях про свої особисті враження від першого бойового хрещення під Залісецьким лісом, не залишить байдужим та холодним майбутнього читача.

Наспіла пора для нових підходів до вічної теми, що ще чекає на свою правду в усіх аспектах, які, звісно ж, не могли за визначенням охопити учасники конференції у Хмельницькому. Вони, учасники, лише побіжно торкнулися гострого питання про треті сили, багатопартійність, далеко не все сказали про підпілля — як більшовицьке, так і оунівське, обминули увагою й проблему партизанського руху, що чомусь почався аж у 1943 році...

На цій конференції виступили з доповідями цікавими й нецікавими, по-науковому новаторськими та традиційними. Як і на тих конференціях, що вже були та ще будуть у столиці, провінціях. Одначе кандидат історичних наук Сергій Білошицький із Хмельницького звернув увагу на інше: «Раніше такі заходи відбувалися у національних і державних освітніх закладах. Той факт, що конференція проводилася в Хмельницькому університеті управління та права, переконує, що навчальний заклад перейшов межу регіонального лідера освіти, набуває найвищого статусу».